Постанова 4814 № 372/2133/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/2133/21 Номер провадження 22-ц/814/449/22Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. за участю секретаря Ракович Д. Г. розглянув в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2021 року у складі судді Левицької Т. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: органу опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в с т а н о в и в: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: органу опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Позов мотивовано тим, що 30.08.2007 між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15.04.2019. Вказувала, що від вказаного шлюбу вони з відповідачем мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення батько дітей вже більше року до своїх дітей не приходить, участі у вихованні та матеріальному забезпеченні сім`ї та дітей не приймає, що призвело до накопичення боргу по аліментам на утримання малолітніх дітей. Також зазначала, що батько дітей ніяким чином не піклується про своїх дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться їх успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчанням, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з дітьми. Вважає, що ухилення батька від виконання батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення його батьківських прав. Посилаючись на викладене, просила суд, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у відношенні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також у відповідності до статті 196 СК України стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 92 089,25 грн. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню), що нарахована у зв`язку із заборгованістю по сплаті аліментів на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з травня 2019 по серпень 2021 року в розмірі 35 000 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своїх дітей, а саме: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на органи опіки та піклування контролю за виконанням ним батьківських обов`язків. Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в сумі 908 грн. Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Також судом встановлено, що відповідач є особою з інвалідністю, його розмір заробітної плати є незначним й стягнення пені у розмірі, зазначеному позивачем, унеможливить виконання відповідачем щомісячних аліментних зобов`язань, тому суд дійшов висновку, що розмір неустойки необхідно зменшити до 35 000 грн. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт ухилення та самоусунення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків протягом останніх двох років та вчинення з його боку психологічного тиску на неї відносно утримання дітей. Вказує, що вона жодним чином не перешкоджала відповідачу бачитися чи спілкуватися з дітьми, не змінювала місце проживання чи номер телефону. Зазначає, що відповідач, знаючи по обов`язок утримувати дітей, навмисно ухилявся від закону, змінив своє місце реєстрації та перебування, на смс-повідомлення суду щодо розгляду справи про стягнення аліментів не реагував, у зв`язку з чим органи державної виконавчої служби застосовували законні шляхи примушення боржника до сплати аліментів шляхом арешту карткових рахунків та заборони виїзду за межі України. Тобто з грудня 2019 року по кінець квітня 2021 року відповідач свідомо нехтував своїми прямими батьківськими обов`язками відносно дітей, що було проігноровано судом першої інстанції. Наголошує на тому, що з 05.03.2020 відповідачу встановлено третю групу інвалідності (загальне захворювання), за якої він має можливість працювати та має певні пільги відносно працевлаштування, а також отримує соціальні виплати, тобто може виконувати свої обов`язки по вихованню та утриманню дітей. Також вказує, що відповідно до вимог закону відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частини першої статті 196 СК України. При цьому, обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Оскільки в судовому засіданні відповідач підтвердив той факт, що він не збирається відвідувати дітей та виховувати їх, що має бути розцінено судом як свідоме небажання та нехтування ним своїми обов`язками. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Грущенко С. Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі встановлено, що сторони є батьками малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15-16). З 30.08.2007 сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 квітня 2019 року (а.с. 11). Згідно довідки з місця проживання сім`ї та прописки, ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 , який їй належить. Разом з нею у вказаному житловому будинку зареєстровані її доньки - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 21). Відповідно до Актів обстеження умов проживання від 24.03.2021 за місцем проживання позивача встановлено, що умови проживання в цілому задовільні, діти проживають в окремій кімнаті, забезпечені окремими спальними місцями, окремими столами для навчання, шафами для одягу. За цією адресою проживають: ОСОБА_1 - мати, ОСОБА_5 - вітчим, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - доньки; ОСОБА_2 з 2019 року за даною адресою не проживає (а.с.17-20). Згідно характеристики ОСОБА_4 , остання є ученицею 6-го класу Трипільського ліцею Української міської ради Обухівського району Київської області, вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , часто відвідує ліцей, цікавиться навчанням дитини. Батько ОСОБА_2 життям та навчанням доньки не цікавиться, в ліцеї жодного разу не з`являвся, не телефонував, не цікавився навчанням (а.с.25,26). Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , остання є ученицею 2-го класу Трипільського ліцею Української міської ради Обухівського району Київської області, вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , часто відвідує ліцей, цікавиться навчанням дитини. Батько ОСОБА_2 за два роки навчання дитини в школі не з`являвся і не цікавився життям, не приймав участь у вихованні доньки (а.с.27-28). Згідно Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, наданого Обухівською районною державною адміністрацією Київської області, як органом опіки та піклування, за вих. № 60/07-15/1151 від 04.06.2021, з метою захисту законних прав та інтересів дітей, а також враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини Обухівської райдержадміністрації від 26 травня 2021 року, вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно його малолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 34-35). Також встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 серпня 2019 року по справі № 372/1437/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частин всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.04.2019 і до досягнення дітьми повноліття. На виконання вказаного рішення 01 жовтня 2019 року Обухівським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 372/1437/19 (а.с. 12). Відповідно до Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, обчисленої старшим державним виконавцем Глобинського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області, заборгованість по виконавчому листу № 372/1437/19 станом на 01.10.2021 становить 72 228,18 грн (а.с.108-109). Як вбачається з квитанції № 01-11736626/С (а.с.125) 01 листопада 2021 року, ОСОБА_2 сплачено аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі 2 510 грн. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками. Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до частини п`ятої статті 19 СУ України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. По справі судом встановлено та не спростовується доводами апеляційної скарги, що неактивна участь батька у житті доньок спричинена тривалим конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на значній відстані від дітей, а та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дітей, їх вихованням і розвитком займається мати, не свідчить, що батько дітей не бажає брати участі у їх вихованні та утриманні, тобто свідомо нехтує батьківськими обов`язками. Посилання в апеляційній скарзі на ухилення відповідача від сплати аліментів та наявність заборгованості по аліментах у повній мірі не може свідчити про його ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей та не є підставою для позбавлення батьківських прав. Відповідні обґрунтування щодо підстав позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, окрім доцільності, не містить і висновок органу опіки та піклування, яким заходи впливу до відповідача не застосовувались, питання щодо можливості зміни ним поведінки по відношенню до дітей, що відповідатиме їх інтересам, не вирішувалось. Таким чином сам факт самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків під час окремого проживання сторін після розірвання шлюбу, на що посилається в апеляційній скарзі позивач, не свідчить про неналежне ставлення батька до дітей та його небажання брати участь у їх вихованні. Встановивши можливість змінити поведінку батька по відношенню до дітей на краще, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність його попередження та покладення на органи опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, що відповідає інтересам дітей та сприятиме дотриманню їх прав на належне батьківське виховання. Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції у відповідності до вимог частини другої статті 196 СК України, врахувавши матеріальний стан платника аліментів, який з 10.02.2020 отримує державну соціальну допомогу як інвалід 3 групи, що на час розгляду справи становила 1 854 грн на місяць, та заробітну плату, яку він отримує з травня 2021 року, що за 4 місяці без урахування аліментів у середньому на місяць склала 3 909,17 грн (а.с. 71, 72), дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру неустойки, що є правом суду та відповідає нормам матеріального права й встановленим по справі фактичним обставинам, та доводами апеляційної скарги не спростовується. Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи або неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна