Постанова 4817 № 597/1673/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 597/1673/22Головуючий у 1-й інстанції Васильченко В.В. Провадження № 22-ц/817/714/23 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 жовтня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., за участі секретаря - Іванюта О.М. та сторін - позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника Органу опіки та піклування Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області - Присяжнюк Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 597/1673/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року, ухваленого суддею Васильченко В.В., повний текст якого складений 04 травня 2023, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області, про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В: у грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову посилається на те, що він є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Торськівською сільською радою серія НОМЕР_1 . Змалечку не проживає з мамою. Все своє життя перебуває у Заліщицькому обласному багатопрофільному навчально-реабілітаційному центрі, де навчається по цей час. Мати не цікавиться його життям, не виконує свого материнського обов`язку, не піклується про його майбутнє, про освіту, безпеку, не хвилюється про стан його здоров`я. Умови для проживання у матері відсутні. У зв`язку з тим, що відповідачка не займається його вихованням, не цікавиться життям та здоров`ям, не виявляє інтересу до внутрішнього світу, матеріально не допомагає, отже, самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, позивач вважає можливим позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно нього. Таке рішення суду буде відповідати його інтересам як дитини. Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області, про позбавлення батьківських прав - залишено без задоволення. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Покладено на орган опіки і піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що злісне небажання відповідачки виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, випливають з висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, виданого органом опіки та піклування Заліщицької міської ради, також характеристикою навчального закладу про те, що мама не цікавиться життям, навчанням ОСОБА_1 , та даний факт про те, що ОСОБА_3 свідомо нехтує своїм батьківським обов`язком щодо виховання, забезпечення найкращих інтересів дитини підтвердили свідки, які були допитані у судовому засіданні, однак, місцевий суд не взяв їх до уваги. До твердження відповідачки, що вона має материнські почуття до нього слід поставитись критично. Якщо матеріальні проблеми у житті відповідачки не виключаються в теперішньому часі, то протилежні доводи не можуть прийматися до уваги суду. Кому, як не особисто позивачу відомо ставлення до нього з боку матері, яка в силу закону виступає відповідачем у даній справі, і повинна нести відповідальність за приписами норм сімейного законодавства за свою поведінку. Також потрібно зазначити, що у 2012 році відповідачку було позбавлено батьківських прав відносно його сестри, доньки відповідачки ОСОБА_5 . Тож відповідачка знає про наслідки невиконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дітей. Таким чином, суд першої інстанції дав невірну оцінку зібраним доказам та допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 якому зазначила, що проти апеляційної скарги заперечує та просить суд не позбавляти її батьківських прав. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній. Представник Органу опіки та піклування Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області - Присяжнюк Л.А. у судовому засіданні апеляційну скаргу визнала. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомленою про день, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600044093534. Проте надіслала суду письмову заяву, в якій просила справу слухати у її відсутність, тому що вона хворіє і стан її здоров`я не дозволяє їй з`явитися у судове засідання, просила суд не позбавляти її батьківських прав, оскільки цікавиться здоров`ям сина, брала його додому на канікулах та на свята. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторони, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим Торськівською сільською радою серія НОМЕР_1 (а.с. 5). У характеристиці на ОСОБА_1, виданої Заліщицьким обласним багатопрофільним навчально-реабілітаційним центром, зазначається, що за час перебування ОСОБА_1 у школі з 2019-2022 р.р. мати один раз провідувала сина. Забирав ОСОБА_1 додому його старший брат. Досягненнями сина не цікавиться (а.с. 6). Згідно довідки-характеристики, виданої виконкомом Торськівського старостинського округу: громадянка ОСОБА_3 зареєстрована зі своїми рідними: дочкою ОСОБА_5 2009 р. н., сином ОСОБА_6 1994 р. н. та сином ОСОБА_1 2007 р. н. Син ОСОБА_1 навчається в Заліщицькому обласному багатопрофільному навчально-реабілітаційному центрі. Сім`я веде скритий спосіб життя. ОСОБА_3 ніде не працює, не веде домашнього господарства. Будинок знаходиться в занедбаному стані (а.с. 7). Згідно висновку № 03-23/1856 від 29.09.2022 орган опіки та піклування Заліщицької міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно до її неповнолітнього сина ОСОБА_1 (а.с. 8-9) У суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 які пояснили, що ОСОБА_3 неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, в помешканні за місцем проживання родини ОСОБА_3 антисанітарні умови, їжа присутня в обмеженій кількості, мати матеріально не забезпечує сина, а самі вони неодноразово надавали матеріальну допомогу ОСОБА_1 . Чули сварку між матір`ю та сином, однак очевидцями застосування фізичного чи психологічного насильства матері по відношенню до сина не були. Свідок ОСОБА_11 пояснив, що він займає посаду т. в. о. директора Заліщицького обласного багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру і може в цілому охарактеризувати ОСОБА_1 з позитивної сторони. Разом з цим, звертає увагу суду, що не вбачає за доцільне позбавляти матір батьківських прав, оскільки дійсно, хоч сім`я перебуває у скрутному матеріальному становище, однак мати приходила до їхнього закладу та провідувала сина, не втратила до дитина батьківських почуттів. Свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона є соціальним працівником до сфери діяльності якої віднесена робота з неблагонадійними сім`ями Товстенського старостинського округу, і вона неодноразово відвідувала сім`ю ОСОБА_3 , де окрім сина ОСОБА_1 з відповідачкою проживає менша його сестра ОСОБА_14 2009 р. н. Сім`я має складні матеріальні умови проживання, однак її надається допомога з боку органів влади, надаються продуктові пакети, останні часи мати поліпшила своє ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та ведення домашнього господарства. Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено систематичне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, а також того, що ОСОБА_3 злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. При цьому систематично - це значить, що батьки неодноразово притягувалися до відповідальності (адміністративної, цивільної, громадської), але висновків не зробили. Суд приймає до уваги пояснення відповідачки про її бажання брати участь у житті дитини. Доводи позивача про те, що його мати не виконує обов`язку щодо виховання та утримання дитини, свідомо нехтує ними, суд відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за ст. 184 КУпАП з приводу невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Згідно з ч. 1 та 5 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє їх від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Відповідно до ст. 3, 155 СК України, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли з ними не проживає. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване зазначеним положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батьків, так і для дитини стаття 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. За ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення). За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У справі, яка переглядається судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено винної поведінки матері, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 , а не збігом життєвих обставин. У матеріалах справи відсутні докази щодо застосування до ОСОБА_3 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів поліції, органів опіки та піклування і органів місцевого самоврядування, а також притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків. Крім цього, відповідач активно приймала участь у суді першої інстанції і до суду апеляційної інстанції подала клопотання, у якому просила не позбавляти її батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 . Зазначила, що періодично забирає сина додому, бажає бути присутньою у його житті, знати та дбати про його стан здоров`я. Як пояснив у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , що хоч сім`я перебуває у скрутному матеріальному становище, однак мати приходила до їхнього закладу та провідувала сина, не втратила до дитина батьківських почуттів. Свідок ОСОБА_12 , яка є соціальним працівником ствердила у суді, що останнім часом ОСОБА_3 поліпшила своє ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та ведення домашнього господарства. Вказані обставини свідчать про те, що поведінку матері можливо змінити у кращу сторону, і у її діях є бажання виконувати обов`язки матері щодо своєї дитини. Тому не заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги про те, що відповідачка жодним чином не намагається брати участь у спілкуванні та вихованні сина. Згідно з ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно висновку № 03-23/1856 від 29.09.2022 орган опіки та піклування Заліщицької міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно до її неповнолітнього сина ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаному висновку, правильно виходив з того, що такий висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, не базується на підставі об`єктивно встановлених обставин щодо грубого порушення відповідачкою батьківських прав та не виконанню нею батьківських обов`язків. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях. З огляду на викладене, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 липня 2023 року було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому дію рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року слід поновити. Враховуючи те, що відповідно до статті 2 пункту 14 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх дітей, тому слід повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 1610,40 грн. відповідно до квитанції № 0.0.3083443195.1 від 07.07.2023 року, а згідно з ч. 6 ст.141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року залишити без змін. Поновити дію рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року. Повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 1610,40 грн. відповідно до квитанції № 0.0.3083443195.1 від 07.07.2023 року, а судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 26 жовтня 2023 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський О.З. Костів