Постанова 4803 № 181/365/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1931/23 Справа № 181/365/22 Суддя у 1-й інстанції - Літвінова Л.Ф. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Биліни Т.І., суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 25 вересня 2020 року Малиновським районним у м.Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) між нею та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, актовий запис №2275. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. З відповідачем проживають окремо, шлюбні стосунки припинені. Вона знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, не має можливості працювати, як наслідок перебуває у скрутному матеріальному стані. Комунальні послуги, харчі для сина та себе, одяг, засоби гігієни, ліки вона придбаває за рахунок грошових грошів, які надають їй родичі та за рахунок соціальної допомоги на дитину у розмірі 860 грн. Відповідач є військовослужбовцем за контрактом, отримує щомісяця грошове забезпечення, добровільно надавати кошти на утримання сина та на її утримання відмовляється, а тому просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення ним повноліття, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня подання позовної заяви до суду; стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення сином трьох років; стягнути з відповідача на її користь оплачену нею професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь матері ОСОБА_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від доходу щомісячно, до досягнення ним повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 червня 2022 року; стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_2 у розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 червня 2022 року і до досягнення дитиною сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн. Вирішено питання стосовно судового збору (а.с.80-88). Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення аліментів на утримання позивачки ОСОБА_2 та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в частині задоволення позову про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_2 та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, просив скасувати рішення суду в цій частині та відмовити в задоволенні цих позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в нього є ще один неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який знаходиться на його утриманні, а тому він не в змозі сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_2 . Зазначав, що аліменти на утримання позивачки у розмірі 1/6 частини від його заробітку (доходу) щомісячно починаючи з 13 червня 2022 року і до досягнення дитиною трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , є надмірним тягарем для нього, оскільки на його утриманні перебувають дві неповнолітні дитини (а.с.91-94). Позивачка своїм правом передбаченим ст.360 ЦПК України не скористалась. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною другою статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу). Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За змістом частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони проживають окремо, а їх спільний син проживає разом з позивачкою, знаходиться на її утриманні. Позивачка не працює, доглядає за сином. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходячи з рівності обов`язку батьків утримувати дитину, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, з урахуванням матеріального становища сторін, зокрема, суд врахував, що відповідач є особою працездатного віку, тому може надавати матеріальну допомогу малолітній дитині у розмірі і 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно. Сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивачки у розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) щомісячно. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач оскаржує рішення лише в частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_2 та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому в іншій частині рішення суду не переглядається. Колегія суддів погоджується з висновками суду в оскаржуваній відповідачем частині виходячи з наступного. Особливим видом права подружжя на утримання є право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу дружини та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання. Згідно статті 84 СК України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності; дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Дружина з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Частина 4 статті 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосування інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). В частині 1 статті 79 СК України, яка знаходиться в главі 9 «Права та обов`язки подружжя по утриманню» передбачено, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Враховуючи положення статті 84 СК України щодо права дружини на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, та з врахуванням обставин даної справи зважаючи, що відповідач є працездатною особою, належними та допустимим доказами не довів, що за станом здоров`я він позбавлений можливості надавати допомогу на утримання дружини, не довів наявність інших істотних обставин, які могли б впливати на виконання ним своїх обов`язків, а отже і можливості сплачувати аліменти, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги. Той факт, що наразі відповідач зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , від якого вони мають сина ОСОБА_4 2014 року народження, не може слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги в частині того, що сплата аліментів на позивачку є для нього надмірним фінансовим тягарем та перевищують половину від його доходу відхиляються оскільки, 1/4 частина на дитину та 1/6 частина на позивачку не перевищує половини доходу відповідача. Стосовно витрат на правничу допомогу. Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині 4 статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до частин 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18. Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до суду було надано - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги від 03 червня 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 7 від 03 червня 2022 року. З договору про надання правової допомоги вбачається, що адвокатом виконано доручення замовника та складено позовну заяву про стягнення аліментів з ОСОБА_1 за що отримано гонорар у розмірі 1 000 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1 000 грн, саме за складання позовної заяви у даній справі, та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: С.А. Зайцева Ж.І. Максюта