Постанова 4813 № 947/26015/20

Номер провадження: 22-ц/813/974/23 Справа № 947/26015/20 Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Лупши В.В., учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» в особі свого представника Федяєва Сергія Володимировича, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року, ухваленого Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Салтан Л.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» про скасування рішення про державну реєстрацію, в с т а н о в и в: 14 вересня 2020 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із вказаним позовом, який мотивували тим, що влітку 2020 року їм стало відомо, що 12 вересня 2019 року о 21 годині 26 хвилин державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради Одеської області «Регіональне бюро державної реєстрації» Пінтійським Дмитром Петровичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48658749 від 12 вересня 2019 року, та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на його підставі запис № 33203659 від 12 вересня 2019 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН», код за ЄДРПОУ 41586366 з одночасним припиненням речових прав ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН», код за ЄДРПОУ 41586366, на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 180854012 від 12 вересня 2019 року підставою виникнення права власності є договір відступлення (передачі) прав за іпотечним договором від 08 липня 2019 року, іпотечний договір від 30 листопада 2006 року, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу серія та номер 6511406276747, видане 11 липня 2019 року відділенням Укрпошти № 114 в м. Одеса, та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер 6511406276739, виданий 11 липня 2019 року відділенням Укрпошти № 114 в м. Одеса. Позивачі, посилаючись на те, що вони є законними власниками будинку, а дії ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» з відчуження належного їм майна та рішення державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради Одеської області «Регіональне бюро державної реєстрації» Пінтійського Д.П. про реєстрацію права власності від 12 вересня 2019 року є незаконними та безпідставними, оскільки суперечать умовам іпотечного договору та нормам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Закону України «Про іпотеку» з огляду на відсутність договірних відносин між позивачами та відповідачем ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» і після набуття змін до вказаного закону сторони відповідні зміни до іпотечного договору не вносили щодо включення до нього відповідного іпотечного застереження, а положення п. 5.1 договору Іпотеки не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, зазначене майно є єдиним майном позивачів та іншого житла вони не мають, під час вчинення прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором було порушено вимоги п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з огляду на відсутність необхідних додатків та неотримання позивачами вимог про задоволення вимог іпотеко держателя, просили суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48658749 від 12 вересня 2019 року, прийняте державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», Одеської області Пінтійським Дмитром Петровичем та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на його підставі запис № 33203659 від 12 вересня 2019 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН», з одночасним припиненням речових прав ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також просили вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48658749 від 12 вересня 2019 року, прийняте державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», Одеської області Пінтійським Дмитром Петровичем та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на його підставі запис № 33203659 від 12 вересня 2019 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН», код за ЄДРПОУ 41586366 з одночасним припинення речових прав ТОВ «КОРПОРЕЙШЕН», код за ЄДРПОУ 41586366, на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судом вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Корпорейшен" 24 березня 2021 року звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі представник ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року як незаконне, ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, при неповному дослідженні обставин справи та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту позивачів у цьому разі є не скасування такого рішення, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Постанова ВП ВС від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 п. 5.17; від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (п. 5.17); від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (п. 74); від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). Судом помилково виснувано, що п. 5.1. договору іпотеки не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, оскільки вказані положення договору в розумінні ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 25 грудня 2008 року № 800-У1 не є застереженням, а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотеко держателя. Натомість, за змістом вказаного закону та умовами укладеного між сторонами договору, а також зважаючи на практику Верховного Суду (постанова від 30 вересня 2020 року у справі № 569/4513/18) іпотечним договором сторони обумовили позасудовий порядок задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки іпотеко держателю в рахунок виконання основного зобов`язання та порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», іпотечний договір є чинним, сторонами не оспорений, його умови додатковими угодами не змінені. Отже, вказаний пункт прирівнюється до окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося в законному порядку. Також в порушення вимог ЦПК судом не було ухвалене заочне рішення. У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_3 . Рішенням від 28 вересня 2023 року Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_3 з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. У зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3 справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії: Заїкін А.П., Погорєлова С.О. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2023). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 листопада 2023 року у відповідності до п. 3.12 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28 грудня 2018 року (зі змінами та доповненнями) визначено суддів Кострицького В.В., Лозко Ю.П. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Воронюк М.О. доводи апеляційної скарги не визнали, просили рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року як законне та обгрунтоване залишити без змін. Інші учасники процесу, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Зокрема, повноважний представник відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» адвокат Федяєв С.В. є користувачем підсистеми Електронний суд, судове повідомлення про розгляд справи доставлено до його електронного кабінету 04 липня 2023 року о 18:57:52 та підтверджено довідкою про доставку до електронного кабінету електронного документу (а.с. 259). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Судом встановлено, що 30 листопада 2006 року ОСОБА_1 і АКІБ «Укрсиббанк» уклали договір про надання споживчого кредиту № 11086996000, за умовами якого ОСОБА_1 надавався кредит в іноземній валюті в сумі 35000 дол. США (що в еквіваленті за курсом НБУ станом на день укладення договору дорівнювало 176750 грн). ОСОБА_1 зобов`язався повернути всю суму кредиту до 30 листопада 2013 року, сплачувати щомісяця відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 11,3% річних та комісію за обслуговування кредиту. Повертати кредитні кошти та сплачувати відсотки і комісію за користування кредитом позичальник зобов`язався шляхом сплати ануїтетних платежів до 25 числа кожного місяця на рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 38-49). З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором між АКІБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_2 , ОСОБА_1 30 листопада 2006 року укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_2 і ОСОБА_1 передали в іпотеку АКІБ «Укрсиббанк» житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 719 кв.м, що належить іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Житловий будинок має житлову площу 30 кв.м (а.с. 50-54). Відповідно до договору відступлення (передачі) прав за іпотечним договором від 08 липня 2019 року ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (правонаступник АКІБ «Укрсиббанк» за цим кредитним договором) уклало з ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШН» договір, за умовами якого клієнт передає (відступає) право грошової вимоги, а покупець приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, стає кредитором за кредитними договорами (а.с. 28-31). Відповідно до п. 3.2.1 вказаного договору протягом 5 календарних днів з моменту відступлення прав за іпотечним договором відповідно до умов цього Договору новий іпотекодержатель зобов`язується повідомити іпотекодавця про укладення цього Договору та відступлення прав на користь Нового іпотекодавця. З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 180854012 від 12 вересня 2019 року вбачається, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , складається в цілому з літ.: А житловий будинок житловою площею 30,0 кв.м, літ. В - гараж має площу 30 кв.м (а.с. 27). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року у справі № 520/17658/14-ц, відмовлено у задоволенні позовної заяви ТОВ «КЕЙ-КОЛЛЕКТ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 12 вересня 2019 року державним реєстратором Пінтійським Д.П., Комунальне підприємство Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро держаної реєстраці» Одеська обл. внесено запис номер 33203659 на підставі договору відступлення (передачі) прав за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. 30.11.2016 року, зареєстрованим в реєстрі за № 6538, серія та номер 2982, виданий 08.07.2019, видавник: ПН Одеського міського нотаріального округу Іллічов Н.А.; іпотечний договір, серія та номер: 6538, виданий 30.11.2006, видавник: ПН Одеського міського нотаріального округу Ситнікова Ю.Д.; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: 6511406276747, виданий 11.07.2019, видавник відділення Укрпошти № 114 в м. Одеса, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: 6511406276739, виданий 11.07.2019, видавник: відділення Укрпошти № 114 в м. Одеса, підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48658749 від 12.09.2019 21:26:32; Пінтійський Дмитро Петрович, Комунальне підприємство Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», Одеська обл., за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН», код ЄДРПОУ 41586366, форма власності: приватна, щодо об`єкта нерухомого майна: реєстраційний номер 1913323951101, житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, опис: складається в цілому з літ.: А - житловий будинок житловою площею 30,0 кв.м, літ. В гараж, адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 27). Вказане Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 48658749 від 12.09.2019 наявне в матеріалах справи (а.с. 249г). Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з їх обґрунтованості протягом розгляду справи, зокрема, що п. 5.1 договору іпотеки не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, оскільки вказані положення договору іпотеки, в розумінні ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 25 грудня 2008 року № 800-VІ, не є застереженням, а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому враховуючи наведене, а також те, що кредит надано в іноземній валюті, житловий будинок має площу 30 кв.м, тому наявні підстави для застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України». Переглядаючи вказане рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). У частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З внесенням змін до цієї норми, згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Разом із цим статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» Підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зазначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. У пункті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зазначено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Аналогічні правові висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 524/10011/17. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а вказала на те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі. Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Матеріали справи містять відомості про те, що як позивач ОСОБА_1 , так і позивач ОСОБА_2 не є власниками іншого нерухомого майна, ніж спірний будинок, про що свідчать Інформаційній довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 23-24, 25-26). Також позивачі зареєстровані та використовують вказане майно як місце свого постійного проживання, про що свідчать надані копії паспортів та відомості, зазначені в кредитному та іпотечному договорах (а.с. 19, 21, 38-40, 50). Таким чином, судом вірно встановлено, що згідно з Кредитом про надання споживчого кредиту № 11086996000 від 30 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було надано кредит на поточні потреби, тобто він є споживчим кредитом в іноземній валюті, а також те, що житловий будинок, яким забезпечено виконання вказаного кредитного договору шляхом укладення того ж дня іпотечного договору відповідачами як його власниками, житловою площею 30,0 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та використовується відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як місце постійного проживання та інше нерухоме житлове майно у них відсутнє, дійшов правильного висновку про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на спірні правовідносини й не може бути примусово звернуто стягнення на вказаний житловий будинок як на предмет іпотеки, а відтак державний реєстратор мав відмовити у проведенні державної реєстрації права власності на такий житловий будинок за ПАТ «Укрсоцбанк». При цьому, колегія суддів зазначає, що судом помилково виснувано, що п. 5.1. договору іпотеки не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, на що цілком слушно посилається заявник в апеляційній скарзі, оскільки вказаний пункт прирівнюється до окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, проте таке не призвело до неправильного вирішення справи з огляду на неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права. Щодо належності обраного позивачами способу захисту їх порушених прав, то частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. Отже, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні, гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Верховний Суд, аналізуючи зміни внесені до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у постанові від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20, виклав правову позицію відповідно до якої задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) погоджуючись із зазначеними висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 додатково зазначила, що оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Отже, доводи апеляційної скарги щодо неналежного способу захисту порушених прав позивачів безпідставні. Крім того, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22). Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У справі, яка переглядається, позивачі посилалися як на неотримання ними відомостей про заміну кредитора у спірних правовідносинах, так і на неотримання ними вимоги фінансової установи задля можливого виконання ними такої, і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання обома позивачами ОСОБА_4 як іпотекодавцями такої вимоги, оскільки наявні лише поштові рекомендовані, а копії самих вимог відсутні, що унеможливлює встановити зміст письмової вимоги-повідомлення іпотекодержателя щодо сплати заборгованості за кредитним договором та попередженням про наслідки її невиконання та/або інше. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» в особі свого представника Федяєва Сергія Володимировича залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови - 27 листопада 2023 року. Головуючий М.В. Назарова Судді: В.В. Кострицький Ю.П. Лозко