Постанова 4807 № 336/7064/22

Дата документу 21.11.2023 Справа № 336/7064/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/7064/22 Головуючий у І інстанції: Галущенко Ю.А. Провадження № 22-ц/807/2078/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., секретар: Смокотіна В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вертелецького Миколи Олександровича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про усунення від права на призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про усунення від права на призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 13 червня 2022 року, захищаючи Батьківщину, загинув її син, ОСОБА_3 , солдат, стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , який був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 . Син народився в шлюбі з відповідачем. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2002 року у справі № 2-2256/02 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась жити разом з матір`ю. Після розлучення ОСОБА_1 повністю забезпечувала сина. Зазначала, що незважаючи на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2003 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина щомісячно, але не менше частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину, починаючи з 08 жовтня 2003 року до повноліття дитини, він не сплатив жодної копійки на утримання сина (з трьох років до вісімнадцятиріччя). Так, відповідно до розрахунку заборгованості Шевченківського ВДВС ЗМУЮ від 23 січня 2019 року станом на 28 серпня 2017 року сума заборгованості зі сплати аліментів становила 95222,96 грн. У зв`язку з існуванням вказаного боргу на відповідача складено ряд обмежуючих постанов виконавчої служби. ОСОБА_2 не цікавився ні шкільними успіхами сина, ні його позашкільним життям і здоров`ям, всіляко ігнорував свої обов`язки щодо виховання та утримання дитини. У зв`язку з відсутністю батька в його житті, син вирішив позбавитись навіть його прізвища. Так, у 2017 році ОСОБА_4 , взявши дівоче прізвище матері, змінив своє прізвище на « ОСОБА_5 ». На думку ОСОБА_1 , вказані обставини в сукупності підтверджують ухиляння батька від передбаченого законом обов`язку утримання сина, що в свою чергу є підставою для його усунення від права на призначення і отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю сина - військовослужбовця. Зазначивши вищеозначені обставини, посилаючись на ст. 1224 ЦК України, положення якої вважає найбільш подібними за змістом до спірних правовідносин, так як у національному законодавстві України відсутня регламентація питання усунення від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаною із загибеллю військовослужбовця, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_3 сина - військовослужбовця ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вертелецького М.О.подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2023 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач самоусунувся від виконання свого батьківського обов`язку щодо належного утримання та виховання сина, не брав участі у його вихованні, не сплачував аліменти на його утримання, що, на думку скаржниці, є підставою для усунення відповідача від права на призначення і отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина-військовослужбовця. Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду в питаннях щодо усунення від права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Про питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та відсутність врегулювання цього питання іншим законом, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вертелецького М.О. просить застосувати до вказаних правовідносин аналогію закону положення ст. 1224 ЦК України, яка передбачає можливість усунення одного з батьків від права на спадкування, при цьому зазначає доцільність такого застосування не тому, що вважає правовідносини такими, що пов`язані зі спадкуванням, а підкреслює визначення цією нормою самої можливості усунення від права як такого. Крім того, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вертелецького М.О. зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідач жодного разу не брав участі в судових засіданнях, не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, що, на думку скаржниці, свідчить про те, що він фактично погодився з мотивами та доводами її позовної заяви. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Вертелецький М.О. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2023 року просив скасувати на прийняти нову постанову про задоволення позову. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 125, 127), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що інститут усунення від права на спадкування, передбачений статтею 1224 ЦК України, не може бути застосований до правовідносин щодо усунення відповідача від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця належить не йому, тому вказане майнове право не входить до складу спадщини після загибелі військовослужбовця, а набувається у зв`язку з фактом його загибелі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджено копією свідоцтва про одруження № НОМЕР_2 від 24.04.1999, виданого ВДРАЦС Комунарської райадміністрації Запорізької міської ради (а.с. 20, зворот). ІНФОРМАЦІЯ_4 від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4 , щ підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого ВДРАЦС Комунарської райадміністрації Запорізької міської ради. Батьком зазначений ОСОБА_6 , матір`ю - ОСОБА_1 (а.с.10). Рішенням місцевого суду Шевченківського району м. Запоріжжя від 15.11.2002 у справі № 2-2256/2002 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 22), у зв`язку з чим ВДРАЦС Шевченківського району м. Запоріжжя видав свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 30.01.2003 (а.