Постанова Тернопільський апеляційний суд № 597/1218/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 597/1218/24Головуючий у 1-й інстанції Тренич А.Г. Провадження № 22-ц/817/416/25 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Хома М. В., Храпак Н. М., за участю секретаря - Гичко К.С., представника апелянта - Печінки П.В. , представника відповідача - Череватого П.М. , представника третьої особи - Троян О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 597/1218/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2025 року (ухвалене суддею Тренич А.Г., повний текст якого складено 18 лютого 2025 року) в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року ОСОБА_5 (далі - позивач, апелянт) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 (далі - відповідач), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем, який рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2019 року розірвано. У шлюбі у сторін народились сини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачкою. Зазначає, що з грудня 2021 року відповідач жодного разу не навідував своїх малолітніх дітей, не спілкувався з ними, не цікавився їх життям, станом здоров`я та фізичним розвитком, наявністю необхідного харчування та лікування, не виявляв інтересу до їх внутрішнього світу. Також, у зв`язку з ухиленням відповідача від сплати аліментів, станом на червень 2024 року сукупний розмір заборгованості складав 16903.22 грн. У зв`язку з наведеним просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо його малолітніх дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_6 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх синів - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_5 - Печінка П.В. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що із 2018 року до грудня 2021 року відповідач лише три рази приїздив до дітей, тобто вже тоді припинив у повній мірі цікавитись їх життям, займатись їх вихованням та надавати їм будь-яку матеріальну допомогу. Із грудня 2021 року він жодного разу не навідував своїх малолітніх дітей, не спілкувався з ними, не цікавиться їх життям, станом здоров`я та фізичним розвитком, наявністю необхідного харчування та лікування, не жодного виявляв інтересу до їх внутрішнього світу. Звертає увагу, що відповідач ухилявся від виконання рішення суду від 01 квітня 2024 року про стягнення з нього аліментів на утримання двох дітей і сплатив заборгованість лише у жовтні 2024 року, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції. Вказує, що представник відповідача у судовому засіданні підтвердив той факт, що ОСОБА_6 із 2021 року перебуває за кордоном і на територію України з того часу не повертався. Вважає, що судом не враховано факт відсутності відповідача на території країни упродовж більше трьох років, оскільки перебуваючи за кордоном відповідач не виконує і не може належно виконувати свої батьківські обов`язки відносно двох малолітніх дітей. У зв`язку з наведеним просить рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. 13 березня 2023 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Череватого П.М надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відзив мотивовано тим, що поведінка відповідача не свідчить про негативний вплив на дітей, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей. Вважає, що той факт, що на даний час батько проживає окремо від дітей, не свідчить про те, що він не бажає брати участь у їх утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Звертає увагу, що стороною позивача під час судового розгляду не наведено обґрунтування того, чому позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме найкращим інтересам його дітей. Відповідач вважає, що причиною подання позову про позбавлення його батьківських прав є не забезпечення найкращих інтересів його дітей, а намагання матері поза волею батька змінити постійне місце проживання дітей та виїхати разом з ними в Республіку Індія, громадянином якої є чоловік позивачки. Однак, відповідач заперечує проти цього. Щодо наявної у відповідача на час відкриття провадження у цій справі заборгованості зі сплати аліментів, звертає увагу апеляційного суду, що на даний час така заборгованість відповідачем погашена, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 04 жовтня 2024 року. Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки тій обставині, що відповідач, беручи до уваги перешкоди позивачки у спілкуванні із дітьми та неможливість досягнення з нею будь-яких домовленостей протягом тривалого проміжку часу, у вересні 2024 року звернувся за правничою допомогою до адвоката Тришака О.Г., який в свою чергу звернувся до Служби у справах дітей Гусятинської селищної ради із заявою про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей. І в подальшому саме від начальника вказаної служби в усному порядку представнику відповідача стало відомо про наявність даної судової справи. Звертає увагу на те, що саме по собі не відвідування відповідачем навчального закладу та сімейного лікаря не вказує про ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов`язків, оскільки це зумовлено об`єктивною причиною - його проживанням в іншій країні. У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Печінка П.В. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Представник відповідача - адвокат Череватий П.М. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Представник третьої особи просила задовольнити апеляційну скаргу та позбавити відповідача батьківських прав. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 червня 2019 року. У шлюбі в сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серій НОМЕР_1 від 01 жовтня 2013 року та № НОМЕР_2 від 04 січня 2016 року, виданими Товстенською селищною радою Заліщицького району Тернопільської області. Актом встановлення факту проживання без реєстрації від 18 червня 2024 року, складеним старостою старостою села Вільхівчик, підтверджується, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проживають без реєстрації разом з матір`ю з 2018 року. Відповідно до довідки № 89, виданої 17 червня 2024 року Закладом загальної середньої освіти смт. Гусятин Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчалися у 2023/2024 навчальному році в 5-А та 2-В класах відповідно даного закладу освіти та з 28 листопада 2023 року і 20 травня 2024 року переведені до наступних класів. З часу перебування дітей у школі з 28 листопада 2023 року батько учнів ОСОБА_6 на батьківські збори не з`являвся, з класними керівниками на зв`язок не виходив і не контактував, освітній заклад не відвідував. Згідно довідок, виданих 17 червня 2024 року Амбулаторією загальної практики-сімейної медицини смт. Гусятин КНП «Гусятинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Гусянтинської селищної ради, на огляди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в Амбулаторією загальної практики-сімейної медицини смт.Гусятин приводить матір. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого Борщівським відділом державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 04 жовтня 2024 року у ОСОБА_6 заборгованість по сплаті аліментів відсутня. Питання доцільності позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав було розглянуто органом опіки та піклування. Висновком органу опіки та піклування Гусятинської селищної ради визначено доцільним позбавити ОСОБА_6 батьківських прав стосовно малолітніх синів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Висновок мотивовано тим, що ОСОБА_6 обрав такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків. За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до частини другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають, зокрема, один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина. Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківський прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 209/2821/15-ц. Згідно статті 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13). Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_5 посилалася на ухилення відповідачем ОСОБА_6 від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітніх синів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Апеляційний суд зазначає, що ухилення від виконання юридичного обов`язку - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість його виконати, але не вчиняє до цього жодних дій. Тому, жодні інші обставини, як - то ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть призвести до позбавлення батьківських прав. Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не доведено систематичне ухилення ОСОБА_6 від виконання своїх батьківських обов`язків, а також того, що незважаючи на всі заходи попередження та впливу, останній продовжує не виконувати в подальшому свої батьківські обов`язки. При цьому систематично - це значить, що батьки неодноразово притягувалися до відповідальності (адміністративної, цивільної, громадської), але висновків не зробили. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази винної поведінки відповідача щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків. У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. При цьому доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Колегія суддів звертає увагу, що позивачка на підтвердження поведінки відповідача щодо невиконання батьківських обов`язків надала лише довідки видані медичним закладом, довідку з навчального закладу та розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Однак та обставина, що відповідач не цікавився станом здоров`я та навчальним процесом дітей не може бути безумовною підставою для задоволення даного позову. Апеляційний суд враховує також ту обставину, що згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_6 погасив виниклу заборгованість за період з січня 2024 року та станом на 04 жовтня 2024 року заборгованість відсутня. Таким чином, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно надав оцінку та не брав до уваги висновок органу опіки та піклування Чортківського району Тернопільської області про доцільність позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав стосовно його синів, тому, що він зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не аргументовано, які саме інтереси малолітніх дітей враховано та яким чином позбавлення батьківських прав забезпечуватиме інтереси самих дітей. Таким чином спір у даній справі можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до позбавлення батьківських прав. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Постанова ВС від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21). Разом з тим, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що участь ОСОБА_6 у вихованні синів не є достатньою, а тому відповідача слід попередити про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітніх синів, поклавши на орган опіки і піклування контроль за виконанням ОСОБА_6 батьківських обов`язків. Доводи позивача про те, що поведінку відповідача можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки не встановлено, що відповідач притягувався до відповідальності, за ст.184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей) та ст.167 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей). Посилання позивача на те, що батько не піклується про дітей через перебування закордоном, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів. Колегія суддів приймає до уваги те, що відповідач категорично заперечує проти позовної вимоги про позбавлення батьківських прав та має намір утримувати своїх дітей і надалі, крім того стверджує, що позивач створює йому перешкоди у спілкуванні із дітьми, у зв`язку з чим через адвоката звертався до служби у справах дітей Гусятинської селищної ради із заявою про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей. При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно синів не відповідає інтересам дітей, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження. З огляду на викладене відсутні правові підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 стосовно малолітніх синів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним в позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. Відмовляючи у задоволенні, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 травня 2025 року. Головуючий Судді