Постанова Київський апеляційний суд № 368/383/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/14827/2023 Справа № 368/383/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Закаблук О.В. в м. Кагарлик у справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради Київської області, треті особи приватний нотаріус Воловенко Раїса Павлівна, ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини та визнання спадкоємцем за законом четвертої черги, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У травні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, змінивши предмет позову в серпні 2022 року, просив встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини та визнати його спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4 . Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який проживав в АДРЕСА_1 . На момент смерті ОСОБА_4 був неодружений, власних дітей не мав. Разом з ОСОБА_4 на момент його смерті проживав він, ОСОБА_1 , на теперішній час він зареєстрований за зазначеною адресою. Позивач є пасинком померлого ОСОБА_4 , молодшим сином його колишньої дружини ОСОБА_5 , з якою спадкодавець перебував у шлюбі з 08 лютого 1989 року по 21 вересня 1999 року. На момент укладення шлюбу між подружжям позивачу було лише 10 місяців, власного батька він не знав і не пам`ятав, його виростив ОСОБА_4 , який був позивачу фактичним батьком. Не дивлячись на те, що подружжя розлучилось у 1999 році, вони продовжували проживати разом однією сім`єю за вказаною адресою. Зокрема, позивач продовжував проживати разом з вітчимом аж до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняв спадщину на підставі ст. 1264 ЦК України. Колишня дружина ОСОБА_5 за допомогою позивача поховали померлого ОСОБА_4 , про що видано довідку сільської ради. В червні 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини, проте листом приватного нотаріуса Воловенко Р.П. від 16 червня 2020 року йому було рекомендовано звернутися до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю. Вказував, що у нього наявні факти, які підтверджують, що позивач та померлий ОСОБА_4 складали сім`ю, були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, між ними були наявні взаємні права та обов`язки. Влітку 2018 року позивач разом з товаришем ОСОБА_6 , який проживає у цьому ж с. Переселення, робили ремонт у будинку, в якому проживали позивач та померлий ОСОБА_4 , встановлювали двері, вікна, всі будівельні матеріали були закуплені позивачем напередодні в січні 2018 року. Проживання позивача разом зі спадкоємцем до часу його смерті, ведення ними спільного господарства підтверджується також показаннями свідків - сусідів, зокрема ОСОБА_7 , яка з 1989 року постійно проживає в АДРЕСА_2 і є сусідкою позивача, знає його з дитинства, була дружня з сім`єю ОСОБА_8 . Факт, що пов`язує позивача спільним побутом з померлим ОСОБА_4 , підтверджується також тим, що орієнтовно в жовтні-листопаді 2018 року позивач в зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_4 особисто ним опікувався, викликав швидку допомогу, влаштував у Кагарлицьку міську лікарню, купував йому ліки, харчі та провідував у лікарні. Також факт постійного проживання позивача разом із спадкодавцем підтверджується випискою з погосподарської книги від 18 вересня 2018 року, довідками Переселенської сільської ради. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2022 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що висновки суду щодо невірно обраного позивачем способу захисту, зокрема, що зазначений спосіб суперечить закону, договору та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, а також невірного визначення учасника справи є помилковими і суперечать нормам матеріального та процесуального права, зроблені без належного їх обґрунтування Вказував, що обраний ним спосіб захисту особистого права та визнання його спадкоємцем четвертої черги за законом, у разі визнання його таким судом, дозволить прийняти спадщину, яка складається з усіх прав та обов`язків, що належали спадкодавцю на момент його смерті, а не лише об`єкта нерухомого майна, яким є житловий будинок, про визнання права власності на який позивач, як зазначено в рішенні, мав заявити вимоги. Вказував також, що результат розгляду даної справи ніяким чином не впливає на права та охоронювані законом інтереси приватного нотаріуса Воловенко Р.П., і які в свою чергу не суперечать інтересам сторін, тому позивачем не було залучено нотаріуса як третю особу в даному позові. Приватного нотаріуса було залучено до участі в справі як заінтересовану особу лише як особу, яка при розгляді справи може надати наявну в неї інформації щодо предмету спору і яка за результатами розгляду справи повинна здійснити або не здійснити певні юридичні дії щодо спадщини. Щодо залучення ОСОБА_3 як третьої особи, зазначив, що судовими рішеннями було підтверджено відсутність прав ОСОБА_3 на спадщину за заповітом, а будь-які інші підстави наявності таких прав ОСОБА_3 не заявлялись. Крім того, в судовому засіданні 12 вересня 2022 року представник ОСОБА_3 заявляв клопотання про залучення останнього до участі в справі, проте судом було йому відмовлено. Таким чином, висновки суду в цій частині необґрунтовані і суперечать фактичним процесуальним діям суду при розгляді справи. Вказував, що 13 жовтня 2022 року суд видалився до нарадчої кімнати, однак рішення ухвалено не було, натомість постановлено ухвалу про витребування доказів, в резолютивній частині якої суд ухвалив повернутися з нарадчої кімнати для з`ясування обставин по справі. В мотивувальній частині ухвали судом зазначено про виникнення необхідності для з`ясування нових обставин, що мають значення для справи, та дослідження нових доказів. Однак будь-яких доказів згідно зазначеної ухвали судом витребувано не було, необхідності з`ясування нових обставин та/або дослідження нових доказів під час судових дебатів між сторонами не виникало. Всупереч ст. 244 ЦПК України судом не було постановлено ухвалу про поновлення судового розгляду. Одночасно, згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Таким чином, ухвала від 13 жовтня 2022 року була винесена судом з порушенням норм процесуального права. В свою чергу, представником позивача 28 листопада 2022 року до суду були подані додаткові пояснення в частині обставин, зазначених в мотивувальній частині ухвали від 13 жовтня 2022 року та наявні копії документів щодо них. В поясненнях представник позивача просила залучити до матеріалів справи пояснення та врахувати їх, однак клопотань про долучення нових доказів заявлено не було. Разом із тим, судом копії документів, наданих до додаткових пояснень, неправомірно були досліджені в судовому засіданні в якості доказів та були використані в мотивувальній частині рішення про відмову в позові. Судом не з`ясовувались джерела походження копій цих документів, відповідність їх оригіналам, з урахуванням того, що вони подавались до суду в іншій справі і не позивачем, а іншою особою. При цьому, досліджуючи нові доказ, судом встановлені радикальні розбіжності інформації, яка в них викладена, щодо обставин проживання позивача в будинку спадкодавця, однак які саме відомості не відповідають дійсності, судом не з`ясовано і не встановлено. Таким чином, наслідком порушення судом першої інстанції норм ЦПК України в частині порушення порядку виходу з нарадчої кімнати, ініціювання збору доказів без їх витребування, порушення порядку прийняття доказів для дослідження та оцінки судом, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, стало прийняття судом незаконного рішення. Повторно викладав обставини, зазначені в позові, вказував, що за його клопотанням були допитані свідки, які підтвердили факти, викладені в позові, зокрема те, що позивач проживав в будинку з ОСОБА_4 з дитинства до смерті останнього у 2019 році, опікувався ним, вів спільне господарство, купував побутові речі і харчі, робив ремонт в будинку за власні кошти. Свідок ОСОБА_7 підтвердила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 жили постійно як батько та син. До позовної заяви були також надані сімейні фотографії, які свідчать про проведення ремонту свідком ОСОБА_9 в будинку, фото перебування померлого ОСОБА_4 в лікарні, яка зроблена позивачем. Згідно відповіді лікарні на адвокатський запит, на початку листопада 2018 року ОСОБА_4 був госпіталізований і саме ОСОБА_1 ним опікувався. В журналі обліку хворих лікарні біля прізвища хворого ОСОБА_4 зазначений номер телефону позивача з поміткою «син», що свідчить про наявні сталі зв`язки позивача і ОСОБА_4 . На спростування наданих позивачем доказів в рішенні наведено факт існування справи № 368/1345/18, у якій померлий ОСОБА_4 у вересні 2018 року звертався з позовом до колишньої дружини ОСОБА_5 та її синів ОСОБА_10 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право на житло. Зі змісту ухвали про залишення позову без розгляду в цій справі можна дійти висновку, що відповідачі в цій справі продовжували на той момент користуватись будинком і проживати в ньому разом з ОСОБА_4 . Не погоджувався з оціночними висновками суду про те, що діти ОСОБА_5 не були рідними для ОСОБА_4 , оскільки спадкодавець виховав і виростив його з дитинства. Щодо дослідження та оцінки судом матеріалів справи № 368/1345/18, до складу яких входять окремі документи, на які посилається суд в рішенні, то вони не можуть бути використані судом як допустимі докази, оскільки одержані судом з порушенням порядку, встановленого законом, а їх достовірність не підтверджена. