Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/8321/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/8321/23 Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І., повний текст судового рішення складено 20.06.2023, м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Яковлєва О.В., суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області, а саме: - визнання протиправним та скасування рішення від 09 лютого 2023 року № 277792 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, серія ОД номер 266/07, виданої 17 квітня 2007 року громадянці Азербайджанської республіки ОСОБА_1 ; - зобов`язання вирішити питання щодо оформлення та видачі громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 нової посвідки на постійне проживання в Україні, в порядку обміну, у зв`язку із досягненням 45-річного віку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року задоволено позовні вимоги. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції прийнято помилкове рішення про задоволення позовних вимог, так як позивачу безпідставно видано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні, а тому позивач не має права на її обмін. В даному випадку, апелянт вважає, що позивач у 2006 році не мав права на отримання дозволу на імміграцію в Україну, так як позивач не перебував в офіційному шлюбі з іммігрантом ОСОБА_2 . В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог у даній справі, так як міграційним органом не доведено правомірності свого рішення. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 27 жовтня 2006 року громадянка Республіки Азербайджан ОСОБА_1 звернулася із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», як особа, яка є дружиною іммігранта - громадянина РФ ОСОБА_2 . Рішенням ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 14 грудня 2006 року № 277792 позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», на виконання якого, 17 квітня 2007 року позивачу видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 . У зв`язку з досягненням 45-річного віку, 16 серпня 2022 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання. На виконання вимог Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області проведено перевірку матеріалів справи щодо оформлення дозволу на імміграцію та документування посвідкою на проживання позивача, за результатом якої 09 лютого 2023 року затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, на підставі якого 09 лютого 2023 року прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 277792. Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 09 лютого 2023 року № 277792 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію» скасовано дозволи на імміграцію в Україну, видані громадянці Азербайджанської Республіки Алієвій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітнім дітям: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, посвідка позивача на постійне проживання серії ОД № 266/07 від 17 квітня 2007 року скасована на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку №

321. Не погоджуючись з прийнятим рішенням міграційного органу позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок, з яким погоджується судова колегія, про задоволення позовних вимог, так як суб`єктом владних повноважень порушено вимоги міграційного законодавства у межах спірних правовідносин, з огляду на наступне. Так, Закон України «Про імміграцію» визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства. Згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», квота імміграції може бути встановлена для іммігрантів, якщо вони є чоловіком (дружиною) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім`ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження; В свою чергу, згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Крім того, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Згідно п. 17 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання. Згідно пп. 1 п. 64 Порядку, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію». Колегією суддів встановлено, що позивач є громадянкою Азербайджанської Республіки, яка 14 грудня 2006 року отримала дозвіл на імміграцію в Україну та яку документовано посвідкою на постійне проживання в Україні від 17 квітня 2007 року. При цьому, у зв`язку з досягненням 45-річного віку, позивач звернувся до міграційного органу із заявою про обмін посвідки на постійне проживання Україні. В свою чергу, оскаржуваним рішенням міграційного органу від 09 лютого 2023 року скасовано виданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну, а також видану на його підставі посвідку на постійне проживання Україні. Між тим, надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, колегія зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. В свою чергу, у якості юридичною підстави прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом владних повноважень зазначено посилання на п. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію». Тобто, для прийняття оскаржуваного рішення за вказаних юридичних підстав, міграційним орган мав встановити, що позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. При цьому, згідно вимог КАС України, адміністративний суд має перевірити, чи прийняте оскаржуване рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). В свою чергу, колегія суддів вважає необґрунтованим оскаржуване рішення міграційного органу, так як з нього неможливо встановити фактичних підстав його прийняття. З іншого боку, надаючи правову оцінку доводам суб`єкта владних повноважень, якими він обґрунтовує правомірність свого рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. В даному випадку, суб`єкт владних повноважень вважає, що позивач не мав права на отримання дозволу на імміграцію в Україну, так як на момент його отримання позивач не перебував в офіційному шлюбі з іммігрантом - ОСОБА_2 . В свою чергу, вказані обставини, на переконання колегії суддів, не свідчать про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, а свідчать лише про помилку міграційного органу, допущену при видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україну. З іншого боку, колегія суддів враховує, що позивач та ОСОБА_2 мають трьох спільних дітей, а також між позивачем та ОСОБА_2 проведено релігійний обряд шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 20 квітня 1996 року, виданим Шамкірською мечеттю (а.с. 126). Тому, колегія суддів вважає, що виданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну не може бути скасованим на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію». Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення більше 16 років легально проживав в Україні, маючи трьох дітей, які є громадянами України, а тому оскаржуване рішення свідчить про непропорційне втручання в права позивача суб`єктом владних повноважень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог. При цьому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду 20 червня 2023 року без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач О.В. Яковлєв Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян