Постанова Вінницький апеляційний суд № 135/1331/23

Справа № 135/1331/23 Провадження № 22-ц/801/2273/2023 Категорія: 101 Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошина Т. В. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 рокуСправа № 135/1331/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В. Секретар: Кахно О. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, про встановлення факту проживання, Ухвалу постановила суддя Волошина Т. В. Ухвалу постановлено у м. Ладижин Вінницької області Повний текст ухвали складено 09 жовтня 2023 року, Встановив: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просить встановити факт її постійного проживання в місті Ладижин Вінницької області в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року. Заява обґрунтована тим, що 07 квітня 2023 року за заявою ОСОБА_1 до сервісного центру № 11 в м. Ладижин Головного управління ПФ України у Вінницькій області в порядку екстериторіальності Головним управлінням ПФ України у м. Києві було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для відмови стало те, що вона не проживала станом на 01 січня 1993 року більше 4 років на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а також відсутність початкової величини зарахування зниження пенсійного віку в два роки. Вона має статус постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю більше 4 років. Їй було видано посвідчення постраждалої особи 4 категорії за № НОМЕР_1 . Це рішення про відмову у призначенні пенсії вона оскаржила до Вінницького окружного адміністративного суду, який 06 червня 2023 року ухвалив рішення у справі № 120/5463/23, яким відмовив їй у задоволенні позову. При цьому судом було встановлено, що вона проживала в зоні посиленого радіологічного контролю більше 4-х років, оскільки має чорнобильське посвідчення, але вона не змогла підтверджити належними документами факт проживання в зоні посиленого радіологічного контролю в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року незалежно від періодів проживання. Тому їй не було зараховано початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки. Встановити факт проживання в місті Ладижин Вінницької області в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року їй необхідно для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року у відкритті провадження по заяві ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, про встановлення факту проживання, відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 536,80 грн. згідно з квитанцією № 30 від 02 жовтня 2023 року. В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та вирішити питання про відкриття провадження у справі. Зазначила, що ухвалу суду вважає незаконною та такою що підлягає скасуванню, оскільки вина винесена з порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 уже має статус особи, постраждалої від наслідків Чорнобильської катастрофи про що їй видано посвідчення 4 категорії за № НОМЕР_1 , а тому спір про право на отримання чорнобильського статусу відсутній. Також судом не враховано, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено повноважень адміністративних судів встановлювати будь-які факти, які породжують виникнення, зміну чи припинення в подальшому прав чи обов`язків заявника. Суд першої інстанції не звернув увагу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/8790/23 від 28 червня 2023 року, а тому дана заява має розглядатися в порядку цивільного судочинства, а саме в окремому провадженні, оскільки жодного іншого досудового механізму підтвердження проживання не існує, а справа не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Відзив на апеляційну скаргу заінтересована особа Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області не надала. У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явилася. Представник заінтересованої особи Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області у судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи ухвалу суду про відмову у відкритті провадження та керуючись ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до положень ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. За ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право (постанова Верховного Суду № 61-18462ск18 від 15 листопада 2018 року, постанова Верховного Суду № 61-34884св18 від 14 листопада 2018 року). Згідно роз`яснень, наданих у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній. Підстави для відмови у відкритті провадження в справі визначені статтею 186 ЦПК України. Пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Встановлення факту постійного проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено. Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років. Відповідно до п. 3 ч. 1, 4 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років, - категорія 3 та особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія

4. Частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги у тій частині, що Кодексом адміністративного судочинства не передбачено повноважень адміністративних судів встановлювати будь-які факти та те, що фактично спору про право не існує з огляду на наступне. Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання у період з 26 квітня 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ладижин Вінницької області, яке відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю. При цьому встановлення цього факту необхідно їй для підтвердження права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а необхідність такого звернення виникла після отримання ОСОБА_1 відмови у призначенні пенсії. Чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Встановлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного Фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Крім того, аналогічний висновок щодо підсудності таких справ до юрисдикції адміністративного суду зробила й Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21. В зазначеній постанові вона відступила від висновків, зроблених Касаційним цивільним судом у постановах: від 16 квітня 2020 року в справі № 210/3705/17, від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19, від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 щодо юрисдикції цієї категорії спорів. Також, як передбачено у ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. За роз`ясненнями, наданими судам у пункті 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20 травня 2013 року, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Як вбачається з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо, зокрема, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Зважаючи на зазначені вище норми права судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що заява про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір заявником та відповідним управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказаний спір є спором публічно-правовим. Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 569/7589/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 162/760/17, від 04 вересня 2019 року в справі № 14-369цс19. Посилання заявника на те, що у даній справі слід звернути увагу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/8790/23 від 28 червня 2023 року, а тому дана заява має розглядатися в порядку цивільного судочинства, спростовані викладеним вище, а тому не заслуговують на увагу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. На підставі викладеного і керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. В. Міхасішин Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2023 року