Постанова 4801 № 127/17857/22

Справа № 127/17857/22 Провадження № 22-ц/801/2289/2023 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2023 рокуСправа № 127/17857/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/17857/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Медяної Ю. В. у залі суду, встановив: Короткий зміст позовних вимог У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав. Позов мотивований тим, що вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року. Від шлюбу мають двох неповнолітніх доньок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення діти залишились проживати з нею. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх доньок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі по 1 500 грн, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 червня 2017 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Відповідач ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей, має борг у розмірі 156 500 грн. 03 січня 2019 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 . Теперішній чоловік піклується про дітей, виховує, забезпечує їх та має намір всиновити дітей. Відповідач не проявляє ніякого інтересу до дітей, не цікавиться життям та здоров`ям доньок, не спілкується з ними, не вітає зі святами, не бере участі у їх вихованні та матеріальному забезпеченні. Указує, що з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів, витрати на неповнолітніх доньок, які проживають з нею та перебувають на її утриманні, значно зросли, тому вона потребує збільшення розміру аліментів на утримання дітей. Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд: Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; збільшити розмір аліментів та стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1 700 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1 700 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав, збільшення розміру аліментів в частині позовних вимог щодо збільшення розміру аліментів залишено без розгляду. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2023 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що: ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом; батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; судом установлено, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється та нехтує виконанням своїх обов`язків по вихованню доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не цікавиться здоров`ям, життям та потребами дітей, не спілкується з ними, не виявляє інтересу до внутрішнього світу доньок, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає; за час розгляду справи у суді відповідач не вчинив дії, які б свідчили, що він має намір налагодити контакт з дітьми, має бажання займатись їх вихованням, цікавитись їх здоров`ям, інтересами та приймати участь у матеріальному забезпеченні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 листопада 2023 року призначено справу до розгляду на 30 листопада 2023 року о 09:20 год з повідомленням сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи; безпідставними є твердження суду першої інстанції, що його дії спрямовані на затягування та перешкоджання розгляду справи, оскільки він є інвалідом першої групи та постійно перебуває в лікувальних установах м. Києва, де пожиттєво тричі на тиждень проходить процедуру гемодіалізу; матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження його умисного, винного та свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків; суд першої інстанції формально та поверхнево здійснив оцінку доказів, проігнорувавши при цьому докази щодо стану його здоров`я та перебування на постійному лікуванні; позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька, так і для дітей. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Маліновська Ю. М. в інтересах ОСОБА_6 указує, що: рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують; відповідач самостійно і за власним бажанням самоусунувся з життя дітей; хвороба відповідача не є перешкодою для його спілкування з доньками шляхом телефонного зв`язку та листування смс-повідомленнями; на засіданні комісії органу опіки та піклування Вінницької міської ради діти указали, що не знають та не пам`ятають свого батька, він тривалий час їх не відвідував, не цікавився життям та навчанням, не вітав з днями народження та святами. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2005 року. У шлюбі в сторін народились діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Діти після розірвання шлюбу проживають з матір`ю. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 червня 2017 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду від 13 квітня 2018 року боржника ОСОБА_2 оголошено в розшук. 03 січня 2019 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». З довідки № 88 від 09 серпня 2022 року, виданої комунальним закладом «Вінницький ліцей № 14» слідує, що ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримує, успішністю ОСОБА_4 не цікавиться, батьківські збори не відвідує. Усі організаційні питання пов`язані з навчанням та вихованням дитини вирішувались з матір`ю дитини - ОСОБА_6 . Відповідно до довідки № 168 від 12 травня 2023 року, виданої комунальним закладом «Вінницький технічний ліцей» ОСОБА_2 контакту з ліцеєм не підтримує, успішністю ОСОБА_3 не цікавиться, батьківські збори не відвідує. Усі організаційні питання пов`язані з навчанням та вихованням дитини вирішувались з матір`ю дитини - ОСОБА_6 . З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № 55540369 від 22 лютого 2023 року слідує, що станом на 01 лютого 2022 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам становить 174 500 грн. Згідно з висновком виконавчого комітету Вінницької міської ради від 03 березня 2023 року, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки № 176 від 23 травня 2023 року, виданої комітетом мікрорайону «П`ятничани» ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилалась на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо своїх доньок, не цікавиться їх життям, здоров`ям, потребами, не виявляє бажання спілкуватися з дітьми та не сплачує аліменти на їх утримання. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Частиною першою статті 155 СК України встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 рок (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено висновок, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини». У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зроблено висновок, що: «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини». Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач нехтує виконанням своїх обов`язків по вихованню дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не цікавиться здоров`ям, життям та потребами дітей, не спілкується з ними та не надає матеріальної допомоги, що є наслідком його свідомої поведінки та підставою для позбавлення батьківських прав. Такі обставини суд вважав доведеним на підставі довідок з навчальних закладів, розрахунку про заборгованість відповідача зі сплати аліментів, висновку органу опіки та піклування та показань свідків. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята, шоста статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Матеріалами справи встановлено, що згідно висновку від 03 березня 2023 року № 01/00/011/12418 орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважав за доцільне позбавити батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підставою для винесення цього висновку є той факт, що ОСОБА_2 з 2015 року проживав окремо від дітей, не брав участі у їх вихованні та догляді, не цікавився життям, здоров`ям та розвитком доньок, не спілкувався зі своїми дітьми та не сплачував аліменти у зв`язку з чим станом на 01 серпня 2022 року виникла заборгованість у сумі 156 500 грн. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що указаний висновок має рекомендаційний характер, є недостатньо обґрунтованим, не містить даних, які об`єктивно характеризують ОСОБА_2 , як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, а також органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення останнього від виконання батьківських обов`язків. Ураховуючи викладене, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про взяття до уваги як підставу для задоволення позову висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки такий висновок у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Довідки з навчальних закладів, подані позивачкою, та наявність заборгованості по сплаті аліментів, не є достатніми доказами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення відповідача від виконання обов`язків із виховання дітей і його винної поведінки. Крім того, суд першої інстанції не дослідив можливості відповідача фінансово забезпечувати своїх неповнолітніх дітей. Посилання позивачки на те, що доньки проживають з її теперішнім чоловіком, який ними опікується та має намір усиновити, а тому позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та подальше їх усиновлення ОСОБА_5 буде слугувати корисній меті у зростанні та формуванні дітей, є помилковими. Проживання дітей з вітчимом та бажання останнього усиновити дітей не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведена. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20). Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зроблено висновок, що: «факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, подання апеляційної скарги свідчить про інтерес батька до дитини». Оскарження відповідачем судового рішення про позбавлення батьківських прав свідчить, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні неповнолітніх доньок та має намір на відновлення відносин з ними. Матеріалами справи встановлено, що неможливість активної участі батька в житті дітей спричинена об`єктивними причинами, зокрема, станом його здоров`я, оскільки він являється інвалідом І групи, постійно хворіє та потребує певних додаткових витрат. З наявної в матеріалах справи довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 635889 від 10 березня 2020 року слідує, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи та потребує постійної сторонньої допомоги. Відповідно до виписки-епікризу із медичної карти № 21882 стаціонарного хворого нефрологічного відділення Центру нефрології та діалізу ВОКЛ ім. Пирогова ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 29 листопада 2019 року по 14 січня 2020 року. Діагноз: ХХН V-Д ст. тубулуінтерстиціальний нефрит. Термінальна стадія ХХН, подовжена НЗТ - програмним гемодіалізом з 02 грудня 2019 року. Вторинна артеріальна гіпертензія. Дисметаболічна кардіоміопатія, СН І. Правобічний гідроторакс. Вторинна анемія ІІІ ст. З довідки КНП «КМЦ Нефрології та діалізу» № 25 від 26 жовтня 2022 року слідує, що ОСОБА_2 з 05 жовтня по день видачі довідки знаходився у філії № 2 КНП «КМЦ Нефрології та діалізу» (м. Київ, вул. П. Запорожця, 26) з приводу: ХХН 5 Д ст. гломерулонефрит. Сеанси програмного гемодіалізу з 2019 року по теперішній час. Артеріальна гіпертензія ІІ ст., 2 ст., ризик 4 (дуже високий). Анемія легкого ступеня. Вторинний гіперпаратиреоз. Пацієнт потребує проходження гемодіалізу 3 рази на тиждень пожиттєво з 17:00 год по 22:00 год понеділок-середа-п`ятниця. Указані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції. Установивши указане, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого остання не аргументувала. Ураховуючи те, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні дітей, наявність у нього об`єктивних, незалежних від нього перешкод для спілкування з дітьми, а позивачка не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, доцільність вжиття якого позивачка та орган опіки та піклування належно не аргументували. Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Підсумовуючи викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення позову та позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_4 є передчасним та помилковим, тому рішення суду слід скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З цією метою контроль за виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо своїх дітей слід покласти на Службу у справах дітей Вінницької міської ради (Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради), про що слід зазначити у резолютивній частині цієї постанови. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, то судові втрати понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції слід залишити за позивачкою. Пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю» Відповідач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, з ОСОБА_1 у дохід держави слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн (992,40 х 150%). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1 488,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покласти на Службу у справах дітей Вінницької міської ради (Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради) контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ судді: Світлана КОПАНИЧУК Віталій ОНІЩУК