Постанова 4817 № 601/368/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 601/368/22Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/817/42/23 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 листопада 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., за участі секретаря : Жук В.М. та представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Майки М. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/368/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2022 року, ухваленого суддею Мочальською В.М, повний текст якого складено 06 вересня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - ВСТАНОВИВ: у лютому 2022 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, укладеного між сторонами, який зареєстрований 06 березня 2018 року органом реєстрації актів цивільного стану м.Падерборн, запис про шлюб Е 70/2018. Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року підсудність справи визначено Кременецькому районному суду Тернопільської області. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спільне життя з відповідачем не склалося. Відсутнє порозуміння та повага один до одного, різні інтереси та погляди на життя, що призвело до повного взаємного відчуження. Протягом тривалого часу шлюбні відносини припинені, вони проживають окремо. Дітей у шлюбі немає. Шлюб існує формально. Рішенням Кременецького районного суду від 01 вересня 2022 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 06 березня 2018 року органом реєстрації цивільного стану міста Падерборн, запис про шлюб Е 70/2018. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2022 року у справі №601/368/22 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на законі, а також що суд при вирішені спору повинен був застосовувати норми права Федеративної Республіки Німеччина, оскільки шлюб було зареєстровано в Німеччині, сторони проживають в Німеччині та позивач є громадянином Німеччини. Тому в силу статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином із правом саме Федеративної Республіки Німеччина. Вважає, що судом першої інстанції не з`ясовано наявності підстав для визначення підсудності справи суду України та не перевірено відсутності у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено частиною другою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право». Також судом не враховано, що оскільки сторони по справі проживають за межами України, то підсудність справи мала бути визначена ухвалою судді Верховного суду. Відтак, вважає, що рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2022 року по даній справі ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд не повно з`ясував обставини справи, які мають значення для справи. ОСОБА_3 своїм правом на відзив не скористався. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Майка М.Б. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладеній в ній. Крім цього вказав, як йому стало відомо зі слів його довірителя ОСОБА_1 , що в суді Федеративної Республіки Німеччини розглядався спір між сторонами щодо майнових питань. Однак спір щодо розгляду справи про розірвання шлюбу між сторонами в суді Федеративної Республіки Німеччини був відсутній. ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів. Відповідно до частин 6, 8 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи. Днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи. Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Майки М.Б., ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 06 березня 2018 року між ОСОБА_3 , громадянином Федеративної Республіки Німеччина та ОСОБА_1 , громадянкою України укладено шлюб, який зареєстрований органом реєстрації цивільного стану міста Падерборн, запис про шлюб Е 70/2018. Спільних дітей у сторін немає. Сторони остаточно припинили шлюбні відносини, проживають за різними адресами, сім`я існує лише формально. Під час розгляду справи суд встановив, що відповідно до відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Тернопільській області ОСОБА_1 , з 12.12.1996 зареєстрована за адресою: с. Велика Горянка, Кременецького району. Тернопільська область. Також, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 296812064 від 28.01.2022, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України. У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року № 2709-IV (далі Закон № 2709-IV) встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону). У пункті 2 частини першої статті 1 Закону № 2709-IV встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: - хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; - об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; - юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави Положеннями статей 60, 63 Закону № 2709-IV встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Згідно зі статтею 60 Закону № 2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним. Отже, аналіз положень статті 60 Закону №2709 - IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: 1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie); 2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); 3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law); 4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis). Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV). Визначаючи, чи є у подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону № 2709-IV, відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Враховуючи, що позивач є громадянином Федеративної Республіки Німеччина, а відповідач - громадянкою України, то відповідно до частини першої статті 16 згаданого Закону у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя. Також встановлено, що подружжям спільно не обрано право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Позивачем не подано доказів його реєстрації чи проживання на території України. Будь-яких доказів того, що сторони спільно проживали на території України, де придбали житло чи інше спільне майно, матеріали справи не містять. Тому, відсутні підстави за встановлених фактичних обставин і для висновку, що є право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 є громадянкою України, має постійне місце реєстрації за адресою: с. Велика Горянка, Кременецького району Тернопільської області та їй на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, згідно частиною першою ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. Встановивши, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, відповідач з 1996 року має в Україні зареєстроване місце проживання, є громадянкою України, має нерухоме майно, спільних дітей у сторін немає, підсудність зазначеної справи відноситься до територіальної юрисдикції України, то суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин законодавства України. Також, частиною першою статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Відповідно до частини другої Закону України «Про міжнародне приватне право» з метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Згідно частини третьої вказаної статті особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Статтею 114 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. Відповідно до статті 115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань. Частиною 4 статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України. З наведеного вбачається, що сторони наділені саме правом подавати до суду висновок експерта у галузі права для підтвердження змісту норм іноземного права та здійснювати запити щодо встановлення змісту іноземних норм права, у тому числі до експертів у галузі права, що є правом суду, а висновки, які будуть надані, мають виключно консультативний характер і не є обов`язковими для суду. Крім того, якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, то до спірних правовідносин застосовується матеріальне право України. Під час розгляду даної справи ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 02.01.2023, з метою встановлення змісту норм права іноземної держави Федеративної Республіки Німеччина, було зупинено провадження в справі до надходження відповіді від Міністерства юстиції України. В подальшому, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 19.10.2023 поновлено провадження у справі, оскільки в розумні строки відповіді від Міністерства юстиції України до суду апеляційної інстанції не надходило. Крім того, слід зауважити те, що сторони по справі не заявляли клопотання з приводу подання до суду висновку експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Тому, колегія суддів вважає, що необхідно застосувати право України згідно з частиною 4 статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті заходи. Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України. За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Положеннями ст.112 СК України передбачені підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя. Так, відповідно до цієї норми суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Також пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходи щодо примирення подружжя за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Однак, тлумачення статті 111 СК України свідчить, що суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. (постанова ВС/КС від 28 листопада 2018 року у справі № 206/3459/16-ц). Враховуючи обставини справи, зокрема, що позивач не бажає миритися з відповідачем, примирення між ними до цього часу не відбулося та позивач не виявив намір на збереження сім`ї, відтак суд не може примусити його зберегти шлюб, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. При тому, суд усвідомлює, що відмова у розірванні шлюбу на вимогу відповідача не може примусити позивача поза його волею повернутись до родини, налагодити відносини з дружиною, відновити взаєморозуміння, повагу та любов до неї і не може стати дієвим фактором для відновлення подружніх та сімейних стосунків сторін та бути достатньою підставою для відмови у розірванні шлюбу. Отже, враховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об`єктивну недоступність для оточуючих, примушення одного з подружжя до збереження шлюбу, при наявності його категоричного заперечення, апеляційний суд вважає порушенням вимог статей 24, 55 та 56 СК України. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, передбачених статтею 112 СК України. Доводи апелянта про те, що в суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, відтак провадження у справі підлягає закриттю, колегія суддів відхиляє, оскільки стороною відповідача не доведено та не надано належних доказів, що на момент відкриття провадження та під час розгляду у даній справі існує спір щодо розгляду справи про розірвання шлюбу між тими самими сторонами в суді іноземної держави. Крім цього, представник заявника в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердив, що спір щодо розгляду справи про розірвання шлюбу між сторонами в суді Федеративної Республіки Німеччини відсутній. Твердження заявника про те, що судом першої інстанції не враховано, що сторони по справі проживають за межами України, а тому підсудність справи мала бути визначена ухвалою судді Верховного Суду, колегія суддів не бере до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи Верховним Судом було визначено підсудність та направлено матеріали справи для розгляду до Кременецького районного суду Тернопільської області. Щодо вимоги в апеляційній скарзі про скасування ухвали Кременецького районного суду Тернопільської області від 01.09.2022, якою повернуто зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на подружжя з тих підстав, що обидва позови не є взаємопов`язані та їх спільний розгляд не є доцільним, колегія суддів зазначає, що дана вимога була вирішена постановою Тернопільського апеляційного суду від 22.11.2022. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2022 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на відповідача в межах ним понесених. Керуючись ст.ст.35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2022 року залишити без змін. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на відповідача в межах ним понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 04 грудня 2023 року. Головуючий: Н. М. Храпак Судді: Б. О. Гірський М. В. Хома