Постанова 4821 № 711/4004/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1924/20Головуючий по 1 інстанції Справа №711/4004/19 Категорія: 307000000 Казидуб О. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач) Суддів Карпенко О. В., Єльцова В. О. За участю секретаря Винник І. М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; третя особа : Державний нотаріус Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко Ольга Анатоліївна; особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Руденко Юлія Вікторівна розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Руденко Юлії Вікторівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року постановленого під головуванням судді Казидуб О. Г. в залі Придніпровського районного суду м. Черкаси 30.09.2020 року, повний текст рішення складений 12.10.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко О. А. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності, - в с т а н о в и в : 16 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко Ольга Анатоліївна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що із 20.02.1992 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка з дня свого народження, і по день смерті постійно проживала разом із своєю матір`ю ОСОБА_4 в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 . У позовній заяві позивачем ОСОБА_1 вказується, що 22.05.2009 року ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О., та зареєстрований в реєстрі за № 1917, яким ОСОБА_4 заповіла все своє майно своїй дочці ОСОБА_3 (дружині позивача). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 51/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які належали померлій на підставі договору дарування, посвідченого 30.11.1976 року Другою черкаською державною нотаріальною конторою. 17.10.2012 року померла дружина позивача - ОСОБА_3 . В шестимісячний термін, а саме : 24.10.2012 року ОСОБА_1 звернувся до Другої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини. Позивач вказує, що оскільки його дружина померла, не встигнувши прийняти спадщину після смерті своєї матері в шестимісячний термін, то позивач ОСОБА_1 вважав, що він успадкував 1/ 2 частину вказаного будинку після смерті своєї тещі, ОСОБА_4 , за правилами спадкової трансмісії, передбаченими ст. 1276 ЦК України. У позовній заяві позивач посилається, що з метою належного оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (за спадковою трансмісією), а саме: на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що залишився після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , він звернувся до Другої державної нотаріальної контори, де позивачу було роз`яснено (постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 31.10.2018 року), що на спадкове майно (житловий будинок) вже було видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 (матері його дружини) його синові ОСОБА_2 . Тому позивач ОСОБА_1 звернувся із даним позовом та просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.07.2013 року, зареєстроване в реєстрі за № 3-563 та визнати за ним право власності на 1/ 2 спадкового майна. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.02.2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання свідоцтва недійсним та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за правом спадкової трансмісії після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відмовлено. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у березні 2019 року він знову звернувся до Другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 51/200 частку у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що залишилися після смерті його дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.03.2019 року № 704/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва з огляду на те, що ОСОБА_1 документально не підтвердив постійне проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_1 не надав правовстановлюючий документ на майно, що належало померлій. Позивач вказує, що після смерті ОСОБА_3 , залишились два спадкоємці першої черги, він та їх син, відповідач по справі - ОСОБА_2 . Всупереч тому, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_4 в силу ст. 1268 ЦК України, нотаріусом Другої державної нотаріальної контори було видано лише одне свідоцтво про право на спадщину за законом (№ 3-563 від 26.07.2013) після смерті ОСОБА_4 на ім?я ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкоємцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.07.2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 3- 563, визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/ 2 спадкового майна, а саме на 51/200 частину жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , визнати за відповідачем - ОСОБА_2 право власності на1/ 2 спадкового майна, а саме: на 51/200 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн.80 коп. Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Руденко Юлія Вікторівна оскаржила рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка зареєстрована у Черкаському апеляційному суді 10 листопада 2020 року Вх. № 11637/20 Вх. В апеляційній скарзі скаржник вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи в решті позову послався, що позивач має довести суду те, що він не лише не знав, а й не міг знати про долю спадкового майна, враховуючи той факт, що відповідачем надано достатньо доказів, якими підтверджується реальна можливість не лише дізнатись про спадкове майно, а й факт обізнаності позивача про його долю та вчасного пред`явлення позову в строки, визначені законом. Тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності не підлягає до задоволення, оскільки позивачем пропущені строки позовної давності. Скаржник вважає, що рішення суду є необґрунтованим, винесеним із порушенням норм матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, тому підлягає скасуванню в частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності за позивачем. На переконання адвоката Руденко Ю. В, яка діє в інтересах позивача, враховуючи те, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_4 , та в силу ст. 1268 ЦК України, враховуючи, що нотаріусом Другої державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом( за спадковою трансмісією) після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 , то вказане свідоцтво про право на спадщину від 26.07. 2013 року, зареєстроване в реєстрі за № 3 -563 має бути визнане недійсним, оскільки порушує спадкові права позивача ОСОБА_1 . На підтвердження своїх обґрунтувань апеляційної скарги скаржник посилається на позицію Верховного суду від 03.09. 2014 року, яка висловлена за результатами розгляду справи № 6-84цс14, де вказано, що правом на звернення до суду за захистом, наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким подано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні суспільні інтереси. Суд повинен встановити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні. Щодо застосування судом строку позовної давності, то скаржник не погоджується із такою позицією. В апеляційній скарзі вказується, що позивач ОСОБА_1 проживав та безперешкодно користувався даним будинком, що не заперечувалося в судовому засіданні і відповідачем. Про порушення свого права позивачу стало відомо лише в березні 2019 року, коли він отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.03. 2019 року № 704/02-31. Тому, на переконання представника позивача, строк позовної давності позивачем ОСОБА_1 не пропущено. Скаржник категорично не погоджується із висновками суду про те, що позивач довідався про отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину за законом 26.07. 2013 року у день його видачі, оскільки наведене спростовується показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які в судовому засіданні пояснювали, що позивач виїхав на заробітки до м. Москви, і повернувся лише у серпні 2013 року. В апеляційній скарзі зазначається, що позивач заперечував про будь - які домовленості із відповідачем щодо спадкового майна, оскільки він, навпаки виявив своє бажання та згоду на прийняття спадщини після смерті своєї дружини, шляхом подання у шестимісячний термін заяви до нотаріуса про прийняття спадщини. Скаржник вказує, що, звертаючись із даним позовом, позивач посилався на те, що він є спадкоємцем першої черги після смерті своєї дружини, постійно проживав разом із спадкодавицею на час відкритті спадщини, протягом строку, встановленого законом не відмовився від спадщини та в шестиміячний термін звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тому є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі скаржник посилається, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк позовної давності, є безпідставними. Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні. Скаржник посилається також на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 21 січня 2020 року справа № 396/2046/18 провадження № 61-13411 св19. Представник ОСОБА_1 - адвокат Руденко Юлія Вікторівна просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.07. 2013 року, зареєстроване в реєстрі за № 3 -563; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 спадкового майна, а саме на 51/200 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 спадкового майна, а саме на 51/200 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . 15 грудня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 - Ковтуна Ю. О. Вх. № 12867/20 Вх. Адвокат Ковтун Ю. О. у відзиві вказує, що доводи апеляційної скарги відповідачем не визнаються в повному обсязі, та вважають, що вони необґрунтовані та незаконні. Заперечують проти обставин вказаних скаржником в апеляційній скарзі та вважають, що судом першої інстанції правильно встановлено, що після смерті баби та матері відповідача, за спільною домовленістю всіх спадкоємців померлих першого ступеня спорідненості - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було вирішено, що права на спадкове майно( житловий будинок) буде оформлювати на себе лише ОСОБА_2 , а скаржник, не буде в подальшому претендувати на нього, так як позивач погоджувався з тим, щоб єдиним власником будинку був його син, який після оформлення спадщини повинен був зареєструвати позивача та надати йому для проживання та користування житлове приміщення в успадкованому будинку. Після смерті матері відповідача, ОСОБА_3 , відповідач разом з позивачем звернулися до Другої черкаської державної нотаріальної контори, де нотаріус в присутності позивача здійснив оформлення права власності на спадкове майно - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 на відповідача. ОСОБА_1 був присутнім під час того як нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за законом на користь відповідача, а тому, суд вважає, що позивач усвідомлював, що єдиним власником спадкового майна буде лише його син, з чим позивач погоджувався. У відзиві вказано, що з даними обставинами справи, відповідач ОСОБА_2 погоджується, оскільки вони встановлені відповідно до тих доказів, які були надані та досліджені судом в ході розгляду даної справи, та спираються не лише на показання допитаних свідків, а й на надані відповідачем письмові докази. Представник відповідача у відзиві зазначає, що після виникнення конфлікту, та можливості втрати права користування будинком, позивач ОСОБА_1 вирішив звернутися з даним позовом до суду відносно спадщини. Вважає, що позивач знав про оформлення сином спадкових прав на будинок, бачив свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на відповідача, та від самого початку на спадщину не претендував , оформлювати її не збирався, а тому на даний час, звертаючись до суду, позивач пред`явив позов поза межами строку позовної давності. У відзиві вказується те, що відповідач ОСОБА_2 оформив право власності на будинок в порядку спадкування, та отримав свідоцтво про право на спадщину у 2013 році, було відомо матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та матері товариша позивача ОСОБА_5 , які були допитані, як свідки в судовому засіданні, та підтвердили, що їм особисто було відомо, як і позивачу, що ОСОБА_2 став власником будинку у 2013 році. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доводи позивача стосовно того, що він ніби - то лише у 2019 році дізнався про факт оформлення відповідачем права власності на спадковий будинок, є суперечливими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, та не узгоджуються із існуючими обставинами у справі. Представник відповідача, адвокат Ковтуна Ю.О. вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних та обґрунтованих висновків щодо того, що позивач під час реєстрації місця проживання 20.08.2013 року у спадковому будинку, не мав будь - яких документів підтверджуючих право власності у спірному будинку, а отже, зареєструватися міг у даному помешканні виключно за домовленістю з його власником ОСОБА_2 , відповідачем по справі, у який дав відповідну письмову згоду власника будинку на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 . Представник відповідача у відзиві посилається на те, що реєстрація позивача у спірному будинку за згодою відповідача, дії відповідача з отримання технічного паспорту та укладення договорів з обслуговуючими організаціями на ім`я відповідача, та інші дії, свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 мав можливість отримати повну інформацію про оформлення права власності на спадкове майно за відповідачем, а відповідач її не приховував, навпаки, постійно повідомляв позивача про даний факт, тому немає жодних причин вважати, що своєчасне пред`явлення позову позивача було неможливим або утрудненим. У відзиві зазначається, що позиція представника позивача про те, що строк є необмеженим, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності і у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом свого права, є помилковою, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні, також не відповідає встановленим обставинам у справі, оскільки цивільним законом встановлено чітко визначений строк позовної давності три роки. Адвокат Ковтун Ю. О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , у відзиві просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача, які з`явилися в судове засідання, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду відповідає вказаним вимогам закону . Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3ст. 13 ЦПК України. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту постійного проживання померлої дружини позивача разом з її матір?ю , якій належав спірний будинок, суд першої інстанції виходив з того, що факт постійного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 був визнаний самим відповідачем в судовому засіданні. Районний суд послався на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.02. 2019 року по справі № 711/7174/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за правом спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким позивачу відмовлено у задоволенні вимог. В даному рішенні суду обома сторонами визнано факт спільного проживання ОСОБА_3 разом з матір?ю ОСОБА_4 та підтверджено показаннями свідків. Тому суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 1268 ЦК України ОСОБА_3 є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4 . Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано жодних доказів того, що отримати інформацію про власника спадкового майна було неможливим або утрудненим. Суд, відмовляючи у позові в частині вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про спадщину за законом та визнання права власності, зазначив, що позивач звернувся до суду з вказаними вимогами з пропуском строку позовної давності. Суд дійшов висновку, що від дати оформлення права власності відповідачем на будинок чи дня його реєстрації в ньому (липня 2016 року) позивачем подано даний позов лише у травні 2019 року, тому позивачем пропущено строк позовної давності. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.07.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3- 563 та в частині визнання за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/ 2 спадкового майна, а саме на 51/200 частину жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, яким судом дана належна оцінка, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та вимог позивача. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом позивач по справі ОСОБА_1 з 20.02.1992 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка з дня свого народження і по день смерті постійно проживала разом із своєю матір`ю ОСОБА_4 в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 ( а. с. 9 т.1) 22.05.2009 року ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О., зареєстрований в реєстрі за № 1917, яким ОСОБА_4 заповіла все своє майно своїй дочці ОСОБА_3 , тобто дружині позивача ( а. с. 14 т. 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 актовий запис № 1184 ( а. с. 11.т.1). Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 51/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які належали померлій на підставі договору дарування, посвідченого 30.11.1976 року Другою Черкаською державною нотаріальною конторою. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла дружина позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується даними копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , актовий запис № 2582 ( а. с. 10 т.1). Звертаючись із даними позовними вимогами, позивач посилався на те, що він є спадкоємцем першої черги після смерті своєї дружини ОСОБА_3 , постійно проживав разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини, протягом строку встановленого законом звернувся із заявою про прийняття спадщини та вважається таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини, посилаючись на вимоги ст.ст. 1268, 1301 ЦК України. Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Ст. 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Матеріалами справи встановлено, що 24.10.2012 року, позивач звернувся до Другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини ( а. с. 16 т.1). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.07. 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-563 вбачається, що спадщину ( право власності на 51/100 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 ) після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняв відповідач по даній справі - ОСОБА_2 ( а. с. 25 т. 1). Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31.10. 2018 року позивачу ОСОБА_1 було роз`яснено, що на спадкове майно (житловий будинок) вже було видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 (матері його дружини) його синові ОСОБА_2 ) ( а. с. 17 т.1). Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом, в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.07.2013 року, зареєстроване в реєстрі за № 3-563 та визнати за ним право власності на Ѕ спадкового майна. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.02.2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання свідоцтва недійсним та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за правом спадкової трансмісії після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відмовлено ( а. с. 19 - 21 т.1). Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог по справі № 711/7174/18, суд обґрунтував свої висновки, вказавши, що відмовляє у задоволенні позову з підстав наявності після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , спадкоємців за правом спадкової трансмісії, свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_2 26.07. 2013 року, а також про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за правом спадкової трансмісії після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Вказане рішення набрало законної сили та є чинним, оскільки у матеріалах справи відсутні дані, що рішення скасовано судом вищої інстанції. Як вбачається із матеріалів справи в березні 2019 року знову позивач звернувся до Другої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 51/200 частку у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що залишилися після смерті його дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.03.2019 року № 704/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва з огляду на те, що ОСОБА_1 документально не підтвердив постійне проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_1 не надав правовстановлюючий документ на майно, що належало померлій ( а. с. 18 т. 1). Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, який прийшов до вірного висновку, що позивач знав про оформлення сином ОСОБА_2 , який є відповідачем по справі, спадкових прав на будинок, бачив відповідне Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я відповідача ОСОБА_2 , та від самого початку на спадщину не претендував, був прописаний у спадковому будинку у 2013 році, тому мав можливість дізнатися, кому належить на праві власності будинок, який перейшов у спадок, а тому до виникнення конфлікту між сторонами та порушенням кримінальних справ позивач не мав наміру оформляти спадкові права на частину будинку. Отже, суд дійшов вірного висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, так як звернувся до суду та пред`явив позов поза межами строку позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині вимог. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання скаржника в апеляційній скарзі, що висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, не заслуговують на увагу, оскільки позивач дійсно звернувся з позовом до суду з пропуском строку позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Посилання в апеляційній скарзі, що позивачу стало відомо про порушення його прав, лише коли він отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 23.03. 2019 року, не відповідає фактичним матеріалам справи та наявним у справі доказам, спростовується висновками суду, а тому такі доводи скаржника, що ним не пропущено строк позовної давності не узгоджуються із матеріалами справи і не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційної інстанції. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання скаржника на те, що строк є необмеженим, у який спадкоємець, що прийняв спадщину може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні, є необґрунтовані, і не відповідають вимогам закону. Така позиція скаржника є помилковою, оскільки цивільними законом чітко визначений строк позовної давності три роки, а позивач лише в 2018 році почав цікавитися своїми спадковими правами та отримав у нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 31.10. 2018 року. Частиною 1 ст. 268 ЦК України визначено перелік вимог, на які не поширюється позовна давність. Як вбачається із вимог закону, до вказаного переліку вимог не входять вимоги, з якими позивач звернувся в суд за захистом своїх порушених прав, оскільки позивачем ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності, що не передбачено ч. 1 ст. 268 ЦК України, а тому на них поширюються вимоги ст.ст. 257, 261 ЦК України щодо строку позовної давності. У правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 19.11. 2020 року справа № 686/23049/17, вказано, що строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом у позивача розпочався з 24 червня 2005 року, проте, всупереч правилам встановленим ст.ст. 257, 261 ЦК України, позивач звернувся до суду лише у листопаді 2017 року, тобто поза межами трирічного строку, встановленого законом та відмовив у скасуванні свідоцтва про спадщину, з підстав пропуску строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем. Таким чином, апеляційний суд не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі адвоката Руденко Ю. В. на підтвердження своїх вимог на висновки, які містяться у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року справа № 396/2040/18, оскільки правова позиція Верховного Суду щодо необхідності та можливості застосування строку позовної давності до правовідносин щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ( із яким в даному випадку звертався позивач ОСОБА_1 ) зазначена у постанові від 19.11. 2020 року (тобто пізніше за постанову, на яку посилається у апеляційній скарзі представник позивача). Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, та відмови у задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено та перевірено наявні у матеріалах справи докази, відповідно до вимог закону дано оцінку доказам сторін, та прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Виходячи з вищевикладеного, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи. Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Руденко Юлії Вікторівни - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко О. А. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом. Повний текст постанови складений 1 лютого 2021 року. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Карпенко О. В. Єльцов В. О.