Постанова Одеський апеляційний суд № 947/27157/22

Номер провадження: 22-ц/813/5147/23 Справа № 947/27157/22 Головуючий у першій інстанції Салтан Л.В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Коновалової В.А., за участю секретаря Пухи А.М. учасники справи: позивач Акціонерного товариства «Сенс Банк» відповідач ОСОБА_1 представник відповідача - ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційні скарги ОСОБА_2 та Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (змінена назва АТ Сенс Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. 15 листопада 2022 року представник позивача АТ «Альфа-Банк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 52353 грн. 08 коп. В обґрунтування своєї позовної заяви представник позивача зазначає, що 21.07.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «НЕОС БАНК», яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПРУ», та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.п.2.1, 2.2. Договору Клієнт (ПАТ «БАНК КІПРУ») відступає Фактору (ПАТ «Альфа-Банк») свої Права Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору Прав Вимоги Заборгованості від Боржників, всі гарантії, надані Боржниками щодо Заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими йому. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів. Отже, внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора, а саме АТ «Альфа-Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором № 30/22- 322/2012 від 29.03.2012 року позичальником згідно якого є ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 29.03.2012 року ПАТ «БАНК КІПРУ, та ОСОБА_1 , уклали Кредитний договір № 30/22- 322/2012, з подальшим внесення змін та доповнень. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 260 000,00 грн. Свої зобов`язання Позивач виконав, надавши грошові кошти Позичальникові. Відповідно до Договору, Відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, щі визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користуванні Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовам що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання ні виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором. У зв`язку з невиконанням Боржником свого обов`язку по сплаті кредиту, Кредитора виникло право задовольнити свої вимоги. На підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26.12.2017 року по справі 520/8308/15-ц, було стягнуто з Відповідача на користь Публічного Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714) 141195 грн 98 коп., борг за кредитом 126 268,02 грн, борг зі відсотками 14 927,96 грн. та судовий збір в сумі 1 411,96 грн. В свою чергу, Відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови Кредитного договору в результаті чого станом на 29.08.2022 року має заборгованість, яка розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка становить - 52 353,08 грн., та складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 10 340,26 грн., сума заборгованості за інфляційними витратами 42 012,82 грн.. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2023 року позовні вимоги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованість у розмірі 24801 (двадцять чотири тисячі вісімсот одну) грн 21 коп, яка складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 7103,01 грн., сума заборгованості за інфляційними витратами 17698,20 грн.. Суд першої інстанції погодився з наданим розрахунком представника відповідача з якого вбачається, що заборгованість по 3 % річних повинна складати 7103,01 грн., а інфляційні втрати 17 698,20, що в цілому становить 24801,21 грн. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.02.2023 року скасувати та винести нове яким позовні вимоги задовільнити. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що сума визначена судом 24801, 21 грн. за період 09.11.2019 року по 09.11.2022 року не відповідає дійсності і є значно занижена. АТ «Сенс Банк» надав розрахунок заборгованості за період з 30.08.2019 р. по 29.08.2022р. у сумі 52353,08 грн, враховуючи воєнний стан та запровадженні карантинні обмеження, а також наданий розрахунок заборгованості в цей період за який стягується заборгованість становить 30.08.2019 р. по 23.02.22 р.. У постанові 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19, йдеться про місяці, у яких здійснено оплату, але зазначена оплата здійсненна у повному обсязі, а не частково; У справі є часткові погашення 34497,13 грн; 22727,27 грн.; 4545,45 грн.; 4536,36 грн.; 73477,81 грн. та вказуються перше число місяця, зазначене не відповідає дійсності Дата сплати 17.05.2021у сумі 34 497,13 грн. Дата сплати 26.07.2021 у сумі 22 727,27 грн. Дата сплати 30.09.2021 у сумі 4 545,45 грн. Дата сплати 25.10.2021у сумі 4 536,36грн. Дата сплати 18.08.2022 суми 73477,81 грн. не входить до розрахунку, так як сплачено у період воєнного стану. Виходячи з методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, Банк повинен був врахувати повний місяць на повну суму, але здійснив зменшення сум з врахуванням поденного прострочення. За таких підстав є недоречним виключення зазначених сум за відповідний період з розрахунку, так як це часткове погашення, а не повне. В свої апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2023 року а позовну заяву Акціонерного товариства "Сенс Банк", попереднє найменування - Акціонерне товариство «Альфа-Банк про стягнення заборгованості - залишити без розгляду. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом 1 інстанції було порушено процесуальний порядок, зокрема, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі з ігноруванням вимог ст.