Постанова 4801 № 135/1336/23

Справа № 135/1336/23 Провадження № 22-ц/801/2277/2023 Категорія: 101 Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошина Т. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року, постановлену під головуванням судді Волошиної Т. В. в місті Ладижин Вінницької області, в справі № 135/1336/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління ПФ України у Вінницькій області, про встановлення факту проживання, встановив: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, у якій просить встановити факт його постійного проживання в період з 26 квітня 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ладижин Вінницької області. Заява обґрунтована тим, що 21.07.2023 за його заявою до сервісного центру № 11 в м. Ладижин Головного управління ПФ України у Вінницькій області в порядку екстериторіальності Головним управлінням ПФ України у м. Києві було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для відмови стало те, що він не проживав станом на 01.01.1993 більше 4 років на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а також йому не була зарахована початкова величина зниження пенсійного віку в два роки. Встановити факт проживання в місті Ладижин Вінницької області в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року йому необхідно для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вирішити питання в позасудовому порядку заявник не може, оскільки жодного іншого механізму встановлення факту проживання не існує, тому звернувся до суду з відповідною заявою. Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, про встановлення факту проживання, відмовлено. Повернуто заявнику сплачену суму судового збору в розмірі 536 грн 80 коп. згідно з квитанцією № 8 від 02.10.2023. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та вирішити питання про відкриття провадження у справі. Заявник вважає ухвалу суду незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки її постановлено із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 має статус особи, постраждалої від наслідків Чорнобильської катастрофи про що йому видано посвідчення 4 категорії за № НОМЕР_1 , а тому спір про право на отримання чорнобильського статусу відсутній. Також судом не враховано, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено повноважень адміністративних судів встановлювати будь-які факти, які породжують виникнення, зміну чи припинення в подальшому прав чи обов`язків заявника. При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/8790/23 від 28 червня 2023 року, а тому дана заява має розглядатися в порядку цивільного судочинства, а саме в окремому провадженні, оскільки жодного іншого досудового механізму підтвердження проживання не існує, а справа не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Відзив на апеляційну скаргу заінтересована особа Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області не надала. У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився з невідомих суду причин, згідно з довідкою Укрпошти рекомендоване поштове повідомлення про його виклик до суду повернене, оскільки адресат відсутній за вказаною ним в заяві та апеляційній скарзі адресою. Представник заінтересованої особи Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області у судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту його постійного проживання в місті Ладижин Вінницької області в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року йому необхідно для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Постановляючи ухвалу суду про відмову у відкритті провадження та керуючись статтею 186 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між заявником та відповідним управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. За частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Підстави для відмови у відкритті провадження в справі визначені статтею 186 ЦПК України. Пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Встановлення факту постійного проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено. Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні менше чотирьох років, - категорія

4. В поданій до суду заяві ОСОБА_1 зазначає, що йому було видане посвідчення постраждалої особи 4 категорії за № НОМЕР_1 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (провадження №14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Отже Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18), зроблено висновок про неможливість розгляду судами заяв про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Аналогічна позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №571/1561/21 (провадження № 61-10567ск22) від 30 березня 2023 року. У постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №571/1561/21 чітко зазначено, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги у тій частині, що Кодексом адміністративного судочинства не передбачено повноважень адміністративних судів встановлювати будь-які факти та те, що фактично спору про право не існує з огляду на наступне. Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання в період з 26 квітня 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ладижин Вінницької області. При цьому встановлення цього факту необхідно йому для підтвердження права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а необхідність такого звернення виникла після отримання заявником відмови у призначенні пенсії. Чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного Фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Крім того, аналогічний висновок щодо підсудності таких справ до юрисдикції адміністративного суду зробила й Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21. В зазначеній постанові вона відступила від висновків, зроблених Касаційним цивільним судом у постановах: від 16 квітня 2020 року в справі № 210/3705/17, від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19, від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 щодо юрисдикції цієї категорії спорів. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. За роз`ясненнями, наданими судам у пункті 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20 травня 2013 року, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Як вбачається з пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, підсудні адміністративним судам. Зважаючи на зазначені вище норми права судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що заява про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір між заявником та відповідним управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказаний спір є спором публічно-правовим. Посилання заявника на те, що у даній справі слід звернути увагу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/8790/23 від 28 червня 2023 року, а тому дана заява має розглядатися в порядку цивільного судочинства, спростовані викладеним вище, а тому не заслуговують на увагу. Отже доводи апеляційної скарги не спростовують норм законодавства, яким це імперативно визначено. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, колегія суддів дійшла до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 29 листопада 2023 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. В. Міхасішин