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнання спадкоємцем за законом четвертої черги, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, якими обґрунтовано позов, в судовому засіданні не були підтверджені належними та допустимими доказами. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 лютого 1989 року по 21 вересня 1999 року (а. с. 37 - 38). Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_12 (а. с. 37) та з 15 грудня 1989 року місце його проживання зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 40 зворот). Згідно виписки з погосподарської книги № 2 Переселенської сільської ради від 18 вересня 2018 року № 831, за адресою АДРЕСА_1 головою домогосподарства є ОСОБА_4 , члени домогосподарства - ОСОБА_5 (колишня дружина), ОСОБА_10 (не родич), ОСОБА_1 (не родич) (а. с. 49). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а. с. 35). Згідно довідки виконавчого комітету Переселенської сільської ради від 18 травня 2020 року № 216, виданої ОСОБА_5 , остання дійсно поховала ОСОБА_4 за власні кошти (а. с. 36). Згідно довідки виконавчого комітету Переселенської сільської ради від 12 листопада 2019 року № 1073, ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав станом на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 , проживав разом з ОСОБА_5 (колишньою дружиною), ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , синами колишньої дружини (а. с. 50). Згідно довідки виконавчого комітету Переселенської сільської ради від 26 червня 2020 року № 389, ОСОБА_1 дійсно прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спільного проживання в будинку по АДРЕСА_1 з 15 грудня 1989 року по день смерті (а. с. 51). Листом КНП КМР «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» від 15 вересня 2022 року № 458 на адвокатський запит повідомлено, що ОСОБА_4 02 листопада 2018 року каретою ЕМД за медичною допомогою був доставлений до приймального відділення, після детального огляду був госпіталізований в інфекційне відділення. Згідно записів в медичній карті стаціонарного хворого вказаний контактний телефон сина НОМЕР_1 , а також згідно записів чергового лікаря, вказано «Зі слів сина» (а. с. 93). Листом приватного нотаріуса Кагарлицького районного нотаріального округу Воловенко Р.П. від 16 червня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 , що йому необхідно встановити факт проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, та запропоновано звернутися до суду з відповідним позовом (а. с. 41). Згідно письмових пояснень ОСОБА_6 , який проживає в АДРЕСА_3 , наданих 01 жовтня 2020 року, він допомагав куму ОСОБА_1 робити ремонт в будинку по АДРЕСА_1 , а саме ставили вікна, покриття, косметичний ремонт всередині будинку в 2018 році (а. с. 42). На а. с. 43 знаходиться копія товарного чеку від 30 січня 2018 року щодо придбання будівельних матеріалів на загальну суму 12870 грн., в тому числі металопластикові конструкції (вікна, двері). На а. с. 44 - 48 знаходяться фотографії, на яких зображений свідок ОСОБА_6 під час проведення будівельних робіт, а також одна фотографія з зображенням ОСОБА_4 , який лежить на ношах на підлозі лікарні. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. У справі, яка переглядається, заявлено вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 з колишнім вітчимом ОСОБА_4 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини та визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом. Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). На підтвердження заявлених вимог позивачем надано копію довідки виконавчого комітету Переселенської сільської ради від 18 травня 2020 року № 216 про поховання ОСОБА_4 за особисті кошти ОСОБА_5 (а. с. 36), копії свідоцтв про реєстрацію та розірвання шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а. с. 37 - 38), копію паспорта та будинкової книги з відмітками про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з 1989 року (а. с. 40, 49), копію письмових пояснень свідка ОСОБА_6 про його допомогу в проведенні ремонту будинку у 2018 році (а. с. 42), копію товарного чеку на придбання будматеріалів в січні 2018 року (а. с. 43), копії фотографій ОСОБА_6 під час проведення ремонту і ОСОБА_4 у лікарні (а. с. 44 - 48), копії довідок виконавчого комітету Переселенської сільської ради від 12 листопада 2019 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 та проживаючих в будинку осіб, а також від 26 червня 2020 року № 389 про те, що ОСОБА_1 дійсно прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом спільного проживання в будинку по АДРЕСА_1 з 1989 року по день смерті (а. с. 50 - 51), копію листа медичного закладу від 15 вересня 2022 року № 458 про те, що згідно записів в медичній карті ОСОБА_4 , вказано телефон сина, а також, згідно записів чергового лікаря, вказано «Зі слів сина» (а. с. 93). За клопотанням позивача в судовому засіданні, яке відбулося 03 жовтня 2022 року, була допитана свідок ОСОБА_7 , яка зазначила, що знає сім`ю ОСОБА_13 з 1992 року, так як була сусідкою. ОСОБА_4 помер близько трьох років тому. Померлий ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 проживали як одна сім`я, як батько та син, крім того, позивач ОСОБА_1 сплачував за комунальні послуги в будинку, в якому проживав померлий ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_6 надав показання, у яких зазначив, що він та померлий ОСОБА_4 товаришували, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 . Він допомагав робити ремонт в будинку ОСОБА_4 , йому також допомагав робити ремонт ОСОБА_1 ОСОБА_1 піклувався про ОСОБА_4 , купував йому все необхідне, в тому числі ліки. Разом із тим, зазначені докази не можуть вважатися належними та достатніми на підтвердження того, що позивач та спадкодавець складали сім`ю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, такими, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Судом першої інстанції надано належної правової оцінки всім письмовим доказам, наданим разом з позовом, а також поясненням свідків. Зокрема, суд першої інстанції вірно зауважив, що той факт, що колишня дружина ОСОБА_5 за власні кошти поховала померлого ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18 травня 2020 року № 216, ще не є підтвердженням того факту, що позивач по справі ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_4 не менш як п`ять років до смерті останнього. Щодо проведення ремонту в будинку спадкодавця, то такий факт, на обґрунтовану думку суду першої інстанції, ніяким чином не доводить спільне проживання позивача із спадкодавцем, як однією сім`єю. Пояснення свідка ОСОБА_6 суд першої інстанції оцінив критично, адже з таких показань можна лише встановити той факт, що даний свідок проводив ремонтні роботи в будинку спадкодавця померлого ОСОБА_4 . Оцінюючи показання свідка ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував, що свідок під час дачі показань виявила поверхневі знання про обставини життя позивача та спадкодавця, зазначивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батько та сином, що не відповідає дійсності. Судом першої інстанції надано вірну оцінку тим фактам, що позивач ОСОБА_1 орієнтовно у жовтні-листопаді 2018 року в зв`язку з погіршенням стану здоров`я спадкодавця ОСОБА_4 особисто ним опікувався, викликав швидку допомогу, влаштовував ОСОБА_4 у Кагарлицьку міську лікарню, купляв йому ліки, харчі та провідував його у лікарні, оскільки це не підтверджує того факту, що позивач на протязі останніх п`яти років перед смертю спадкодавця проживав з ним як одна сім`я. Надавши належну правову оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження його проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, правильно встановив відносини, які склалися між позивачем та його померлим колишнім вітчимом ОСОБА_4 , та за недоведеності у них спільного побуту та існування взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю протягом п`яти років до відкриття спадщини, а отже і відсутності підстав для виникнення права, передбаченого статтею 1264 ЦК України. В зв`язку з вищевикладеним апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що в позові ОСОБА_1 було відмовлено лише через наявність справи № 368/1345/18 за позовом ОСОБА_4 про визнання колишньої дружини і пасинків такими, що втратили право користування житлом, неправомірно відхиливши всі надані позивачем докази, в той час як ОСОБА_4 втратив інтерес до свого позову, подання якого спричинене певними тимчасовими емоціями покійного, в зв`язку з чим позов було залишено без розгляду. Повторне викладення в апеляційній скарзі обставин, зазначених у позові, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, не становить підставу для скасування рішення та задоволення позову. Посилання позивача в апеляційній скарзі, що місце його проживання було зареєстроване в будинку, який належав ОСОБА_4 , з 1989 року по даний час, з посиланням на довідки Переселенської сільської ради, не може вважатися достатнім доказом для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю протягом п`яти років до відкриття спадщини, позаяк проживання осіб за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою за відсутності інших наведених вище ознак не можуть самі по собі свідчити, що між ними існували сімейні відносини. Доводи ОСОБА_1 , що він як близька людина опікувався ОСОБА_4 , відхиляються апеляційним судом, оскільки односторонні дії позивача не доводять наявності взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, та оскільки в матеріалах справи наявні лише епізодичні докази такого опікування у вигляді влаштування позивачем колишнього вітчима до лікарні в листопаді 2018 року. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 робив ремонт в будинку за власні кошти, що підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_9 та фотографіями ремонту, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на попередні доводи позивача про те, що він також зареєстрований у цьому ж будинку, а відтак має майновий інтерес у підтриманні будинку в справному стані, незалежно від наявності чи відсутності родинних відносин з ОСОБА_4 . Доводи позивача в апеляційній скарзі щодо доведеності тих обставин, що покійний ОСОБА_4 виховав і виростив ОСОБА_1 , позивач не знав і не пам`ятав іншого батька, знаходився з ОСОБА_4 у тривалих сімейних стосунках з наданням останньому систематичної фінансової допомоги, внаслідок чого позивач мав певні обов`язки з опіки та догляду за вітчимом, який не мав власних дітей та взагалі будь-яких родичів, апеляційний суд відхиляє, позаяк вони не підтверджують факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Апеляційний суд зауважує, що за обставин, на які посилається ОСОБА_1 , ним могло бути надано значно більше спільних фотографій з сімейного архіву, на яких позивач і його колишній вітчим були б зображені принаймні разом, натомість позивачем було надано єдину фотографію ОСОБА_4 , на якій він зображений лежачим на полу лікарні на ношах. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що в справах позовного провадження учасниками є сторони і треті особи, позаяк це узгоджується з вимогами ст. 42 ЦПК України, а відтак доводи апеляційної скарги, що результат розгляду даної справи ніяким чином не впливає на права та охоронювані законом інтереси приватного нотаріуса Воловенко Р.П., і які в свою чергу не суперечать інтересам сторін, тому позивачем не було залучено нотаріуса як третю особу в даному позові, не ґрунтуються на вимогах процесуального закону та відхиляються апеляційним судом. Разом із тим рішення суду першої інстанції підлягає зміні, виходячи з наступного. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18 викладено правовий висновок, згідно якого, якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. Вимоги позивача у цій справі, з урахуванням предмету позову, стосуються захисту права позивача шляхом встановлення факту проживання зі спадкоємцем однією сім`єю протягом п`яти років до смерті спадкодавця та визнання його спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_14 , що в разі задоволення таких вимог надало би ОСОБА_1 право прийняти спадщину після смерті ОСОБА_14 як спадкоємцю четвертою черги, яка складається з усіх прав та обов`язків, які належали спадкодавцю на момент його смерті. Відтак, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що даний спір стосується визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, якими є житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , та що позивачем невірно обрано спосіб захисту права, а також про те, що вимоги, які містяться в прохальній частині позовної заяви, не відповідають поняттю позовних вимог, оскільки заявляються в справах окремого провадження. Апеляційний суд також не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині оцінки довідок, виданих Переселенською сільською радою, про те, що розбіжність зазначеної в цих довідках інформації суд сприймає як безвідповідальність посадових осіб органу місцевого самоврядування та халатність з елементами кримінального правопорушення, з огляду на те, що правомірність дій відповідних посадових осіб Переселенської сільської ради не відноситься до предмету даного позову. Апеляційний суд також не погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність залучення ОСОБА_3 як третьої особи, оскільки відповідно до ст. 53 ЦПК України питання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, вирішується до закінчення підготовчого засідання в справі, а не у нарадчій кімнаті на стадії ухвалення рішення, та зважаючи на суперечливість висновків суду фактичним процесуальним діям суду, яким попередньо було відмовлено в клопотанні ОСОБА_3 про залучення його до участі в справі. Апеляційний суд враховує доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм ЦПК України в частині порушення порядку виходу з нарадчої кімнати, ініціювання збору доказів без їх витребування, порушення порядку прийняття доказів для дослідження та оцінки судом, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Згідно ст. 243 ЦПК України якщо під час судових дебатів виникає необхідність з`ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з`ясування обставин у справі. Після закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку. Згідно ст. 244 ЦПК України якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з`ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. 13 жовтня 2022 року суд першої інстанції видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, в якій ним з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року в справі № 368/657/20, копія якої надана до позову, було встановлено, що з приводу непроживання ОСОБА_1 у житловому будинку ОСОБА_4 та відсутності сімейних відносин останній звертався з позовом до суду про визнання таким, що втратив право на користування житлом, в зв`язку з чим суд визнав за необхідне повернутися до з`ясування обставин по справі з метою витребування та приєднання до матеріалів справи копію рішення у вищезазначеній справі № 368/657/20 та дослідження такого доказу в судовому засіданні. На підставі вищевикладеного суд, керуючись ст. 243, 258, 259, 260, 261, 263, 268 ЦПК України, постановив ухвалу про витребування доказів, назва якої не відповідає суті вчиненої судом процесуальної дії щодо поновлення судового розгляду (а. с. 113). Ухвала про поновлення судового розгляду, як це передбачене ст. 244 ЦПК України, судом першої інстанції не постановлялась. Крім того, підстави та порядок витребування доказів судом першої інстанції не регулюються жодною зі статей ЦПК України, якими суд керувався при постановленні ухвали від 13 жовтня 2022 року. При цьому судом першої інстанції залишено поза увагою, що необхідності з`ясування нових обставин та/або дослідження нових доказів під час судових дебатів, як це передбачено ст. 243 ЦПК України, не виникло, а стадія дебатів була завершена, в зв`язку з чим у суду були відсутні підстави для повернення до з`ясування обставин у справи на підставі вказаної статті. Також судом першої інстанції фактично ініційовано збирання доказів, що стосуються предмета позову, з власної ініціативи, що заборонено положеннями ч. 7 ст. 81 ЦПК України. Апеляційний суд також погоджується з доводами апеляційної скарги, що будь-яких доказів згідно ухвали від 13 жовтня 2022 року судом витребувано не було, оскільки копії документів з матеріалів справи № 368/657/20 були приєднані до справи разом з поясненнями представника позивача ОСОБА_1 , який з відповідним клопотанням про залучення відповідних доказів до суду не звертався. Так, на виконання вказаної ухвали від 13 жовтня 2022 року представником позивача надано додаткові пояснення від 02 грудня 2022 року до суду першої інстанції, до яких долучено копію позовної заяви, поданої у вересні 2018 року ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право на житло, в додатках до якої наявна довідка про склад сім`ї та довідка виконавчого комітету Переселенської сільської ради за 2017 - 2018 роки щодо складу зареєстрованих і фактично проживаючих в будинку осіб, а також акт депутата про обстеження умов проживання відповідачів (а. с. 123 - 130). Також представником позивача надано копію ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 19 листопада 2018 року, якою позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право на житло залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України в зв`язку з повторною неявкою позивача в судові засідання 06 листопада та 19 листопада 2018 року (а. с. 131). Разом із тим, зазначені в апеляційній скарзі та встановлені апеляційним судом вищенаведені порушення норм процесуального права та помилкові висновки щодо належного способу захисту не призвели до неправильного вирішення справи про відмову в позові в зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю, в зв`язку з чим апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення та необхідність зміни рішення в мотивувальній частині в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 30 листопада 2023 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.