ст.185, 187 ЦПК України та прийнято до розгляду позовну заяву подану особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, що є наслідком для скасування судового рішення та залишення позову без розгляду повністю. Вважає, що суд першої інстанції. неправомірно відкрив провадження у справі, оскільки суд повинен був повернути позов особі, яка його подала із роз`ясненням прав, а не відкривати провадження. Зокрема, були наявні підстави і для залишення позову без руху. В матеріалах справи наявна позовна заява, у додатках до якої зазначені вкладення, проте із додатків вбачається, що позивачем не було додано до позовної заяви її копію та копії всіх документів, що додаються до неї для відповідача ОСОБА_1 , зокрема, позивач чітко зазначає, що певні документи, такі як копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та копія довіреності особи, яка підписала дану позовну заяву, надаються лише для суду. Виготовлення копії позовної заяви із додатками Судом для відповідача є неприпустимим, що може вказувати на зацікавленість Суду та можливу розтрату бюджетних коштів, оскільки Цивільним процесуальним кодексом України чітко визначено обов`язок позивача подати до суду копії позовної заяви із додатками у разі подання позову у паперовій формі, що відповідає ч. 1 ст.177 ЦПК України. Суд повинен був постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху, що регламентовано вимогами ч. 1 ст.185 ЦПК України. В позовній заяві, всупереч п. 2 ч. З ст.175 ЦПК України, не зазначено ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) позивача. В позові відсутні відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. В позові відсутні відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви. Не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, не конкретизовано саме в яких територіальних управліннях знаходяться докази та які саме, зокрема, не зазначено докази, які знаходяться у відповідача. В позові не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Позиція учасників у справі. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» представником відповідача було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» в частині, якій просить суд скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 07.02.2023 р. та в і іншій частині, якою було відмовлено у задоволені позову - залишити без змін. Крім того, просить винести нове судове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позову AT «Альфа Банк» (після реорганізації - AT «Сенс Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі № 947/27157/22. Щодо явки сторін. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України. Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 52353,08 грн. і є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону. Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором. За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18. Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2014 між Публічним акціонерним товариством «НЕОС БАНК», яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПРУ» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. Договору Клієнт (ПАТ «БАНК КІПРУ») відступає фактору (ПАТ «Альфа-Банк») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими йому. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів. Отже, внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора, а саме АТ «Альфа-Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором №30/22- 322/2012 від 29.03.2012 року позичальником згідно якого є ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 29.03.2012 року ПАТ «БАНК КІПРУ та ОСОБА_1 , уклали кредитний договір №30/22- 322/2012, з подальшим внесення змін та доповнень. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 260 000,00 грн. Відповідно до умов кредитного договору, відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користуванні кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовам що передбачені договором та додатком №1 до нього - графіком погашення кредиту. В позовній заяві представник АТ «Сенс Банк» стверджує, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання ні виконує, в результаті чого утворилась заборгованість перед кредитором. Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26.12.2017 року по справі №520/8308/15-ц, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» 141195 грн 98 коп., борг за кредитом 126 268,02 грн, борг зі відсотками 14 927,96 грн. та судовий збір в сумі 1 411,96 грн. Крім того, як вбачаєтьсяя з висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Відповідні правові позиції висловлено Верховним Судом у постановах Великої Палати від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18, від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19, від 18 січня 2023 року у справі № 524/4102/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 462/109/21. На підставі вищевстановлених обставин справи та вимог чинного законодавства суд першої інстанції дійшов вірного висновку про, те що оскільки відповідач належним чином не виконував взятих на себе кредитних зобов`язань, що встановлено в тому числі рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26.12.2017 року по справі №520/8308/15-ц, позивач має право на стягнення з відповідача передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, трьох процентів річних та індексу інфляції, що є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. При цьому, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). В розділі "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України відображена аналогічна інформація в пункті 18: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача 3 % річних та інфляційних витрат за період з 24 лютого 2022 року є незаконними, оскільки позичальник звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу та від сплати інфляційних втрат у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором. В апеляційній скарзі представник АТ «Сенс Банк» не заперечує, що з урахуванням Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за період з 24 лютого 2022 року є незаконними, при цьому просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості згідно наданого позивачем розрахунку за період з 30.08.2019 по 23.02.2022. Так, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК). В п.8.6 кредитного договору № 30/22-322/2012 зазначено, що до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору застосовується позовна давність тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Позов датований 28.10.2022, переданий на поштове відділення 09.11.2022, тому з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц, право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Тому, суд першої інстанції з урахуванням клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, вірно виходив, що оскільки датою подання позову є 09 листопада 2022 року, тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат обмежуються трирічним строком, а саме з 09.11.2019 року. Суд першої інстанції, з урахуванням клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності та положень чинного законодавства про те, що у період дії в Україні воєнного стану, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, дійшов законного висновку про стягнення відповідача 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання та інфляційних втрат за період 09.11.2019 по 23.02.2022. Щодо посилають в апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» на те, що представником відповідача не вірно розраховані інфляційні витрати, які були прийняті до уваги судом першої інстанції, слід зазначити наступне. Нараховані на суму боргу інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18. Позивач, як кредитори, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань до повного виконання грошового зобов`язання. Базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями. Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зміст вказаної норми законодавства щодо нарахування процентів та застосування індексу інфляції свідчить про компенсаційний, а не штрафний характер визначених ст. 625 ЦК України трьох процентів річних, а тим більше не є подвійною відповідальністю боржника. Положення статей 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17; постанова Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13). Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26.12.2017 року по справі №520/8308/15-ц, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» 141195 грн 98 коп., борг за кредитом 126 268,02 грн, борг зі відсотками 14 927,96 грн. та судовий збір в сумі 1 411,96 грн. Із розрахунків, які надані позивачем вбачається, що нарахування 3 % річних на кредитну заборгованість та інфляційних втрат здійснено банком на всю суму заборгованості ОСОБА_1 , в тому числі на борг за відсотками, судовий збір та на інфляційні втрати. Базою для нарахування інфляційних витрат є сума основного боргу, тобто в даному випадку 126 268,02 грн, як вірно було застосовано представником відповідача, та взято до уваги судом першої інстанції. Наведений позивачем алгоритм нарахування не ґрунтується на правовій основі. Доводи апеляційної скарги представника відповідача ґрунтуються на тому, що позовна заява банку подана без додержання вимог статтей 175 та 177 ЦПК України, зокрема, до позовної заяви не надано копії позову з додатками для відповідача, в позовній заяві не вказаний ідентифікаційний код юридичної особи позивача, відсутні відомості вжиття досудового врегулювання спору, попередній орієнтований розрахунок суми судових витрат, не надано оригіналу довіреності представника, та не вбачається, що представник є адвокатом, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовна заява АТ «Сенс Банк» - залишенню без розгляду. Однак апеляційний суд не приймає до уваги вищезазначені доводи, оскільки такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 175 ЦПК України встановлені вимоги до позовної заяви, та згідно якої в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. Згідно ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується із посиланням суду першої інстанції на те, що позовна заява АТ «Альфа-Банк» в повній мірі відповідає вимогам статей 175 та 177 ЦПК України, а тому підстави для залишення її без розгляду відсутні. Так, матеріалами справи встановлено, що представником позивача було надано копію позову з додатками для сторони відповідача, яке відповідачем було отримано особисто 04 січня 2023 року. Посилання на те, що такі копії позовної заяви з додатками були виготовлені працівниками суду, що вказує на зацікавленість суду та можливу розтрату бюджетних коштів є припущення адвоката, а тому не можуть взятись до уваги. Інформація щодо ідентифікаційного коду юридичної особи позивача, наявна в матеріалах справи, а саме вбачається з наданої виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позовна заява не відповідає вимогам пунктів 6-9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, не є суттєвими, оскільки зазначення в позовні заяві відомостей, які наведені пунктів 6-9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не є обов`язковим. Не приймаються до уваги також посилання в апеляційній скарзі на те, що до позовної заяви не додано повноважень представника позивача, так з матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви АТ «Альфа-Банк», яка підписана Ременюк Т.О. додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, яка підтверджує наявність в Ременюк Т.О. статусу адвоката, також додано копію довіреності, згідно якої Ременюк Т.О. уповноважено представляти інтереси АТ Альфа-Банк» в судах з правами, які наданні законодавством позивачу. Посилання апелянта на ту обставину що, відсутні відомості вжиття досудового врегулювання спору не відповідає Конституції України та рішенням КСУ щодо можливості вирішення в судах усіх правовідносин. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява банку не відповідає вимогам статтей 175 та 177 ЦПК України, є надуманими. Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Bellet v. France»). Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним. («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950року, право на доступ до суду. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов законного та справедливого висновку, що наведені представником відповідача доводи що не відповідності позовної заяви вимогам ЦПК України є надмірним формалізмом у трактуванні процесуального законодавства. Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, по суті не є критикою судового рішення і не є суттєвими, не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції відносно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 28 листопада 2023 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова В.А. Коновалова