Постанова 4857 № 140/26340/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/26340/23 пров. № А/857/17808/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тан» на ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дмитрук В.В.) про повернення позовної заяви, постановлену в м.Луцьку 18 вересня 2023 року у справі № 140/26340/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тан» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, В С Т А Н О В И В : 04.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тан» (далі Товариство) звернулось в суд з позовом до Волинської митниці, просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205030/2023/000069/2 від 06.03.2023. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року позов повернено позивачу. Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції виходив з того, що вимоги, викладені в пунктах 2-3 ухвали судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 не виконано, а тому недоліки позовної заяви усунуто не в повній мірі, водночас жодних клопотань чи заяв щодо продовження строку на усунення недоліків позовної заяви на адресу суду не подано. Суддя суду першої інстанції зазначив, що оскільки позивач у встановлений судом строк не повністю усунув недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 про залишення позовної заяви без руху, тому вказану позовну заяву і додані до неї документи необхідно повернути позивачу. Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року, а справу направити на продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що подана позовна заява відповідала вимогам статті 160 КАС України. Скаржник вказує, що судом першої інстанції, ще до початку розгляду адміністративної справи по суті було оцінено надані позивачем докази і очевидно визнано їх недостатніми. Скаржник зазначає, що на виконання ухвали від 06.09.2023 позивач виконав вимоги зазначені в ухвалі щодо подання до суду: 1) належного офіційного перекладу документів, долучених до позовної заяви, що викладені іноземною мовою та 3) доказів надіслання витребуваних судом документів також і на адресу відповідача. Скаржник звертає увагу, що посилання суду першої інстанції в ухвалі від 18.09.2023 на те що вимоги, викладені в пункті 3 ухвали від 06.09.2023 не виконано, суперечать фактичним даним що містяться в квитанції № 229108 від 09.09.2023. Скаржник вважає, що суддя суду першої інстанції безпідставно повернув позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ТАН» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів. Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. З вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 позовну заяву Товариства залишено без руху та надано позивачу строк сім днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків шляхом подання до суду: 1) належного офіційного перекладу документів, долучених до позовної заяви, що викладені іноземною мовою, 2) нової редакції позовної заяви, яка міститиме інформацію про додатково сплачені позивачем мито та податок на додану вартість з посиланням на додані до позовної заяви докази, які, у випадку їх відсутності, теж слід додатково долучити до адміністративного позову; 3) доказів надіслання витребуваних судом документів також і на адресу відповідача. На виконання вимог вказаної ухвали, Товариство подало клопотання про усунення недоліків та надало переклад письмових доказів, викладених іноземною мовою, а саме: фактуру проформу від 28.02.2023, фактуру від 01.03.2023 та CMR №0183 від 02.03.2023. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу, оскільки позивач у встановлений судом строк не повністю усунув недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 про залишення позовної заяви без руху, а саме не надав: нової редакції позовної заяви, яка міститиме інформацію про додатково сплачені позивачем мито та податок на додану вартість з посиланням на додані до позовної заяви докази, які, у випадку їх відсутності, теж слід додатково долучити до адміністративного позову; доказів надіслання витребуваних судом документів також і на адресу відповідача. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з частиною 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина 2 статті 169 КАС України). Відповідно до положень частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; Частиною 4 статті 161 КАС України встановлено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Суд апеляційної інстанції зауважує, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом, з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. В ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення. В ухвалі судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 зазначено, що для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду з вимогами майнового характеру, важливе значення має встановлення розміру ціни позову. Суддя суду першої інстанції вказав, що розрахунок належного до сплати судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості товарів має здійснюватися виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була визначена оскаржуваними рішеннями. У зв`язку із викладеним, для обрахунку належної до сплати суми судового збору, слід брати до уваги розмір мита та податку на додану вартість, який позивач доплатив порівняно з розміром таких платежів, визначених на підставі заявленої ним митної вартості товарів при декларуванні. Суддя суду першої інстанції зазначив, що у позовній заяві відсутня інформація про додатково сплачені позивачем мито та податок на додану вартість з посиланням на додані до позовної заяви докази, що позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахованого та сплаченого позивачем судового збору. Відповідно до частини 2 статті 169 КАС України якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою Товариство відповідно до платіжної інструкції №217 від 04.09.2023 сплатило 2147 грн 20 коп. судового збору. Конституційний Суд України у рішенні «У справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв`язку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права»» №12-рп/2013 від 28.11.2013 року, вказав - гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D). Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що митна вартість товару для декларанта є базою оподаткування податком на додану вартість та митними платежами. При цьому на митні органи, з метою виконання та досягнення митних цілей, покладено функціональні обов`язки з контролю за правильністю визначення платником митної вартості товарів. Якщо за наслідками такого контролю встановлено, що митна вартість визначена не правильно, орган доходів і зборів приймає рішення про коригування митної вартості, внаслідок прийняття якого пропорційно змінюється і розмір належних до сплати митних платежів та податку на додану вартість. Перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору слід враховувати, що позов містить вимогу майнового характеру - визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів, а тому ціну позову складає різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні. Вказане відповідає правовій позиції Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.03.2020 у справі №1.380.2019.001962, відповідно до якої при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову у розумінні підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні. З матеріалів справи встановлено, що до позовної заяви Товариство долучило копії митної декларації, за якою відмовлено у випуску товару, від 04.03.2023 та копію митної декларації, за якою товар випущено у вільний обіг, від 06.03.2023, де зазначені нараховані митні платежі та подробиці розрахунків. При цьому в позовній заяві зазначено, що різниця, сплачених податків та зборів, між розрахованими позивачем і скоригованими відповідачем за оскаржуваним рішенням склала 59 394,03 грн., що заявлено як ціна позову. Оскільки надані Товариством документи, на переконання суду апеляційної інстанції, дозволяли встановити різницю митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні, суддя суду першої інстанції не був позбавлений можливості перевірити визначену Товариством ціну позову у справі та, відповідно, правильність сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Водночас відповідно до частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Тобто, суддя суду першої інстанції не позбавлений процесуальної можливості після відкриття провадження у справі за необхідності вирішити питання щодо розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви. До того ж, суд апеляційної інстанції зауважує, що положеннями КАС України та Закону України «Про судовий збір» суду надано право вирішити питання стягнення судового збору і при ухваленні судового рішення у справі. Окрім того, скаржник на виконання вимог ухвали надав докази скерування відповідачу копій наданих перекладених письмових доказів, що суддя суду першої інстанції залишив поза увагою. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29). При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №П/9901/736/18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та доданих до нього документів а, також, апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суддя суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали занадто формально підійшов до оцінки наданих Товариством доказів та змісту позовної заяви, що позбавило позивача права на звернення до суду за захистом порушених прав. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду. Водночас, суд не повинен тлумачити положення статті 169 КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Європейський суд з прав людини у пункті 27 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, №93). У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у пункті 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)». Таким чином, зазначені рішення Європейського суду вказують на необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Постановляючи оскаржену ухвалу про повернення позовної заяви, суддя суду першої інстанції зазначеного не врахував, обмежившись поверхневим дослідженням матеріалів справи, не врахував усі обставини справи та не надав їм належної правової оцінки на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, а тому дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви. За таких обставин, враховуючи положення статті 320 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, а також те, що повернення позовної заяви не повинно створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суддя суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, що унеможливило доступ позивача до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 241, 308, 312, 320, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тан» задовольнити. Ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року про повернення позовної заяви у справі №140/26340/23 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко