Постанова Київський апеляційний суд № 640/6986/19-ц

Справа № 640/6986/19-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/5189/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 листопада 2023 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційними скаргами Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Міністерства оборони України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року та апеляційною скаргою Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: У квітні 219 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного військово-медичного клінічного центр «Головний військовий клінічний госпіталь», Міністерства оборони України про визнання протиправних дій, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 25.10.2005 року позивач працював на посаді начальника Центральної патологоанатомічної лабораторії - лікаря патологоанатома. 09.12.2015 року його було неправомірно звільнено з посади на підставі наказу директора військово-медичного департаменту Міністерства Оборони України ОСОБА_2 № 138 від 09.12.2015 року. 28.08.2017 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/27223/15 скасовано вказаний наказ про звільнення від 09.12.2015 року та поновлено позивача на посаді. 19.12.2018 року на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва позивача було поновлено з 09.12.2015 року на посаді. У подальшому, наказом Головного військово-медичного управління - начальника Медичної служби Збройних Сил України від 19.12.2018 року № 196 позивача було звільнено з підстав розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому, 19.12.2018 року позивачу не був виданий спірний наказ про його звільнення та він його не отримував. Вважає звільнення неправомірним, оскільки згідно зі ст. 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» лише Державний секретар Міністерства оборони України має право звільнити з посад керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України та як правильно було встановлено 28.11.2017 року Київським апеляційний адміністративним судом під час розгляду адміністративної справи № 826/27223/15 Центральна патологоанатомічна лабораторія є самостійним структурним підрозділом Міністерства оборони України. Таки чином, звільнення керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України відноситься до виключних повноважень Державного секретаря Міністерства оборони України. При цьому, 28.08.2017 року Окружним адміністративним судом м. Києва у справі № 826/27223/15 встановлено, що трудовий договір (контракт) при прийнятті на роботу між позивачем та Міністерством оборони України не укладався, у зв`язку з чим начальник Головного військово-медичного управління ОСОБА_3 своїм наказом №196 від 19.12.2018 року розірвав неіснуючий трудовий договір з позивачем. Позивач зазначає, що ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи та на відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України. При цьому, до прийняття спірного наказу від 19.12.2018 року № 196 позивача не було попереджено за два місяці про наступне вивільнення. Таким чином, позивача звільнили без завчасного повідомлення про наступне вивільнення, що свідчить про порушення ст. 49-2 КЗпП України. Крім того, приймаючи спірний наказ від 19.12.2018 року № 196 суб`єктом владних повноважень не було дотримано гарантії працевлаштування працівника щодо скорочення чисельності або штату працівників, що є підставою для визнання незаконним спірного наказу та є прямим порушенням трудових прав позивача. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 19.05.2020 року позов ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києві від 19.05.2020 року скасовано та справу повернуто для продовження розгляду справи. Постановою Верховного Суду від 09.02.2021 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києві від 19.05.2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року, закрито провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2021 року заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено та передано справу № 640/6986/19 до Печерського районного суду м. Києва. На підставі викладеного просив: - визнати дії начальника Головного військово-медичного управління - начальника Медичної служби Збройних Сил України ОСОБА_3 щодо незаконного звільнення позивача із займаної посади протиправними та скасувати наказ № 196 від 19.12.2018 року в частині звільнення позивача. - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікаря патологоанатома. - стягнути з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.12.2018 року по день прийняття рішення у справі та компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 26 845 грн. 20 коп. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ № 196 від 19.12.2018 року начальника Головного військово-медичного управління - начальника Медичної служби Збройних Сил України ОСОБА_3 в частині звільнення ОСОБА_1 начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікаря патологоанатома. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікаря патологоанатома. Стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.12.2018 року по 3.10.2022 року у розмірі 351 970 грн. 40 коп. Стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь держави судовий збір в розмірі 3 519 грн. 70 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 11 січня 2023 року Відповідач -Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення щодо визнання протиправним та скасування наказу № 196 від 19.12.2018 року начальника Головного військово-медичного управління - начальника Медичної служби Збройних Сил України ОСОБА_3 в частині звільнення ОСОБА_1 начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікаря патологоанатома та зобов`язання поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікаря патологоанатома. Ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь, Міністерства оборони України в частині визнання незаконним наказу, поновлення на роботі відмовити повністю. 