с. 23). 06.09.2017 ОСОБА_4 змінив прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_5 », що підтверджено копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_5 від 06.09.2017, виданого Шевченківським районним у м. Запоріжжі ВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області (а.с.11). Згідно з довідкою, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 №31 від 15.03.2022, солдат ОСОБА_3 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.12). Повідомленням №1096 від 14.06.2022 ІНФОРМАЦІЯ_5 було ОСОБА_1 сповіщено про те, що ОСОБА_3 , вірний військовій присязі, захищаючи Батьківщину, загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 ( а.с.13). Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 15.06.2022 Шевченківським ВДРАЦС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.14). Поховання ОСОБА_3 здійснено 16.06.2022, про що зроблено запис у книзі реєстрації поховань № 41 від 16.06.2022, що підтверджено свідоцтвом про поховання № 248921 (а.с.18). Смерть ОСОБА_3 настала у зв`язку з множинними проникаючими наскрізь уламковими пораненнями голови, шиї, тулуба та кінцівок з ушкодженнями внутрішніх тканин, що підтверджено копією довідки про причину смерті від 15.06.2022 до форми № 106/о № 3360 (а.с. 15). Відповідно до Витягу з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії зі встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1848 від 22.09.2022, поранення солдата ОСОБА_3 , які призвели до смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 , пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.17). Згідно з Витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 2316-1520329-2018 від 12.04.2018, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19). Відповідно до листа Запорізької гімназії № 12 Запорізької міської ради від 25.11.2022 № 04-1/346, за весь час навчання ОСОБА_4 у школі, вихованням сина займалась мати. Вона постійно відвідувала школу, брала участь у проведенні всіх виховних заходів, відвідувала всі батьківські збори та брала на себе витрати, пов`язані з навчанням сина. Хлопця зараховано до школи на підставі заяви його матері. Батько у школі жодного разу не з`являвся (а.с.30). Постановою місцевого суду Шевченківського району м. Запоріжжя від 20.10.2003 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 в розмірі частини від усіх його доходів щомісячно, але не менше частини неподаткового мінімуму доходів громадян, починаючи з 08.10.2003 до досягнення дитиною повноліття (а.с. 24). Розрахунком заборгованості Шевченківського ВДВС ЗМУЮ від 23.01.2019 підтверджено, що станом на 25.08.2017 сума заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за виконавчим документом склала 95222,96 грн (а.с.31-34). Крім того, у зв`язку з існуванням боргу зі сплати аліментів, держаний виконавець склав на відповідача ряд обмежувальних постанов, а саме: постанову про арешт майна боржника; постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання (а.с. 25, 26, 27, 28, 29). У судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , узагальнений зміст показань яких зводиться до того, що після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_2 мешкав окремо від сина ОСОБА_11 , не підтримував з ним особистих контактів, не цікався його життям, матеріально не забезпечував, не вітав зі святами. Фактично родинні зв`язки батька з сином були втрачені, у зв`язку з чим, ОСОБА_11 був ображений на батька та прийняв рішення про зміну батькового прізвища на дівоче прізвище матері. Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до підпункту 1 пункту другого цієї статті, одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. Згідно зі статтею 16-1 цього Закону, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Згідно з приписами СК України правовий статус батьків включає сукупність прав і обов`язків, заснованих на факті споріднення з дитиною, а не спільного проживання з нею, як хибно вважає позивач. Належне здійснення особою батьківських обов`язків як передумова наявності батьківських прав презюмується, доки протилежне не буде встановлено у визначеному законом порядку. Такий підхід є однією з необхідних у демократичному суспільстві юридичних гарантій захисту особистих немайнових прав людини як від свавільного втручання держави, так і від зловживань з боку третіх осіб. Юридичним наслідком ухилення батька чи матері від їхніх обов`язків з виховання дитини є покладення на них згідно з частиною четвертою статті 155 СК України передбаченої законом відповідальності аж до позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Проте факт такого ухилення має бути доведеним у межах визначеної законом судової процедури, регламентованої статтями 164 і 165 СК України та відповідними приписами ЦПК України. Лише позбавлення особи батьківських прав згідно з частиною першою статті 166 СК України має наслідком втрату цією особою всіх прав, заснованих на спорідненості з дитиною. Отже, за наявності визначених в СК України підстав, позивач могла вжити заходи для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 . В іншому разі вона не може претендувати на те, щоб право на отримання одноразової грошової допомоги на випадок загибелі військовослужбовця належали тільки їй як матері ОСОБА_12 , оскільки такі права належать обом батькам з огляду на їх правовий статус, заснований на спорідненості з дитиною. За відсутності рішення суду про позбавлення особи батьківських прав, мати та батько мають рівні права й обов`язки щодо дитини, незалежно від перебування чи не перебування батьків у шлюбі та їх спільного чи окремого проживання. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (частина друга статті 141 СК України). Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 не був позбавлений батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , а тому він має правове становище батька з усією сукупністю прав, заснованих на спорідненості зі своєю дитиною. Колегія суддів зауважує, що підтверджені належними доказами та показаннями свідків доводи ОСОБА_1 про неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо сина могли бути підставою для вирішення питання про позбавлення його батьківських прав у минулому, у разі звернення її до суду з таким позовом, проте не можуть бути самостійною підставою для усунення ОСОБА_2 від права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина-військовослужбовця, оскільки таке право прямо передбачено законом. Натомість усунення від такого права не передбачено законом взагалі. Відповідно до пункту першого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Таким чином, призначення і виплата одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого) військовослужбовця не ставиться у залежність від належного виконання ними батьківських обов`язків, а пов`язується з наявністю у них можливості мати та набувати права, засновані на спорідненості з дитиною та волевиявленням особи, яка має право на таку виплату, адже законом передбачена відмова особи від такої виплати, а також строки, упродовж яких вона може реалізувати своє право. Колегія суддів зауважує, що під час розгляду справи в апеляційному суді представник позивача підтвердив звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою про призначення і виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина, проте йому не відомо і в матеріалах справи відсутня інформація про те, чи звертався з відповідною заявою ОСОБА_2 , що може свідчити про передчасність позову та відсутність порушеного права позивача. Відповідно до пункту шостого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. З огляду на повноваження таких органів державної влади та військового управління і відсутність у них реальної можливості у кожному випадку перевіряти належність виконання батьківських обов`язків набувачами одноразової грошової допомоги обґрунтованою є залежність її виплати від наявності правового статусу батька чи матері, заснованого на спорідненості з дитиною. Згідно зі статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Вказаний перелік підстав, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, є вичерпним. З них лише підстава, визначена пунктом «г», пов`язана з поведінкою осіб, які претендують на отримання цієї допомоги як члени сім`ї, батьки або утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Проте з цієї підстави особа не усувається від права на отримання одноразової грошової допомоги, не позбавляється цього права. Таке право у неї не виникало, а її дії з подання завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги були спрямовані на протиправне присвоєння цього права. З урахуванням вищевикладеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що чинне законодавство України не передбачає можливості усунення матері чи батька загиблого військовослужбовця від отримання гарантованої державою одноразової допомоги, а стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлює, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). У доктрині аналогію закону визначають як застосування закону, що регулює подібні цивільно-правові відносини, у разі відсутності закону, що регулює поточні правовідносини. Щодо застосування до спірних правовідносин статті 1224 ЦК України, колегія суддів зауважує, що сама скаржниця зазначає про те, що спірні правовідносини не є спадковими, тобто вони не регулюються приписами ЦК України щодо спадкування. Скаржниця просить застосувати аналогію саме цієї статті у зв`язку з тим, що вона передбачає саму можливість усунення особи від права як такого, та пов`язує таке усунення з ухиленням від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом, а не тільки з позбавленням батьківських прав, що, на думку апеляційного суду, свідчить про вибірковість та суб`єктивне трактування можливості застосування норм матеріального права. На переконання колегії суддів, таке твердження скаржниці є помилковим, адже аналогія закону може застосовуватись тільки у разі відсутності регулювання спірних правовідносин взагалі. З урахуванням того, що правовідносини, пов`язані з призначенням та отриманням батьками одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю сина-військовослужбовця врегульовані спеціальним законом та порядком Кабміну, проте законодавець не передбачив у ньому можливості усунення одного з батьків від права на призначення і отримання такої допомоги, не дозволяє застосовувати аналогію закону з правовідносинами, не пов`язаними з тими, що виникли у цій конкретній справі. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що інститут усунення від права на спадкування, передбачений статтею 1224 ЦК України не може бути застосований до правовідносин щодо усунення відповідача від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що більшість доводів апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Інші доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки. Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи скаржниці та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вертелецького М.О. слід залишити без задоволення, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2023 року без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вертелецького Миколи Олександровича залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 30 листопада 2023 року. Головуючий: Судді: