Постанова 4813 № 498/490/21

Номер провадження: 22-ц/813/4671/23 Справа № 498/490/21 Головуючий у першій інстанції Павлик І.А. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.07.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Мокана В.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2022 року у цивільній справі позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до Великомихайлівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 49 477,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.06.2007 між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком було надано відповідачу грошові кошти у розмірі 30 000,60 дол США, з кінцевим терміном повернення заборгованості 20.06.2010. Разом з тим, ОСОБА_1 договір належним чином не виконала та не повернула кредитні кошти у встановлений термін у повному обсязі. Станом на час подання позовної заяви досі залишається не повернутою заборгованість у сумі 549 24,39 грн. Таким чином, згідно розрахунку позивача 3 % річних від простроченої суми за останні три роки за ч. 2 ст. 625 ЦК України з моменту порушення грошового зобов`язання складають 49 477,19 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача. 12.07.2021 ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області справу № 498/490/21 передано на розгляд за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2022 року ухвалено у задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 49 477,19 грн відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ: 23494714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2022 року по справі № 498/490/21 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» три проценти річних від простроченої суми заборгованості за останні 3 роки в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України за не виконання зобов`язань за кредитним договором № 2007/36-19/28 від 21.06.2007 року у сумі 49 477 (сорок дев`ять тисяч чотириста сімдесят сім) грн 19 коп. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України не передбачає обов`язкової наявності рішення суду про стягнення заборгованості, як передумови для стягнення з боржника у зобов`язанні суми 3% річних та інфляційних втрат. Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України вбачається, що підставою для стягнення з боржника у зобов`язанні суми 3% річних та інфляційних втрат є невиконане грошове зобов`язання. Дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Щодо відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Пояснення учасників справи Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» надав заяву про розгляд справи без його участі. Фактичні обставини справи, встановлені судом 21.06.2007 між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було договір кредиту № 2007/36-19/28, за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у сумі 30 000,60 дол США, зі сплатою 16,5 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості 20.06.2010, а позичальник повернути в повному обсязі кредит із нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у зазначений термін. 09.01.2019 Великомихайлівським районним судом Одеської області ухвалено рішення у справі № 522/9208/19, яким у задоволені позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 21.06.2007 № 2007/36- 19/28 відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Дане рішення позивачем не оскаржувалося та набрало законної сили. 10.09.2019 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». 03.10.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 4038 та за яким стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту від 21.06.2007 № 2007/36-19/28, яка складається: із простроченої суми заборгованості за сумою кредиту 8 071,07 дол США, із простроченої заборгованості за відсотками та комісією 12 203,32 дол США та суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису 1 500,00 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості склала 20 274 ,39 дол США, що на день вчинення виконавчого напису, згідно з офіційним курсом гривні щодо іноземних валют 28,33 грн становить 574 373,46 грн і 1 500,00 грн. 08.11.2021 заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/2443/21 визнано виконавчий напис, вчинений 03.10.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 4038 таким, що не підлягає виконанню.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Колегія суддів вважає, що таким вимогам закону, оскаржене рішення відповідає в повній мірі. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц. Згідно усталеної судової практики, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором кредиту від 21.06.2007 № 2007/36-19/28 відсутнє, тобто наявність зазначеної позивачем у відповідача суми заборгованості за вказаним договором не була встановлена у судовому порядку, а навпаки позивачу судом було відмовлено у її стягненні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутні правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, отже відмови у задоволені позову банку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Матеріали справи не містять клопотання представника позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20). Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 2 500 грн. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк»залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький