Постанова 4857 № 260/7263/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 260/7263/23 пров. № А/857/17322/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Ніколіна В.В., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року про повернення позовної заяви у справі № 260/7263/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання дій протиправними, (ухвалу суду першої інстанції прийнято суддею Гебеш С.А. в м. Ужгород Закарпатської області 07 вересня 2023 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі також ГУ ДПС у Закарпатській області, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.10.2021 № Ф-35183-13-У ГУ ДПС у Закарпатській області; - визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати списати заборгованість зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 10125,20 грн. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено, а позовну заяву залишено без руху та надано семиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року констатовано неусунення позивачем недоліків позовної заяви, а відтак, вирішено позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу повернути позивачу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в позовній заяві заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору та надано підтверджуючі докази. Однак суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відхилив надані позивачем докази, висловлені доводи та посилання на неможливість сплати судового збору. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, суд апеляційної інстанції, у відповідності до частини другої статті 312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. У силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з відсутністю доказів про сплату судового збору а також відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору. Суддею у цій ухвалі вказано, що заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору позивачем не додано доказів, відповідно до яких суд може розглянути клопотання про звільнення від сплати судового збору, ураховуючи розмір річного доходу за попередній календарний рік, позаяк долучена до матеріалів позовної заяви копія відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків не дає можливості встановити розмір річного доходу позивача за минулий рік. Водночас, позивачем не надано суду достатніх та належних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, наявності на самостійному утриманні малолітніх дітей, як підстави для звільнення від сплати судового збору. Також судом першої інстанції зазначено, що надані позивачем відомості не можуть свідчити про те, що така не має інших джерел для існування та забезпечення своїх потреб - зокрема для сплати судового збору (вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини, тощо). Такі відомості не відображають об`єктивний матеріальний стан позивача станом на дату подання адміністративного позову, оскільки остання може мати і інші джерела доходу Позивачем не надано й документів на підтвердження того, що вона має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б беззаперечно свідчити про її скрутне матеріальне становище. Таким чином, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків шляхом надання доказів надсилання позовної заяви з додатками іншим учасникам справи та доказів сплати судового збору в розмірі 2147,20 грн. або звільнення від такої сплати. Вважаючи, що позивачем не виконано ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху від 23 серпня 2023 року, позовну заяву повернуто ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Частиною третьою статті 161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 169 КАС України). Суд апеляційної інстанції зауважує, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом, з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Згідно з частинами першою та другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною першою статті 133 КАС України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі також - Закон №3674-VI), статтею 8 якого встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати особи, яка через важкий майновий стан не може його сплатити, направлено на забезпечення доступності до правосуддя та реалізацію права таких осіб на судовий захист. Конституційний Суд України у рішенні «У справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у взаємозв`язку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України від 28.11.2013 № 12-рп/2013 «Про авторське право і суміжні права»», вказав - гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D). Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що єдиною підставою для відстрочення, розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати є майновий стан заявника. Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на позивача. З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження неможливості сплати судового збору за подання позовної заяви, разом з позовною заявою позивач надала копію витягу із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 по 4 квартал 2022 року (а.с. 18). Відомості відображають нарахування соціальної виплати з відповідних бюджетів за 2022 рік у розмірі 860 грн. В обґрунтування заявленого клопотання позивач вказувала, що за 2022-2023 роки отримувала соціальну допомогу у зв`язку з народженням дитини 860 грн. в місяць, інші доходи відсутні. Варто вказати, що майновий стан сторони входить до предмета доказування і, відповідно, має бути підтверджений належними і допустимими, у розумінні статей 73, 74 КАС України, доказами. Тож, для застосування судом положень частини першої статті 133 КАС України та Закону № 3674-VI повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Положення Закону № 3674-VI не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору чи звільнення від його сплати може бути, наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо. Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на особу, яка подає скаргу. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в ухвалі від 18 березня 2021 року у справі № 824/1571/19-а. Зі змісту оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції вбачається, що при винесені такої надані позивачем документи судом належним чином не проаналізовано, наведенні позивачем підстави для звільнення від сплати судового збору, залишено поза увагою суддею суду першої інстанції, натомість зазначено, що надані позивачем відомості потребують уточнення і не свідчать про відсутність у неї інших джерел доходів. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) як джерела права. Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. У Рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у пункті 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)». У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. При цьому у контексті справедливого балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення пропорційності обмежень доступу до суду при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі необхідно з`ясувати рівень доходів скаржника, порівняти його з розміром установленого законом судового збору й визначити, чи можливе вирішення цього питання без покладення на скаржника надмірного процесуального тягаря. Отже, «право на суд» не є абсолютним та за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави, зокрема, шляхом встановлення помірного судового збору, в тому числі, зменшення чи звільнення від його сплати, з врахуванням майнового становища особи, який не має бути перепоною доступу до суду, у випадках, коли судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя. Таким чином, адміністративні суди зобов`язані забезпечити доступ до суду з неухильним дотриманням вимог Закону № 3674-VI у тому числі й щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що положеннями КАС України та Закону № 3674-VI суду надано право вирішити питання стягнення судового збору при ухваленні судового рішення у справі. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відсутність коштів на сплату судового збору на момент подачі позову до суду не може перешкоджати доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, оскільки за умови підтвердження факту відсутності відповідних коштів для сплати судового збору законодавчо закріплено можливість відстрочення, розстрочення сплати судового збору на певний строк, або звільнення від сплати такого, що суддею суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали враховано не було. За таких обставин, враховуючи положення статті 320 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, а також те, що повернення позовної заяви не повинно створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суддя суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, що унеможливило доступ позивача до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 241, 308, 312, 320, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року про повернення позовної заяви у справі № 260/7263/23 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. В. Ніколін В. Я. Качмар