Постанова 4824 № 753/5299/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/5299/23 Головуючий у І інстанції Осіпенко Л.М. Провадження №22-ц/824/12874/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 23 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О. розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКТУР» - адвоката Самозвон Марини Сергіївни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКТУР» про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ПАРКТУР» про стягнення коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 30.12.2021 нею на офіційному сайті готелю «Буковель» (ТзОВ «Парктур») www.bukovel24.com було здійснено бронювання туристичного продукту №458964, а саме проживання в Готелі «Bukovel Hotel» покращений двомісний номер + VIP прохід + сніданок, нічне катання, SPA - з передплатою терміном з 27.02.2022 по 05.03.2022. Сума замовлення 18700, 00 грн. Того ж дня нею було здійснено оплату бронювання в повному обсязі, після чого на її електронну пошту від готелю надійшло підтвердження бронювання. 25.02.2022 спочатку телефоном, а потім на електронну пошту надійшло повідомлення від готелю «Буковель» про призупинення роботи та відміну бронювання, а також те, що сплачені кошти були зараховані на депозит, який вона можна використати до 31.03.2023. Вказані умови зарахування грошей на депозит її не влаштовують, оскільки це не відповідає умовам складеного договору. Її вимогу щодо повернення коштів за неотримані послуги готель залишив без задоволення, обґрунтовуючи це тим, що повернення коштів не передбачено Правилами бронювання готельних послуг готелю «Буковель». У позовних вимогах просила суд стягнути з відповідача вартість сплачених, але не наданих послуг в розмірі 18 700 грн, неустойку в розмірі 13 277 грн, 3% річних в розмірі 109,13 грн та інфляційні втрати в розмірі 130,90 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «ПАРКТУР» на користь ОСОБА_1 вартість сплачених, але не наданих послуг в розмірі 18 700 грн, неустойку в розмірі 13 277 грн, три відсотки річних в розмірі 109,13 грн, втрати від інфляції в розмірі 130,90 грн, а всього - 32 217,03 грн. Стягнуто з ТОВ «ПАРКТУР» на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ТОВ «Парктур» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції не повно дослідив зібрані у справі докази в частині відшкодування матеріальної шкоди та дійшов помилкових висновків про задоволення позову. В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 651, 653, 907 ЦК України, п. 4.2 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03.2004 (далі - Правил). Судом першої інстанції не взято до уваги, що у даному спорі застосовуються умови та наслідки для розірвання договору, які визначені сторонами в умовах договору (п.5, п.6, п.7 Розділу 5 Правил), де відповідач мав повне право застосувати штраф у розмірі 100 % оплати, проте ввійшовши в положення позивачки та з врахуванням форс-мажорних обставин, продовжив дію договору більш ніж на рік, тобто до 31 березня 2023 року, і надав можливість позивачці чи її родичам, скористатись послугами готелю. Вказує, що позивачка була обізнана з умовами договору про надання готельних послуг остання погодилася шляхом ознайомлення із умовами Правил, в т.ч. з умовами договору щодо зарахування на коштів у разі анулювання послуг, з умовами і наслідками розірвання договору, дією форс-мажорних i обставин та підтвердила це в ході судового розгляду справи, про що не зазначено в оскаржуваному рішенні суду, доказів неодноразового звернення щодо повернення коштів не доведено у суді, тому є порушенням норм ст.ст.12, 13, 76, 81 ЦПК України. При винесені судом першої інстанції рішення не було враховано форс-мажорні обставини та письмові докази таких обставин, які були подані до суду першої інстанції представником, тим самим не повно з`ясовано всі обставини справи, що призвело до прийняття судом необґрунтованого рішення. Судом першої інстанції не враховано тих обставин, що воєнний стан є загальновідомим фактом та не потребує підтвердження чи доказування в силу ч. 3 ст. 82 ЦПК України, тому висновки суду мали би ґрунтуватись на правильному застосуванні норм матеріального чи процесуального права. В оскаржуваному рішенні суд посилається на ч. 1, ч. 2 та п.п. 3, 4, 5, 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», де зазначає, що продавець, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Проте відповідач не погоджується із висновками суду щодо несправедливих умов договору про надання готельних послуг , вважає їх необґрунтованим та такими, що виходять за межі позовних вимог. Крім того, позивачкою не заявлялась позовна вимога про визнання договору чи окремих його частин несправедливими, недійсними. Договір про надання готельних послуг підписаний сторонами в момент укладення та жодних пропозицій щодо внесення змін до умов договору від позивачки не надходило. Звертає увагу, що спочатку позивачка уклала договір, оплатила послуги та впродовж 10 місяців умови договору її влаштовували та були справедливими, проте в подальшому позивачка вирішила розірвати договір в односторонньому порядку на власний розсуд всупереч закону та договору. Судом першої інстанції з незрозумілих мотивів невірно та незаконно обчислено штрафні санкції, не зазначено мотивів стягнення штрафних санкцій саме з 18 січня 2023 року, оскільки електронне повідомлення позивачки датоване 22 січня 2023 року, а з позовом остання звернулася до суду 30.03.2023. Вказує, що при нарахуванні штрафних санкцій судом не взято до уваги посилання на п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», якою чітко передбачено, що при вирішенні питання про відповідальність та про наявність і розмір збитків, заподіяних споживачеві у зв`язку з недоліками товару, суду належить виходити як із загальних положень Закону або статей ЦК України, так і зі спеціальних норм законодавства, а також з умов укладеного сторонами договору. Звертає увагу, що у відзиві та у ході судового засідання заперечувалось нарахування санкцій, оскільки відсутня вина відповідача у зв`язку із настанням форс - мажорних обставин. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що саме відповідачем були вчинені дії, направлені на невиконання укладеного сторонами договору. Оскільки відповідач в односторонньому порядку анулював бронювання, а потім намагався змінити умови договору, замінивши предмет зобов`язання, строки його виконання. Правила бронювання готельних послуг, на які посилається відповідач, також не передбачають для нього можливості за власною ініціативою анулювати оплачене замовлення та зарахувати кошти на депозит. Одностороння відмова або зміна зобов`язання відповідачем не передбачена нормами законодавства, ні умовами укладеного договору. Щодо права на розірвання договору та повернення коштів, згідно з п. 4.2 Правил, споживач має право розірвати договір про надання готельних послуг у будь - який час за умови оплати фактично наданих готелем послуг. Тобто, окрім як обов`язку сплатити за фактично надані послуги, жодних інших зобов`язань споживач не має, у тому числі щодо оплати за неотримані послуги. Оскільки, відповідачем послуг не було надано, вона не зобов`язана нічого додатково оплачувати та має право на повернення уже перерахованих коштів. Щодо несправедливих умов договору вказує, що судом зроблено правильний висновок про те, що внутрішні правила проживання в готелі « Буковель » не можуть братись до уваги, оскільки вони суперечать ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам користування готелями. Вважає, що сторона, яка виконала зобов`язання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну, і згодом відмовилась від договору, може вимагати від іншої сторони, яка не здійснила зустрічного надання, повернення майна. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного розрахунку судом інфляційних втрат, 3% річних та неустойки вважає безпідставним. Відповідач невірно розуміє природу платежів, помилково вважаючи, що це санкції за порушення ним основного зобов`язання. Проте це кошти, які відповідач має сплатити за несвоєчасне повернення здійсненої передоплати після розірвання договору. Жодні форс - мажорні обставини, на які посилається відповідач, не могли впливати на це зобов`язання, яке виникло після 18.01.2023. Оскільки вона вперше звернулась до відповідача з вимогою про повернення коштів саме 18.01.2023, а період нарахування розпочався з 19.01.2023. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 30.12.2021 на офіційному сайті готелю «Буковель» забронювала проживання в Готелі «Bukovel Hotel» на період з 27.02.2022 по 05.03.2022, про що свідчить повідомлення від готелю «Буковель», надіслане електронною поштою на її адресу про успішне опрацювання замовлення №458964. Оплата бронювання замовлення №458964 здійснена відповідно до квитанції за №1988372883527549 від 30.12.2021 якою оплачені послуги за вказаним замовленням в розмірі 18 700 грн. Електронним повідомленням від 25.02.2022, відділ бронювань ТК «Буковель» повідомив ОСОБА_1 про те, що ТК «Буковель» призупиняє свою роботу та прийом гостей у зв`язку з запровадженням по всій території України воєнного стану. Бронювання за замовленням № 458964 готель відміняє, а суму коштів в розмірі 18 700 грн зараховує на депозитний рахунок, який позивач може використати до 31.03.2023. 18.01.2023 позивачка ОСОБА_1 надіслала повідомлення на електронну адресу відповідача, з якої велась переписка з приводу замовлення готелю, з проханням повернути сплачені нею кошти в розмірі 18 700 грн за неотримані послуги з огляду на продовження воєнного стану в Україні і відсутності можливості скористатися послугами у терміни інші, ніж було передбачено замовленням. 18.01.2023 ОСОБА_1 електронною поштою отримала відповідь від представників готелю Буковель, щодо неможливості повернення сплачених за бронювання коштів, оскільки вказане не передбачено Правилами, з якими ОСОБА_1 погодилась при здійсненні бронювання замовлення. 22.01.2023 ОСОБА_1 електронною поштою звернулась до ТОВ «ПАРКТУР» із заявою про повернення їй сплачених коштів у розмірі 18 700 грн. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, трьох відсотків річних, інфляційних втрат, а також неустойки за весь час прострочення з 19.01.2023 по 30.03.2023. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості . Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ч.5 ст. 22 Закону України «Про туризм», договір на готельне обслуговування укладається як шляхом укладення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телеграфного чи іншого зв`язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надходить заявка. Відповідно до п.3.1 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України №19 від 16.03.2004 (далі - Правил), готель має право укладати договір із замовником (споживачем) на бронювання номерів шляхом підписання його двома сторонами, а також шляхом прийняття заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного або іншого зв`язку, який дозволяє достовірно встановити належність заявки споживачу або замовнику. Відповідно до п.3.2 Правил при бронюванні номера (місця) готель може запросити передплату за надання готельних послуг. Передплата враховується в оплату готельних послуг при остаточному розрахунку, якщо інше не обумовлено укладеним із замовником договором. Відповідно до п.3.6 Правил договір про надання основних готельних послуг споживачу вважається укладеним після оформлення документів на проживання (заповнення анкети, реєстрації) та засвідчується розрахунковою квитанцією або іншим розрахунковим документом, що підтверджує укладення договору і містить у собі: найменування готелю, його реквізити (для приватного підприємця - прізвище, ім`я по батькові, інформацію про державну реєстрацію); прізвище, ім`я та по батькові споживача; інформацію про номер (місце в номері), що надається; ціну номера (місця в номері); інші необхідні дані на розсуд готелю. Згідно з п. 1 Правил бронювання готельних послуг ТОВ «Парктур» є єдиним оператором наведених готельних послуг. Звертаючись з позовом позивачка вказувала, що оплатила готельні послуги ТОВ «Парктур» на загальну суму 18 700 грн, що підтверджується письмовими доказами по справі (підтвердження бронювання та про оплату від 30.12.2021, та квитанцією про оплату). 22.01.2023 ОСОБА_1 електронною поштою звернулась до ТОВ «ПАРКТУР» з заявою про повернення їй сплачених коштів у розмірі 18 700 грн. Не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутнфсть в оскаржуваному рішенні суду посилання на норми права, на підставі якої розірвано договір між сторонами. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Заперечуючи щодо повернення отриманих коштів, відповідач посилався на п.5 Розділу 5 внутрішніх Правил бронювання готельних послуг, відповідно до яких, кошти, отримані Оператором від Покупця за простроченим рахунком, поверненню не підлягають, а враховуються в майбутні платежі, що здійснюються згідно з додатково виставленим рахунком. Суд першої інстанції вірно послався на п. 4. 2 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, згідно із якими споживач має право розірвати договір про надання готельних послуг у будь-який час за умови оплати фактично наданих готелем послуг. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на внутрішні правила проживання в готелі « Буковель » не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать ч. 1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є несправедливими умовами по відношенню до споживача, а тому не можуть бути застосовані у вказаних правовідносинах. Отже встановивши, що позивачка в повному обсязі сплатила послуги щодо проживання, однак готельними послугами не скористалася з причин, що не залежали від її волі, обґрунтовано стягнув з відповідача, сплачені нею грошові кошти в сумі 18 700 грн. Судпершої інстанції також обгрунтовано не взяв до уваги доводи представника відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин, як підстави для звільнення оператора від відповідальності за ненадання послуг, оскільки предмет позову в даній справі стосується стягненню коштів за фактично сплачені, але не отримані послуги не з вини споживача. Доводи апелянта про відсутність підстав для застосування положень ст.625 ЦК України щодо спірних правовідносин є безпідставними, враховуючи наступне. Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що оскаржуваний укладений договір про надання послуг, належить до грошових зобов`язань, оскільки він установлює ціну договору, тому правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобов`язанням, на які поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення неустойки з підстав, передбачених положеннями ч. 9 статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якими якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей. Неустойка за період затримки повернення грошей судом розрахована з 19.01.2023 (наступний день після звернення ОСОБА_1 з вимогою повернути кошти) по 30.03.2023 (день складання позову) з розрахунку 1% вартості продукції (послуги) за кожен день затримки, в розмірі 13 277 грн. Правильність зроблених судом розрахунків, як неустойки, так і штрафних санкцій і інфляційних втрат відповідачем не спростовано. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, до особистого тлумачення обставин справи, такі доводи містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКТУР» - адвоката Самозвон Марини Сергіївнизалишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, викладених у ст. 369 ЦПК України. Повний текст постанови складений 23 листопада 2023 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.О. Писана