Постанова 4852 № 160/12165/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 160/12165/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року (суддя Юрков Е.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення № 146 від 08.11.2022 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування посвідки та тимчасове проживання № НОМЕР_1 виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом 1203, 04.01.2022, строком дії до 21.12.2022; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти у громадянина російської федерації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 документи на обмін посвідки на тимчасове проживання із скасованою посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 04.01.2022, виданої органом 1203, дійсної до 21.12.2022. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку із невиконанням вимоги ухвали суду першої інстанції від 19.07.2023 про залишення позовної заяви без руху, а саме не надано до суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн., сплаченого позивачем у справі. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність оскаржуваної ухвали суду, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише в зв`язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без врахування всього змісту цього документа є помилковим, зокрема вказує, що згідно квитанції №0.0.3118282670.1 від 26.07.2023 у графі призначення платежу вказано «судовий збір, ОСОБА_1 ». У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, дійшла таких висновків. За приписами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати, підстави звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, статтею 1 якого встановлено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. За правилами статті 2 Закону України «Про судовий збір» платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. Об`єкти справляння судового збору визначено статтею 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з частиною першою якої судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлено статтями 160, 161 КАС України. Відповідно до частини третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Згідно частини 15 статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом. Залишаючи без руху та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про несплату судового збору за подання позову, не прийнявши як доказ сплати судового збору подану на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху квитанції №0.0.3118282670.1 від 26.07.2023, оскільки у графі «Платник/ініціатор» указано особу, яка не є стороною у справі, а саме ОСОБА_2 . Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, адже зазначена квитанція підтверджує сплату судового збору за подання до суду першої інстанції саме позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки у назві реквізиту «Призначення платежу» зазначено: «Судовий збір, ОСОБА_1 ». Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Частина третя статті 161 КАС вимагає долучення до позовної заяви документа про сплату судового збору, адже подання до суду такої заяви є об`єктом його справляння згідно із Законом України «Про судовий збір». За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 вересня 2020 року в справі № 9901/144/20, є помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише у зв`язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу (об`єкта справляння судового збору). Визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону України від «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. У випадку, що розглядається, подана ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, копія квитанції за своїм змістом підтверджують сплату судового збору за подання позовної заяви. Водночас, щодо посилання суду першої інстанції на той факт, що адвокатом на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, було надано копію квитанції, а не оригінал, слід зазначити наступне. Адвокатом позивача було направлено засобами електронного зв`язку зазначену фото-копію квитанції, яка була підписана особистим цифровим підписом адвоката. Матеріали справи містять Протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, згідно якого підпис перевірено успішно, цілісність даних підтверджено. Крім того, суд першої інстанції мав процесуальну можливість витребувати оригінал квитанції про сплату судового збору у заявника, пересвідчившись у її наявності. Отже, зазначена позовна заява відповідає вимогам частини третьої статті 161 КАС, а ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, постановлена з порушенням процесуальних норм та є передчасною. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 241-244, 312, 320, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко