Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/1426/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7727/23 Справа № 213/1426/23 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Кішкіної І.В., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №213/1426/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2023 року (суддя Попов В.В., повний текст судового рішення складено 14 червня 2023 року), в с т а н о в и в : В квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 23 жовтня 2020 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, але вирішують в судовому порядку спір про його розірвання. Сторони мають спільного малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачкою, незважаючи на те, що на цей час шлюб між сторонами не розірвано, разом вони не проживають, спільне господарство не ведуть. Позивачка зазначила, що відповідач добровільно допомоги їй не надає, що ставить її у скрутне матеріальне становище, тому вона потребує матеріальної допомоги від батька дитини. Просила стягнути з відповідача аліменти на своє утримання у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), починаючі з дня подання позову до суду і до досягнення сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, починаючи з 10 квітня 2023 року і до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. В задоволенні іншої частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. З вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивачки аліменти на її утримання в розмірі 1/10 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, або визначити розмір стягуємих аліментів в розмірі 6000 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судовим наказом від 19 квітня 2023 року з нього стягнуто аліменти на користь позивачки на утримання сина у розмірі 1\4 частки доходу, з 10 квітня 2023 року до досягнення дитиною повноліття. Звертає увагу, що твердження позивачки про ненадання відповідачем матеріальної допомоги не відповідає дійсності, оскільки відповідач був мобілізований на початку війни до лав ЗСУ, банківська карта відповідача знаходилась у користуванні позивачки для матеріального забезпечення їхньої сім?ї, а при поверненні з відпустки відповідач з`ясував, що всі кошти з банківського рахунку в розмірі 423400,00 грн позивачка витратила на власний розсуд. При цьому позивачка ніколи офіційно не працювала. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що аліменти в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку відповідача приблизно складає від 16000 грн до 17000 грн, що в свою чергу значно перевищує рівень прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також при визначенні розміру аліментів необхідно врахувати, що на утриманні відповідача перебуває малолітній син ОСОБА_6 . У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_7 просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім зокрема, спорів про стягнення аліментів. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 сторони зареєстрували шлюб 23 жовтня 2020 року (а.с 8). Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 сторони є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9). Відповідно до відпускного квитка відповідач ОСОБА_8 проходить військову службу в військової частині НОМЕР_3 (а.с. 32). Згідно із договором купівлі-продажу транспортного засобу від 27 січня 2023 року позивачка придбала у власність у ФОП ОСОБА_9 автомобіль за ціною 5000,00 грн (а.с. 52). Судовим наказом від 19 квітня 2023 року у справі № 213/1425/23 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 10 квітня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. З банківських квитанції вбачається, що відповідач сплачує аліменти на утримання малолітнього сина на підставі судового наказу від 19 квітня 2023 року, в період з 14 квітня 2023 року по 15 травня 2023 року сплатив аліменти у розмірі 18261,31 грн (а.с. 27-30). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має можливість надавати позивачці матеріальну допомогу. Водночас, оскільки на утриманні відповідача знаходиться малолітня дитина, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача аліментів на утримання дружини у розмірі 1/6 частки його доходів. Таке рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Особливим видом права подружжя на утримання є право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу дружини та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання. Згідно статті 84 СК України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності; дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Дружина з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Частина 4 статті 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосування інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України). За частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1, 6 статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). В частині 1 статті 79 СК України, яка знаходиться в главі 9 «Права та обов`язки подружжя по утриманню» передбачено, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Враховуючи положення статті 84 СК України щодо права дружини на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, та з врахуванням обставин даної справи зважаючи, що відповідач є працездатною особою, належними та допустимим доказами не довів, що за станом здоров`я він позбавлений можливості надавати допомогу на утримання дружини, не довів наявність інших істотних обставин, які могли б впливати на виконання ним своїх обов`язків, а отже і можливості сплачувати аліменти, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги. Судом встановлено, що з 23 жовтня 2023 року сторони перебувають у шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 1/6 частину його доходу, судом першої інстанції враховано сукупність всіх обставин, які мають істотне значення для визначення розміру аліментів. Суд вірно виходив з того, що відповідач є працездатним, зобов`язаний та спроможний надавати матеріальну допомогу дружині у такому розмірі, в той час як позивачка не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отже вона потребує матеріальної допомоги від відповідача, що у свою чергу є його обов`язком відповідно до вимог статті 84 СК України. Разом з тим, слід зазначити доводи апеляційної скарги щодо відсутності офіційного працевлаштування позивачки є без підставними, оскільки обов`язок по сплаті аліментів на утримання дружини виникає у відповідача незалежно від того чи працює позивачка чи ні. Крім того, посилання в апеляційній скарзі на завищений розмір аліментів, який перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є необґрунтованими, у зв`язку з тим, що розмір доходу відповідача має мінливий характер та може бути змінений. Таким чином, суд першої ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Отже, аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 04 грудня 2023року. Судді І.В. Кішкіна О.В. Агєєв О.І. Корчиста