16 січня 2023 року на адресу суду від Відповідача - Міністерства оборони України надійшла апеляційна скарга, в якій він зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення щодо визнання протиправним та скасування наказу № 196 від 19.12.2018 року начальника Головного військово-медичного управління - начальника Медичної служби Збройних Сил України ОСОБА_3 в частині звільнення ОСОБА_1 начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікаря патологоанатома та зобов`язання поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікаря патологоанатома. Ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь, Міністерства оборони України в частині визнання незаконним наказу, поновлення на роботі відмовити повністю. 05 грудня 2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив ухвалити додаткове рішення, яким покласти у рівних частинах судові витрати ОСОБА_1 з професійної правничої допомоги у розмірі 106500, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2928, 98 грн: на Міністерство оборони України витрати з професійної правничої допомоги у розмірі 53 250, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 464, 14 грн; на Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь витрати з професійної правничої допомоги у розмірі 53 250, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1464, 14 грн. 18 січня 2023 року Печерським районним судом м. Києва постановлено додаткове рішення, відповідно до якого Заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 928 грн. 98 коп. У задоволенні інших вимог заяви - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 23 лютого 2023 року Відповідач -Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким судові витрати, у разі часткового задоволення позову покласти на всі сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 02.03.2023 року Міністерство оборони України направило додаткові письмові пояснення. 28.03.2023 року позивач направив відзиви на апеляційні скарги. 31.05.2023 року позивач направив письмові заперечення щодо зупинення розгляду справи. 07.06.2023 року Національний військово-медичний клінічний центр«Головний військовий клінічний госпіталь» направив клопотання про зупинення провадження у справі. 09.06.2023 року Міністерство оборони України направило клопотання про зупинення провадження у справі. 06.10.2023 року до Київського апеляційного суду від Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» надійшли пояснення. 12.10.2023 року до Київського апеляційного суду від Міністерства оборони України надійшли пояснення. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішень суду першої інстанції. В ході розгляду справи судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2018 року у справі № 826/27223/15 визнано дії директора військово-медичного департаменту Міністерства Оборони України ОСОБА_2 щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 із займаної посади - неправомірними, скасовано наказ директора військово-медичного департаменту Міністерства Оборони України ОСОБА_2 №138 від 09.12.2015 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Центральної діагностичної паталого-анатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікарем патологоанатомом, стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 26-32). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2017 року змінено, викладено абзац п`ятий резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.12.2015 року по 28.08.2017 року у розмірі 159 952 грн. 65 коп.» (т. 1 а.с. 34-41). На виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2018 року у справі № 826/27223/15 наказом начальника Головного військово-медичного управління - начальника Медичної служби Збройних Сил України ОСОБА_3 № 196 від 19.12.2018 року поновлено ОСОБА_1 з 09.12.2015 року на посаді начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікарем патологоанатомом (т. 1. а.с. 45-46). Наказом начальника Головного військово-медичного управління - начальника Медичної служби Збройних Сил України ОСОБА_3 № 196 від 19.12.2018 року звільнено ОСОБА_1 з 31.11.2017 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з розформуванням (ліквідацією) Центрального діагностичного патологоанатомічної лабораторії, скороченням штату працівників, відсутністю вакантних посад і відмовою від переведення на іншу роботу (т. 1 а.с. 45-46). Одним із основних доводів, яким відповідачі обґрунтовували неналежне вирішення даної справи по суті, були твердження щодо неналежності відповідачів по справі, оскільки за твердженням апелянтів ні Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», ні Міністерство оборони України не є суб`єктами спірних правовідносин. Вищевказана позиція заявлялася відповідачами ще в суді першої інстанції та була належним чином оцінена ним при вирішені справи по суті. Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Заявляючи про неналежність відповідачів по справі, як Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», так і Міністерство оборони України на підтвердження такої своєї позиції жодного належного доказу не надали. В суді апеляційної інстанції представник Міністерства оборони України зазначив про те, що обставини з даного питання є загальновідомими, знаходяться у відкритому доступі на сайті Міністерства оборони України. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із вищевказаними твердженнями Міністерства оборони України, оскільки на сайті дійсно відображається структура Міністерства на даний час, в той же час на ньому відсутня інформація про сфери дії таких структурних підрозділів, розмежування їх повноважень, історія створення та перетворення, зв`язки правонаступництва. Не є дана інформація і загальновідомою, відтак в силу ст. 81 ЦПК України вона підлягає доведенню у встановленому законом порядку, чого в даному випадку здійснено не було. Натомість положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як вірно зазначав суд першої інстанції при вирішені даного питання, належність залучених до справи відповідачів і віднесення спірних питань саме до їх сфери дії було встановлено іншим рішенням суду, зокрема постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2019 року у справі № 826/5850/18. Вказаним судовим рішенням встановлено, що наказом директора Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України ОСОБА_2 від 16 березня 2017 року № 6 «Про розформування Центру крові Збройних Сил України та Центральної патологоанатомічної лабораторії» відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 березня 2017 року № Д-322/1/3/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2017 році» вирішено зокрема у термін до 31 липня 2017 року розформувати Центр крові Збройних Сил України та Центральну патологоанатомічну лабораторію, правонаступником яких визначено Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь». Згідно з витягом зі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 березня 2017 року № Д-322/1/3/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2017 році», відповідно до пунктів 1 якої затверджено План проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2017 році та доручено керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу організувати всебічне забезпечення та проведення організаційних заходів до строків визначених цим Планом. Відповідно до витягу із Плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2017 році вирішено розформувати у строк до 31 липня 2017 року Центральну патологоанатомічну лабораторію, правонаступником якої визначено Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь». Отже, повна ліквідація Центральної патологоанатомічної лабораторії не відбулась, оскільки її правонаступником визначено Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь». Зважаючи на вищевикладене, доводи апелянтів щодо неналежності відповідачів не тільки не були доведені належним чином, але і спростовуються наявними у справі матеріалами. Не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів апеляційного суду і доводи Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» стосовно відсутності порушення процедури звільнення позивача. Дана обставина була також ретельним чином досліджена судом першої інстанції. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Зважаючи на наведене, у апеляційного суду відсутній обов`язок повторного зазначення тих висновків, які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення, і з якими в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. У Постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14а викладено висновок про те, що зміни в організації виробництва і праці не можуть бути підставою зловживань та незаконного звільнення працівників, а незначні розширення в діяльності відповідача не є змінами в організації виробництва та праці. Тобто, скорочення чисельності або штату працівників, безумовно, є правом роботодавця, однак це не має бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18. В ході розгляду даної справи було встановлено недотримання роботодавцем вимог про попередження працівника про наступне звільнення у зв`язку із зміною чисельності та штату, а також реорганізації роботодавця, що з точки зору колегією суддів апеляційного суду вже є достатньою та самостійною підставою для задоволення позовних вимог, незважаючи навіть на існування інших порушень процедури звільнення, встановлених судом першої інстанції. Не може погодитися колегія суддів апеляційного суду і з твердженням Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо неналежності нарахування заробітку за час вимушеного прогулу. З даного приводу апелянт посилався на п. 35 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судом трудових спорів», відповідно до якого при присуджені оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробітна плата за місцем нової роботи, яку працівник мав за цей період. В той же час вказана позиція ґрунтується на нормах закону, який вже втратив чинність і на даний момент не діє. Не може погодитися колегія суддів апеляційного суду і з доводами Міністерства оборони, щодо невмотивованості оскаржуваного рішення. Наводячи теоретичні твердженняз даного приводу, тим не менш жодного належного обґрунтування невмотивованості конкретного рішення, жодної конкретної обставини апелянт не наводить. В суді апеляційної інстанції представниками відповідачів також зазначалося про необхідність з їх точки зору виходу апеляційного суду при вирішенні справи за межі доводів апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із такою позицією апелянтів. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В той же час, в даному випадку відповідачами не було обґрунтовано ні наявності порушення норм процесуального права, які ж обов`язковою підставою для скасування судового рішення, ні неправильного застосування до правовідносин конкретної норми матеріального права. за таких умов, підстави для виходу за межі вимог апеляційної скарги, зазначеними апелянтами в апеляційних скаргах, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним додатковим рішення було стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» судові витрати на правничу допомогу, а також частину сплаченого позивачем судового збору. Дані вимоги були ретельним чином оцінені судом першої інстанції. Судові витрати були розподілені відносно до тієї особи, яка є відповідачем, щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За таких умов, судові витрати було правомірно стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». Вказані судові витрати були авансовані позивачем, є співмірними із заявленими позовними вимогами, відтак підстав для відмови у їх стягненні апеляційний суд не вбачає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішень суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року залишити без змін. Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько