Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/7283/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 340/7283/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року (головуючий суддя Черниш О.А.) у справі №340/7283/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Міністерство юстиції України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. та його керівника Нещадима І.С., яка полягає у незабезпеченні повного виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20 відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 40-67 постанови від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, в тому числі щодо незабезпечення звернення до суду стосовно заміни сторони виконавчого провадження, яка вибула, в порядку статті 379 КАС України; - зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. здійснити повне примусове виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 40-67 постанови від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, щодо необхідності виконання рішення №340/221/20 про поновлення позивача в органі правонаступника, замість ліквідованого органу, в тому числі шляхом заміни сторони виконавчого провадження, яка вибула, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області - на Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження ВП №68548618 щодо примусового виконання виконавчого листа №340/221/20 про поновлення його на роботі на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Позивач зазначає, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, він має бути поновлений в органі, який є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області - у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро). У липні 2023 року він звернувся до державного виконавця Яковенка В.А. із заявою від 04.07.2023, в якій просив забезпечити виконання судового рішення в адміністративній справі №340/221/20 з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, шляхом звернення державного виконавця до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Однак державний виконавець проігнорував такі вимоги позивача, а листом від 27.07.2023 начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І.С. повідомив про недоцільність звернення державного виконавця до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суд виходив з того, що державний виконавець у спірних правовідносинах, які виникли після відновлення виконавчого провадження, не допускав протиправної бездіяльності, яка б мала вплив на права, свободи чи інтереси позивача, те не вчиняв порушень прав позивача, як учасника виконавчого провадження, у тому числі, з огляду на відсутність передбачених ст. 379 КАС України, ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для звернення державного виконавця до суду у справі №340/221/20 з поданням (заявою) про заміну сторони (боржника) виконавчого провадження, оскільки боржник - Міністерство юстиції України - не вибув із правовідносин, які були предметом спору у цій справі та у яких він виступав відповідачем. Натомість Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про заміну якого просить позивач, не є учасником (стороною) виконавчого провадження ВП №68548618 у розумінні статей 14, 15 Закону України «Про виконавче провадження» і на нього у виконавчому листі №340/221/20 від 03.09.2020 не покладалися будь-які зобов`язання щодо забезпечення виконання рішення суду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином тих обставин, що наразі виконавче провадження №68548618 відновлено у зв`язку із скасуванням постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.02.2022 постановою Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, однак з моменту відновлення виконавчого провадження державним виконавцем не здійснено жодного заходу з метою належного, повного та фактичного виконання рішення суду. Позивач вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що в межах справи №340/2274/22 Верховний Суд чітко визначив, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом №1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень. У той же час, з огляду на ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області, на думку позивача, поновити його на раніше займану посаду у ГТУЮ у Кіровоградській області об`єктивно неможливо, тому, зважаючи на правовий статус Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро), виправданим і обґрунтованим є поновлення позивача на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації у зазначеному органі. Суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не врахував аналогічного висновку щодо необхідності поновлення звільненого з ГТУЮ у Кіровоградській області державного службовця на посаді у Південно-Східному МУМЮ (м. Дніпро), який викладений Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі №340/1791/22. Таке виконання, на думку позивача, мав забезпечити саме орган примусового виконання рішень у виконавчому провадженні №68548618, однак відповідачем в межах спірних правовідносин не було вжито усіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», заходів щодо примусового виконання рішення, зокрема, допущено бездіяльність щодо звернення до суду стосовно заміни сторони виконавчого провадження, яка вибула, в порядку ст. 379 КАС України. Поряд із зазначеним позивач вважає безпідставними вимоги суду першої інстанції щодо необхідності сплати судового збору у цій справі, яка, на думку позивача, розглядалась в порядку судового контролю за виконанням рішення суду у справі №340/221/20 про поновлення на роботі, передбаченого спеціальними нормами КАС України статтями 287 та

382. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду у справі №340/221/20 виконано Міністерством юстиції України шляхом видання наказу № 2607/к від 29.10.2021 «Про поновлення», в пункті 2 розпорядчої частини якого у повній мірі відтворено резолютивні частини судових рішень у справі № 340/221/20 та поновлено ОСОБА_1 на тій посаді, яка визначена останніми, а саме: на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Зазначений наказ Міністерства юстиції України від 29.10.2021 №2607/к «Про поновлення» ОСОБА_1 не оскаржувався. Судові рішення про визнання наказу від 29.10.2021 №2607/к «Про поновлення» протиправним та його скасування - відсутні. У той же час, наказом Міністерства юстиції України від 08.09.2022 №3783/5 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 09.09.2022, відповідно до пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від переведення на запропоновані посади. Отже, відповідач вказує, що наразі існують два акти індивідуальної дії Міністерства юстиції, які є взаємопов`язаними та чинними: наказ про поновлення від 29.10.2021 та наказ про звільнення від 08.09.2022. Дана обставина, є підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом у справі №340/4706/22, яка розглядається в Кіровоградському окружному адміністративному суді. У зв`язку із наведеним відповідач вважає, що в межах спірних правовідносин існують причини, які ускладнюють виконання рішення суду у справі №340/221/20, та вжиття подальших заходів виконання можливе за наслідками розгляду судової справи №340/4706/22. Відтак, наявність цих поважних причин, на думку відповідача, виключає протиправну бездіяльність державного виконавця в частині незабезпечення виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20 відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.02.2023 у справі №340/2274/22. Крім того, відповідач вважає, що при вирішенні питання щодо зобов`язання вчинити дії, слід виходити з того, що суд не вправі підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження державного виконавця (державної виконавчої служби) щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до їх компетенції. Третя особа подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що зі змісту ч. 5 ст. 15 Закону №1404-VIII слідує, що саме у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Крім того, з приписів ч. 1 ст. 379 КАС України випливає, що суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи. Натомість у межах спірних правовідносин стороною виконавчого провадження (боржником) є саме Міністерство юстиції України (яке не припинило свою діяльність/не вибуло, та є діючим державним органом), а не Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. Наведене, на думку третьої особи, свідчить про відсутність підстав щодо визнання протиправною бездітності державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. та його керівника ОСОБА_2 в частині не забезпечення звернення до суду стосовно замінити сторони виконавчого провадження, яка вибула, в порядку ст.. 379 КАС України та зобов`язання вчинити дії, адже Міністерство юстиції України будучи у статусі «боржника» у виконавчому провадженні є діючим органом, не вибуло з правовідносин та не має правонаступників. Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити повне примусове виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 40-67 постанови від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, третя особа зазначила, що враховуючи відсутність правових підстав для звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а також те, що питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення вже розглянуто, вжиття інших заходів примусового виконання рішення суду у справі №340/221/20, унеможливлено наявністю наказу Міністерства юстиції України від 08.09.2022 №3783/5 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 09.09.2022 відповідно до п. 1 ч. 1, абз. 3 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі. Представники відповідача та третьої особи, кожен окремо, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечили. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 29 квітня 2016 року на підставі наказу Міністерства юстиції України від 29.04.2016 №2556/к призначений на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Наказом Міністерства юстиції України №4169/к від 23.12.2019 «Про звільнення». позивача звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 26.12.2019 у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби. Позивач не погодився зі своїм звільненням та у січні 2020 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі (справа №340/221/20). У ході судового розгляду справи до участі у ній залучено співвідповідачів - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 в адміністративній справі №340/221/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №4169/к від 23.12.2019. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 26.12.2019. На користь ОСОБА_1 стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 02.09.2020 в сумі 169071,58 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 в частині поновлення позивача залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 20.09.2021 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 змінено. Викладено пункт 3 резолютивної частини у такій редакції: «поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 27.12.2019». В іншій частині рішення залишено без змін. Водночас у вересні 2020 року Кіровоградський окружний адміністративний суд видав ОСОБА_1 виконавчий лист №340/221/20 від 03.09.2020 про виконання рішення суду в частині, допущеній до негайного виконання, про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 26.12.2019. Боржником у вказаному виконавчому листі зазначено Міністерство юстиції України. Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 з 18.10.2019 перебувало у стані припинення юридичної особи, а 16.04.2021 проведена державна реєстрація припинення цієї юридичної особи. 08.02.2022 за заявою ОСОБА_1 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. відкрито виконавче провадження ВП №68548618 з виконання виконавчого листа №340/221/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі та зобов`язано боржника - Міністерство юстиції України - виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Начальником Управління персоналу Міністерства юстиції України службовою запискою від 14.02.2022 повідомлено державного виконавця, що на виконання судових рішень у справі №340/221/20 наказом Міністерства юстиції України №2607/к від 29.10.2021 «Про поновлення» ОСОБА_1 поновлено з 27.12.2019 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Отримавши таку інформацію та копію наказу, державний виконавець 17.02.2022 виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом). Означена постанова державного виконавця оскаржена ОСОБА_1 в судовому порядку. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.05.2022 у справі №340/2274/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 23.02.2023 судові рішення попередніх інстанцій скасовані. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП №68548618. На виконання вказаної постанови Верховного Суду від 23.02.2023 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. відновив виконавче провадження на підставі статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», про що 22.03.2023 виніс відповідну постанову ВП №68548618. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду, який розглядав справу №340/221/20, із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, в якій просив суд змінити спосіб і порядок виконання судового рішення в порядку ст. 378 КАС України, а саме: замість поновлення на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, яке ліквідовано, поновити на посаді органу правонаступника боржника Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро). Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.03.2023, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.06.2023, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду відмовлено. Суд виходив з того, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, замість поновлення на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, яке ліквідовано, поновити ОСОБА_1 на посаді органу правонаступника боржника Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), не узгоджуються з приписами ст.378 КАС України, оскільки, така вимога не заявлялась позивачем та не була предметом розгляду у суді першої інстанції. Суди не розглядали законність призначення або не призначення ОСОБА_1 начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). 04.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. із заявою, в якій просив забезпечити примусове виконання рішення про поновлення його на роботі. Зокрема, просив забезпечити через суд заміну сторони виконавчого провадження - Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області - на правонаступника - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), або звернутися до суду із заявою в порядку статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 378 КАС України про заміну способу і порядку виконання рішення суду. Начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І.С. розглянув це звернення та надав позивачу відповідь від 27.07.2023 (отримана позивачем 19.08.2023), у якій повідомив про недоцільність звернення державного виконавця до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду з огляду на те, судовими рішеннями у справі №340/221/20 позивачу вже відмовлено у задоволенні такої заяви. Вважаючи протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незабезпечення повного виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд, переглядаючи судове рішення у відповідності до вимог ст.308 КАС України, не погоджується з висновком судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, вважає за необхідне зазначити таке. Перевіряючи обґрунтованість доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку із покладенням на позивача зобов`язання сплатити судовий збір за подання позовної заяви у цій справі, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Частиною 3 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини 2 статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач вважає, що він звільнений від сплати судового збору, оскільки його позов стосується здійснення судового контролю (статті 287 та 382 КАС України) за виконанням рішення у справі про поновлення його на роботі. Дослідивши наведені доводи позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх безпідставність, з огляду на те, що дана адміністративна справа не є справою про поновлення на роботі, у яких позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»). Предметом спору у цій справі є бездіяльність органу державної виконавчої служби, тому такий спір вирішується адміністративним судом в порядку позовного провадження та для такої категорії справ статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачені пільги щодо сплати судового збору. Відтак, позовна заява ОСОБА_1 є об`єктом справляння судового збору на загальних підставах та мала бути оплачена судовим збором за ставкою, установленою підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1073,60 грн (2684 грн. х 0,4), тому доводи позивача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження. По суті прийнятого судом рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке. Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Частиною 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Строки прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій передбачені у статті 13 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частин 1, 5 цієї статті під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Частинами 1, 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. У статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» наведені обов`язки і права виконавців. Так, згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Порядок виконання рішень немайнового характеру унормований Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження». Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» установлений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. В спірному випадку, як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадженні ВП №68548618 відкрито з примусового виконання рішення суду у справі №340/221/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме: на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 27.12.2019. ОСОБА_1 у цьому виконавчому провадженні є стягувачем, боржником є Міністерство юстиції України - визначена виконавчим листом юридична особа, на яку покладається обов`язок щодо виконання рішення. Згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Пунктами 12-1, 12-2 цього Положення передбачено, що повноваження керівника державної служби у Мін`юсті здійснює державний секретар Мін`юсту, який зокрема призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів Мін`юсту. На момент пред`явлення стягувачем виконавчого листа до виконання Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, у якому судовим рішенням у справі №340/221/20 поновлено позивача на роботі, було ліквідовано (16 квітня 2021 року до ЄДРЮОФОП внесений запис про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області). За позицією ОСОБА_1 при примусовому виконанні означеного вище рішення суду державний виконавець допустив протиправну бездіяльність, оскільки не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, та не звернувся до суду з приводу заміни сторони виконавчого провадження, яка вибула, в порядку статті 379 КАС України, а саме: заміни Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на його правонаступника - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що позивач також просив державного виконавця у заяві від 04.07.2023. Як встановлено судом вище, постановою Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №340/2274/22 між тими ж сторонами задоволений позов ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП №68548618 від 17.02.2022. Вказаною постановою Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №340/2274/22 встановлено обставини і зроблені висновки, зазначені нижче. « 29 жовтня 2021 року наказом Міністерства юстиції України №2607/к позивача поновлено з 27 грудня 2019 року на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Позивача не було допущено до виконання його посадових обов`язків через ліквідацію державного органу. Отже, працівника було поновлено на посаді в державному органі, який на момент прийняття наказу про поновлення вже не існував. Верховний Суд вже неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи, фактично допущено до роботи такого працівника та внесено відповідні записи до трудової книжки. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону №1404-VIII. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.» З огляду на наведене, Верховний Суд у справі №340/2274/22 дійшов висновку, що прийняття Міністерством юстиції України наказу від 29.10.2021 № 2607/к про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ТУЮ у Кіровоградській області з 27.12.2019 не є фактичним виконанням судового рішення у справі № 340/221/20, позивача поновлено на роботі формально, враховуючи що на момент прийняття наказу про поновлення допустити його до виконання функціональних обов`язків вже було неможливо. За таких обставин Верховний Суд зазначив, що у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №68548618 згідно з п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII. При цьому Верховний Суд звернув увагу на приписи ст.379 КАС України та ч.5 ст.15 Закону №1404-VIII, якими передбачено право державного виконавця звернутися до суду, що видав виконавчий лист, із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, яка вибула. 22.03.2023 на виконання постанови Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №340/2274/22 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. на підставі статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №68548618. В той же час, з матеріалів даної справи встановлено та не спростовано відповідачем, що у період з дня відновлення виконавчого провадження №68548618 (22.03.2023) та до дня звернення позивача до суду із позовом у справі №340/7283/23 (29.08.2023) державним виконавцем не було вжито жодного заходу з примусового виконання рішення у справі №340/221/20, передбаченого положеннями Закону №1404-VIII. З огляду на те, що Законом №1404-VIII на державного виконавця покладено функції із забезпечення виконання рішення суду шляхом вжиття передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, і вчинення виконавчих дій в повному обсязі, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач після відновлення виконавчого провадження ВП №68548618 мав вжити в межах наданих Законом №1404-VIII повноважень всіх заходів, необхідних для примусового виконання рішення у справі №340/221/20, враховуючи також висновки Верховного Суду у справі №340/2274/22. Посилання відповідача на наявність наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» № 3783/5 від 08 вересня 2022 року, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби 09 вересня 2022 року, як на обставину, яка перешкоджала виконанню рішення у справі №340/221/20, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки такі обставини не є такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у справі №340/221/20 і не є підставою для звільнення державного виконавця від обов`язку належним чином забезпечити виконання рішення суду у справі №340/221/20, враховуючи, що за висновком Верховного Суду в постанові від 23.02.2023 у справі №340/2274/22 прийняття Міністерством юстиції України наказу від 29.10.2021 № 2607/к про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ТУЮ у Кіровоградській області з 27.12.2019 не є фактичним виконанням судового рішення у справі № 340/221/20. Жодні підстави, за яких державний виконавець в межах виконавчого провадження ВП №68548618 не міг реалізувати в повному обсязі надані йому повноваження і скористатися наданими йому правами, відповідачем не зазначені, із матеріалів справи не вбачаються. Відповідачем необґрунтована неможливість звернення до суду, що видав виконавчий лист, із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, яка вибула, про що було зазначено Верховним Судом в постанові від 23.02.2023 у справі №340/2274/22 з посиланням на ст.379 КАС України та ч.5 ст.15 Закону №1404-VIII і про що просив стягувач ОСОБА_1 в заяві від 04.07.2023. Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що державний виконавець у спірних правовідносинах, які виникли після відновлення виконавчого провадження, допустив протиправну бездіяльність з виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20, яка мала вплив на права, свободи чи інтереси позивача як учасника виконавчого провадження. Доводи відповідача, що суд не вправі втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень та зобов`язувати державного виконавця до вчинення дій, які за законом можуть здійснюватися лише державним виконавцем, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на таке. З постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18 слідує, що за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень повноваження державних органів не є дискреційними. Постановою Верховного Суду у справі №804/1469/17 від 22 грудня 2017 року встановлено, що дискреційні повноваження передбачають кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень, а за умови якщо наявний варіант «діяти» чи «не діяти» - це не є дискреційними повноваженнями. Подібні висновки також зроблені Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». В даному випадку, не заперечуючи повноваження державного виконавця у питанні вчинення дій з виконання рішень, переданих для примусового виконання, суд вказує, що у будь-якому випадку у разі виникнення спору саме на суд покладено компетенцію з перевірки правомірності рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Враховуючи, що Законом №1404-VIII на державного виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, який має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень, та відповідно, встановивши в межах спірних правовідносин наявність протиправної бездіяльності з боку державного виконавця з примусового виконання рішення у справі №340/221/20, зобов`язання судом державного виконавця здійснити повне примусове виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20 не є підставою для висновку про втручання у дискреційні повноваження останнього. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі №340/7283/23 скасувати, прийняти нове рішення. Позов задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. та його керівника Нещадима І.С., яка полягає у незабезпеченні повного виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20 відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 40-67 постанови від 23.02.2023 у справі №340/2274/22, в тому числі щодо незабезпечення звернення до суду стосовно заміни сторони виконавчого провадження, яка вибула, в порядку статті 379 КАС України. Зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. здійснити повне примусове виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 у справі №340/221/20, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 40-67 постанови від 23.02.2023 у справі №340/2274/22 щодо необхідності виконання рішення №340/221/20 про поновлення позивача в органі правонаступника, замість ліквідованого органу, в тому числі шляхом заміни сторони виконавчого провадження, яка вибула, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко