Постанова КГС ВС № 911/2523/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 року м. Київ cправа № 911/2523/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С. секретар судового засідання - Дерлі І.І., за участю представників: Офісу ГП - Кондратюка Д.А., позивача-1 - не з`явились, позивача-2 - не з`явились, відповідача-1 - не з`явились, відповідача-2 - не з`явились, розглядаючи у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 (у складі колегії суддів: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.) та рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2021 (суддя Щоткін О.В.) за позовом першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства,

2. Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" до:

1. Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (правонаступник Сквирської районної державної адміністрації),

2. Фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича про зобов`язання повернути земельну ділянку, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог 1.1. Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства і Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» (далі - Позивач, ДП «Білоцерківський лісгосп») до Сквирської районної державної адміністрації (далі - Відповідач 1, Сквирська РДА) та фізичної особи-підприємця Ільченка Володимира Анатолійовича (далі - Відповідач 2, ФОП Ільченко В.А.), в якому просив суд зобов`язати ФОП Ільченка В.А. повернути у власність держави з правом постійного користування ДП «Білоцерківський лісгосп» земельну ділянку площею 2,4573 га з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003, яка розташована в адміністративних межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області. 1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що Сквирською РДА без погодження постійного користувача ДП «Білоцерківський лісгосп», було прийняте розпорядження від 11.10.2005 за № 474 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку В.А. для риборозведення в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області» та в подальшому передана в оренду ФОП Ільченку В.А. земельна ділянка лісогосподарського призначення із наданням не передбаченому законом суб`єкту та для невизначених земельним і лісовим законодавством цілей.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2021 у справі №911/2523/20 позов першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" залишено без розгляду. У задоволенні позову першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства відмовлено. 2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Прокурором не надано достатніх належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває в постійному користуванні ДП «Білоцерківський лісгосп». 2.3. Також місцевий господарський суд виходив з того, що у Прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп», у зв`язку з чим залишив позов, поданий Прокурором в інтересах держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп», без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. 2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі №911/2523/20 апеляційну скаргу заступника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2021 у справі № 911/2523/20, залишено без змін. 2.5. Апеляційна інстанція погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що Прокурором не надано достатніх належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває в постійному користуванні ДП «Білоцерківський лісгосп», з огляду на що дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. 2.6. Колегія суддів апеляційної інстанції вказувала на те, що матеріали справи не містять документів, якими було б установлено межі та розміри земельних ділянок лісового фонду, які передавалися у постійне користування, не містять затверджених у встановленому порядку планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування станом на момент видачі спірного розпорядження, що, в свою чергу, спростовує твердження Прокурора щодо перебування спірної земельної ділянки лісового фонду в постійному користуванні ДП «Білоцерківський лісгосп». 2.7. Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, якими Прокурор, обгрунтував віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення ДП «Білоцерківський лісгосп», а саме, лист виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20.08.2019 № 595 з фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами частини кварталу № 81 і таксаційних виділів Сквирського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп» та межами земельної ділянки згідно наданого кадастрового номеру станом на 2015 рік, а також лист ДП «Білоцерківський лісгосп» від 07.08.2019 № 428, до якого додано, зокрема, копії витягу з таксаційного опису земельних ділянок лісового фонду Сквирського лісництва на 2 арк. та викопіювання з плану насаджень Сквирського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп» на 1 арк., зазначає, що інформація у наданих до матеріалів справи листах є неконкретизованою, оскільки у них не вказано, на підставі яких конкретно планово-картографічних матеріалів були підготовлені листи та які дані Державного земельного кадастру та/або інші облікові дані управління використані. 2.8. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність посилання Прокурора на вказані листи з додатками до них, як на правовстановлюючі документи, оскільки останні за своїм змістом не є матеріалами лісовпорядкування згідно зі статтею 48 Лісового кодексу України та не затверджені в установленому порядку. Належні докази, які б підтверджували право постійного користування ДП «Білоцерківський лісгосп» на спірну земельну ділянку Прокурором надані не були.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи 3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі №911/2523/20 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог прокуратури у справі №911/2523/20 в повному обсязі. 3.2. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що вказані судові рішення обох інстанцій не відповідають нормам матеріального права (статті 16, 391 Цивільного кодексу України, статті 20, 21, 116, 122, 149 Земельного кодексу України) та поставлені з порушенням вимог процесуального законодавства (статей 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86 Господарського процесуального кодексу України) та загалом принципів здійснення правосуддя, якими є законність, всебічне, повне об`єктивне дослідження обставин справи, рівність та змагальність сторін (статті 2, 11, 13, 73-74, 76-80, 86, 91, 236 Господарського процесуального кодексу України), а суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема: від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 17.12.2019 у справі №915/1456/15 від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц і від 13.11.2019 у справі №361/6829/16. 3.3. Відповідачі правом на подачу відзиву у справі №911/2523/20 за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури, не скористались.

4. Обставини встановлені судами 4.1. Сквирською РДА 11.10.2005 видано розпорядження № 474 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку Володимиру Анатолійовичу для риборозведення в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області», яким: - затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку Володимиру Анатолійовичу в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області (пункт 1); - надано в оренду СПД Ільченку Володимиру Анатолійовичу земельну ділянку водного фонду загальною площею 2,4573 га, в тому числі під водою 1,2435 га, прибережна захисна смуга 1,2138 га (інші захисні насадження 0,3649 га, заболочені землі 0,8489 га) для риборозведення строком на 49 років, з дати державної реєстрації оренди земельної ділянки водного фонду (пункт 2). 4.2. В подальшому між Сквирською РДА (орендодавець) та суб`єктом підприємницької діяльності Ільченком В.А. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду та водного об`єкту 28.04.2005 (далі - договір оренди), відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі розпорядження від 11.10.2005 № 474 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду та водний об`єкт для риборозведення, що знаходяться в межах Кам`яногребельської сільської ради. За умовами п. 2, 4 договору оренди, в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 1,2138 га, у тому числі прибережна захисна смуга 1,2138 га (з них інші захисні насадження 0,3649 га, болота 0,8489 га). В оренду передається водний об`єкт площею 1,2435 га, у тому числі під водою 1,2435 га. Передача в оренду земельної ділянки в оренду здійснюється за проектом землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки водного фонду, розробленим ТОВ «Геотехцентр» та затвердженим розпорядженням голови Сквирської райдержадміністрації від 11.10.2005 № 474 (п. 18 договору оренди). Згідно з п. 19 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі. Земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб (п. 26 договору оренди). У прикінцевих положеннях договору оренди сторонами погоджено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. 4.3. Договір оренди зареєстровано Сквирським районним відділом Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2006 за № 04060220000. 4.4. Згідно з актом приймання-передачі орендованої земельної ділянки водного фонду від 28.04.2006 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування орендовану за договором оренди між сторонами від 05.05.2006 земельну ділянку водного фонду площею 1,2138 га, у тому числі прибережна захисна смуга 1,2138 га (з них інші захисні насадження 0,3649 га, болота 0,8489 га) для риборозведення. 4.5. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46869729 від 15.05.2019, державним реєстратором Сквирської РДА Харченко М.І. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ФОП Ільченком В.А. права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 за адресою: Київська обл., Сквирський р-н, Кам`яногребельська сільська рада. 4.6. Як вбачається зі змісту позовної заяви, Прокурор, стверджуючи про те, що розпорядження Сквирської РДА від 11.10.2005 за № 474 суперечить вимогам земельного та лісового законодавства України, посилається на те, що розпорядженням Сквирської РДА від 21.04.2004 № 248 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Білоцерківському спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території Сквирського району» передано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду Білоцерківському спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території району згідно додатку. Прокурор зазначає, що з інформації виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20.08.2019 № 595 земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 входить до складу земель державного лісового фонду кварталу 81 виділів 1 та 3 Сквирського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп», що також підтверджується фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 81 і таксаційних виділів Сквирського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп» та межами спірної земельної ділянки станом на 01.01.2015. 4.7. Крім того Прокурор вказував на те, що згідно з інформацією ДП «Білоцерківський лісгосп» від 07.08.2019 № 428 земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 перебуває у постійному користуванні лісгоспу і розміщена у кварталі 81 виділ 3 Сквирського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп» на території Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району. ДП «Білоцерківський лісгосп» зазначило, що не надавало згоди на вилучення вказаної земельної ділянки із свого постійного користування. 4.8. Також Прокурор посилається на лист Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 13.08.2019 № 04-48/1621, в якому, у відповідь на запит Білоцерківської місцевої прокуратури № 33-02-442вих19 від 02.08.2019, повідомляється, що Управління не надавало погодження на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003 та зміни її цільового призначення. Таким чином Прокурор вважає, що належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду ДП «Білоцерківський лісгосп» та розташування її у кварталі 81 виділів 1, 3 Сквирського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп» підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, викопіюванням з Публічної кадастрової карти України та розпорядженням Сквирської РДА від 21.04.2004 № 248 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Білоцерківському спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території Сквирського району» з додатком. 4.9. Водночас Прокурор зауважує на те, що розпорядження Сквирської РДА від 11.10.2005 за № 474, видано всупереч вимог статті 9 Лісового кодексу України, оскільки спірна земельна ділянки виділялася не для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, а також без погодження з ДП «Білоцерківський лісгосп», як постійним користувачем. 4.10. Судами першої та апеляційної інстанції були проаналізовані правові підставі щодо наявності/відсутності повноважень у Прокурора для представництва ним інтересів держави в особі Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» та в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. 4.11. Пунктом 3 частиною 1 статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. (частина третя). Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої). Отже, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому представництво прокурором в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. 4.12. Суди попередніх інстанцій виснували, що, звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп», яке не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, Прокурор порушив норми частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається. При цьому порушення прокурором встановлених законом обмежень на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з`ясування питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №906/853/17 та від 15.09.2020 у справі №911/551/19. 4.13. Колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп», та наявності правових підстав для залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП «Білоцерківський лісгосп» без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. 4.14. Стосовно позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, суди попередніх інстанцій виходили з наступного. 4.15. Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У свою чергу, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісового фонду (частина 1 статті 19 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), про що зазначено у пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521. Відповідно до п. 7 зазначеного Положення Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Так, згідно з пунктом 1 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 21.03.2012 №134 (далі - Положення № 134), територіальними органами Держлісагентства є обласні управління лісового та мисливського господарства. Завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 3 Положення № 134). Пунктами 4.3, 4.4, 4.7 Положення про Управління Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентством від 12.11.2012 № 401 визначено, що Управління відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства; здійснює управління об`єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством; координує діяльність підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства України, крім підприємств, установ, організацій, які безпосередньо підпорядковуються Держлісагентству України. Отже, державний орган, який безпосередньо здійснює на території Сквирського району Київської області контроль у сфері лісового та мисливського господарства є Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. Звертаючись з даним позовом до господарського суду, Прокурор зазначив, що вказаним уповноваженим органом, за наявності факту порушення інтересів держави, своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки, яка вибула із власності держави незаконно, по даний час не вжито, що стало підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як органу управління державним майном, що перебуває у користуванні державного підприємства. Відповідно до приписів статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 Земельного кодексу України). За приписами статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів. Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність. При цьому, за змістом статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельного кодексу України. Водночас у частині 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що, за змістом статті 63 Лісового кодексу України, полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, розташовані в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається й реалізується державою в особі Кабінету Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом. Згідно з частиною 1 статті 57 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на квітень 2004 року) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. 4.16. При цьому, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 21.04.2004 Сквирська РДА, у зв`язку з припиненням діяльності колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, видала розпорядження № 248 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Білоцерківському державному спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території Сквирського району», яким, зокрема, передано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду Білоцерківському державному спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства на території району згідно додатку, яким передбачено перелік лісів та інших лісовкритих площ, які були в користуванні сільськогосподарських підприємств у Сквирському районі, зокрема, і у користуванні КСП «Перше травня» в межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району, де вказано загальну площу 55,3 га, з яких: 26,0 га полезахисні лісосмуги. Пунктами 2, 3 вказаного розпорядження, зобов`язано Управління сільського господарства і продовольства райдержадміністрації організувати роботу з передачі та уточнення розмірів земель лісового фонду, які знаходились у користування колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, а Білоцерківське державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство зобов`язано виготовити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду для передачі їх у постійне користування для ведення лісового господарства. На виконання розпорядження № 248 від 21.04.2004 та наказу директора Білоцерківського держлісгоспу від 22.04.2004 № 26 «Про прийомку лісів колишніх сільськогосподарських підприємств» 24.05.2004 створено комісію для прийомки-передачі земель лісів колишніх КСП, якою встановлено, що по Кам`яногребельській сільській раді Сквирського району Київської області площа земель лісового фонду реформованих сільськогосподарських підприємств складає 61,0 га. 4.17. Колегія суддів апеляційного суду констатувала, що площа лісового фонду, яка була у користуванні КСП «Перше травня» по Кам`яногребельській сільській раді, вказана у додатку до розпорядження № 248 від 21.04.2004, не відповідає кількості площі вказаній в Акті прийомки-передачі земель лісового фонду у постійне користування Білоцерківському держлісгоспу від 24.05.2004. Згідно з частиною 4 статті 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Згідно зі статтею 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування мають бути затверджені в установленому порядку територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. 4.18. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність посилання прокурора на вказані листи з додатками до них, як на правовстановлюючі документи, оскільки останні за своїм змістом не є матеріалами лісовпорядкування згідно зі статті 48 Лісового кодексу України та не затверджені в установленому порядку. Належні докази, які б підтверджували право постійного користування ДП «Білоцерківський лісгосп» на спірну земельну ділянку в матеріалах справи відсутні. 5.

Позиція Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 5.2. Скаржник, звертаючись з позовом до суду, просив: зобов`язати ФОП Ільченка В.А. повернути у власність держави з правом постійного користування ДП «Білоцерківський лісгосп» земельну ділянку площею 2,4573 га з кадастровим номером 3224082400:03:016:0003, яка розташована в адміністративних межах Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області. При цьому, свої позовні вимоги він обґрунтовував тим, що вказана вище земельна ділянка була передана в оренду ФОП Ільченку В.А. за розпорядженням Сквирської РДА без погодження постійного користувача ДП "Білоцерківське лісове лісгосп", для невизначених земельним і лісовим господарством цілей. 5.3. Колегія суддів, проаналізувавши зміст позовної заяви Прокурора приходить до висновку, що для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу про її повернення (витребування) від ФОП Ільченка В.А. 5.4. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до укладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5. Постанови Верховного Суду Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18). 5.5. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 5.6. Згідно із вимогами статті 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення. 5.7. Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. За змістом статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 Земельного кодексу України). Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. 5.8. Так, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю, відхилив докази Прокурора: - щодо інформації виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" (лист від 20.08.209 №595), де вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:003 входить до складу земель державного лісового фонду кварталу 81 виділів 1 та 3 Сквирського лісництва ДП "Білоцерківське лісове господарського", що також підтверджується фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 81 і таксаційних виділів Сквирського лісництва ДП "Білоцерківське лісове господарство" та межі спірної земельної ділянки станом на 01.01.2015. - щодо інформації ДП "Білоцерківське лісове господарство" (лист від 07.08.2019 № 428) земельна ділянка з кадастровим номером 3224082400:03:016:003 перебуває у постійному користуванні лісгоспу і розміщена у кварталі 81 виділ 3 Сквирського лісництва ДП "Білоцерківське лісове господарство" на території Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району. - щодо інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (лист від 13.08.2019 № 04-48/1621), де вказано, що Управління не надавало згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224082400:03:016:003 та зміни її цільового призначення. - щодо статусу вказаної вище лісової ділянки, який посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування з Публічної кадастрової карти. Дана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект". 5.9. Колегія суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО "Укрдержліспроект" створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО "Укрдержліспроект" здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування. 5.10. Подібний правовий висновок, сформований, зокрема у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц , на яку посилався Прокурор у своїй касаційній скарзі. 5.11. При цьому колегія суддів звертає увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України). 5.12. Відповідно до аналогічних положень частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 вказаного Кодексу. 5.13. Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. 5.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц). 5.15. Принцип змагальності (статті 13 Господарського процесуального кодексу України) і принцип рівності сторін (статті 7 Господарського процесуального кодексу України), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України). 5.16. Колегія Касаційного господарського Суду зауважує, що лише згадки джерел доказів і зазначення підтверджених ними обставин без їхньої оцінки недостатньо для висновку про те, що суд ці докази дослідив і мотивував відхилення відповідних аргументів учасника справи. 5.17. Враховуючи наявні в матеріалах справі документи суди повинні були надати оцінку в контексті усіх наявних у справі матеріалів, які, зокрема, підтверджують порядок формування спірної земельної ділянки, категорії земель в межах якої вона формувалась, а також обставин пов`язаних із визначенням її цільового призначення. 5.18. Водночас, господарські суду попередніх інстанцій формально розглянули доводи Прокурора щодо цільового призначення земель, в межах яких було сформовано спірну земельну ділянку, обмежившись встановленням факту, що вказана вище земельна ділянка є сформованою та на момент виникнення спору належить до земель водного фонду, та, на цій підставі дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. 5.19. Також, суди не врахували, що передача спірних земельних ділянок лісового фонду відбувалась до моменту формування спірної земельної ділянки, а в матеріалах справи наявні документи, на підставі яких суди мали можливість зробити висновок щодо дотримання порядку її формування, зміни цільового призначення, інші супутні обставини тощо. 5.20. Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях фактично закцентувалися на тому, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою водного фонду, обґрунтувавши свої рішення формальним посиланням на різницю в площі спірної земельної ділянки, без врахування відмінності змісту понять "земельна ділянка", «площі земель лісового фонду», а також «площі вкриті лісами і чагарниками». Проте, як вбачається зі змісту статті 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачу у власність, відносяться, як вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. 5.21 Статтею 20 Лісового кодексу України (редакція чинна станом на 2004 рік) визначено, що права лісокористувачів охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавчими актами. Втручання в діяльність лісокористувачів з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами. Збитки, заподіяні порушенням прав лісокористувачів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі. 5.22. У свою чергу, порядок припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду був визначений статтею 21 Лісового кодексу України (редакція чинна станом на 2004 рік), в якій було зазначено, що постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України ( 561-12 ). 5.23. Крім того, суди на підставі планово-картографічних матеріалів мали достеменно встановити чи перебувала спірна земельна ділянка в масиві земель лісового фонду, при передачі цих земель від КСП "Перше травня" до Кам`яногребельської сільської ради Сквирського району Київської області. 5.24. Таким чином, судам для правильного вирішення цього спору необхідно врахувати викладене та встановити обставини щодо законності формування спірної земельної ділянки, дослідити правомірність дій Сквирської РДА щодо дотримання порядку формування земельної ділянки, зміни її цільового призначення, в тому числі, необхідності отримання погодження постійного користувача земельної ділянки в контексті відповідних приписів Земельного та Лісового кодексів. 5.25. Отже, під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно врахувати викладене, встановити всі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, з`ясувати, у тому числі, законність виданого Сквирською РДА 11.05.2005 розпорядження № 474 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду СПД Ільченку В.А. для риборозведення в межах Кам`яногребельської ради Сквирського району Київської області". 5.26. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, ці питання, які мають суттєве значення для вирішення даного спору, судами встановлені не були, а суд касаційної інстанції, в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.27. За наведених обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. 6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. 6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат 7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2021 у справі №911/2523/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко