Постанова 4814 № 538/140/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/140/23 Номер провадження 22-ц/814/3527/23Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л.Г. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючий суддя: Триголов В.М. Судді: Дорош А.І., Лобов О.А. Секретар: Кириченко В.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області про позбавлення батьківських прав В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просив позбавити останню батьківських прав щодо їхнього спільного сина ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог зазначив, що 05.06.2008 року між ним та відповідачем був укладений шлюб. Від даного шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 28.04.2010 року. Рішеням Лохвицького районного суду Полтавської області від 01 листопада 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Після припинення підтримання фактичних шлюбних відносини, їх син ОСОБА_3 залишився проживати разом із позивачем, а донька ОСОБА_4 , залишилася проживати разом із матір`ю. ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_4 виїхала із місця реєстрації і постійного місця проживання у м. Київ, точна адреса позивачу не відома. Син із 2016 року до даного часу проживає разом з позивачем та перебуває на його утриманні. Підставою для позову стало те, що на даний час відповідач не цікавиться життям, здоров`ям та розвитком сина ОСОБА_3 і таким чином не виконує свої батьківські обов`язки, передбачені ст. 150 Сімейного кодексу України, тому з метою забезпечення інтересів дитини виникла необхідність позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 березня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись із таким рішенням , його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права у зв`язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Суд мотивуючи своє рішення не надав належної оцінки рекомендаціям органу опіки та піклування, керуючись при ухваленні рішення думкою неповнолітнього ОСОБА_3 , який був опитаний поза межами судового засідання. Крім того , ОСОБА_1 вказує, що відповідач тривалий час не цікавиться життям , здоров`ям та розвитком дитини , що вбачається з матеріалів справи,та підтверджує винну поведінку ОСОБА_2 . У зв`язку із чим ОСОБА_5 просить скасувати рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 березня 2023 року, та ухвалити нове , яким задовольнити його позовні вимоги. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження в с. Христанівка Лохвицького району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Заочним рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 01листопада 2022 року шлюб між сторонами розірвано . З довідок виконавчого комітету Лохвицької міської ради від 05.10.2022 року № 268, 269, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою також зареєстровані ОСОБА_2 - відповідач та двоє спільних дітей сторін по справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .. Позивач фактично проживає без реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 разом зі своїм сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .. За вищевказаною адресою зареєстрована та проживає співмешканка позивача ОСОБА_6 , разом з своїми синами, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Як вбачається з акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 05.10.2022 року, ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 разом з сином проживає без реєстрації місця проживання поживають за адресою АДРЕСА_2 . Син перебуває на утриманні позивача ,останній займається його вихованням. 06.10.2022р. директором Лохвицької гімназії № 1 була видана довідка № 74, в якій зазначено, що вихованням, навчанням та матеріальним забезпеченням свого сина ОСОБА_3 протягом останніх 6 років займається батько ОСОБА_1 ; мати ОСОБА_2 жодного разу не була присутня на батьківських зборах, не цікавилася, навіть в телефонному режимі, навчанням свого сина (а.с. 7). У Висновку служби у справах дітей виконавчого комітету Лохвицької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 від 17.02.2023 р. зазначено, що орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 31-34). Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, а також того, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Згідно з ч. 1 та 5 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє їх від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Відповідно до ст. 3, 155 СК України, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли з ними не проживає. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване зазначеним положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батьків, так і для дитини стаття 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. За ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення). За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У справі, яка переглядається судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено винної поведінки матері, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 . У матеріалах справи відсутні докази щодо застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів поліції, органів опіки та піклування і органів місцевого самоврядування, а також притягнення до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків. Крім цього, сторонами не заперечувався факт , що ОСОБА_3 спілкується із матір`ю , та їздив до неї у місто Київ , що свідчить про те, що відповідач бажає бути присутньою у його житті, знати та дбати про його стан здоров`я та в цілому піклуватися про сина. Значна віддаленість місця проживання матері ОСОБА_3 - ОСОБА_2 від місця проживання сина та неможливість брати активну участь у його шкільному житті не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав та не свідчать про втрату ОСОБА_2 батьківських почуттів до дитини . Вказане вище свідчать про те, що обставини , які склались між сторонами не вказують на винну поведінку відповідача . Тому не заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги про те, що відповідачка жодним чином не намагається брати участь у спілкуванні та вихованні сина. Згідно з ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно висновку від 17.02.2023 служба у справах дітей виконавчого комітету Лохвицької міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно до її неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаному висновку, правильно виходив з того, що такий висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, не базується на підставі об`єктивно встановлених обставин щодо грубого порушення відповідачкою батьківських прав та не виконанню нею батьківських обов`язків. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях. З огляду на викладене, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 березня 2023 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий суддя: В. М. Триголов Судді: А.І. Дорош О.А.Лобов