Постанова 4803 № 205/4349/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8985/23 Справа № 205/4349/23 Суддя у 1-й інстанції - Бізяєва Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Максюти Ж.І. суддів - Барильської А.П., Городничої В.С. за участю секретаря - Ніколиної А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровська міська рада, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович, про встановлення факту родинних відносин, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровська міська рада, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв С.П., звернулась до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин, в якій просила встановити факт того, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , останнє місце проживання якого було на дату смерті квартира АДРЕСА_1 , є вітчимом померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка заявника - ОСОБА_3 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року у задоволенні заяви адвоката ОСОБА_1, заінтересовані особи: Дніпровська міська рада, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович, про встановлення факту родинних відносин - відмовлено. Не погодившись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд, скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутній документ з якого можна встановити факт родинних відносин, фактично чоловік заявника із своєю матір`ю та вітчимом проживали однією сім`єю та були зареєстровані за однією адресою. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявленого до суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 18.06.1996, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: м. Дніпропетровськ, Ленінський район (а.с. 14). Відповідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 08.10.2021, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце смерті: м. Дніпро (а.с. 13). Відповідно до постанови приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв С.П від 14.04.2023, заявнику ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_1 було відмовлено, у зв`язку з тим, що нею не надано нотаріусу документ про родинні відносини з померлим (а.с. 32 зворот). Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 01.10.2016, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб 01 жовтня 2016 року, про що зроблено актовий запис №398 (а.с. 15). Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 21.05.1971, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб 21 травня 1971 року, про що зроблено відповідний актовий запис №360 (а.с. 16). Так згідно свідоцтва про право власності на житло від 09.02.1996 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 17). Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.10.2021 року ОСОБА_1 після померлого ОСОБА_3 отримала спадщину, яка складається з частки квартири АДРЕСА_3 ) (а.с.18). Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Частинами 1 та 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Можна зробити висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Вказана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18. Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті (ст.ст. 526-527 ЦК УРСР). Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Відповідно до ст. 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). Крім того, ст. 531 ЦК УРСР 1963 року до числа спадкоємців за законом віднесено непрацездатних осіб, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Стаття 535 ЦК УРСР 1963 року передбачала право на обов`язкову частку у спадщині неповнолітніх або непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі усиновлених), а також непрацездатної дружини, батьків (усиновителів) і утриманців померлого, які успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом. Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Згідно ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Матеріалами справи підтверджено, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася в день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню до даних правовідносин. Одночасно вірно встановлено, що заявниця є дружиною померлого ОСОБА_3 , тобто пасинка померлого спадкодавця ОСОБА_2 у 1996 році. Чоловік заявниці ОСОБА_3 не входить до кола спадкоємців за законом, визначених діючим на час відкриття спадщини ЦК УРСР 1963 року, а відтак і прийняти спадщину фактично вступивши в управління або володіння спадковим майном не міг, оскільки цим правом наділені лише спадкоємці. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, встановлення факту родинних відносин чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 з померлим ОСОБА_2 не породжує для ОСОБА_3 юридичні наслідки, від яких залежать його права, зокрема, на оформлення спадщини, тобто заявник не успадкує частину квартири після смерті ОСОБА_2 . Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки дійсно, встановлення родинних відносин у даній справі не призведе до породження юридичних наслідків. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, обґрунтовано виходив із відсутності правових підстав для задоволення заяви. Підстав для скасування даного рішення за доводами апеляційної скарги немає. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Головуючий: Ж.І. Максюта Судді: А.П. Барильська В.С. Городнича