Постанова 4807 № 336/6582/21

Дата документу 01.11.2023 Справа № 336/6582/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/6582/21 Головуючий у 1-й інстанції: Карабак Л.Г. Провадження № 22-ц/807/1025/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Крилової О.В. Полякова О.З. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди приміщення, ВСТАНОВИВ: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який згодом було уточнено. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що їй на праві власності належить приміщення складу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 711,8 кв.м. З метою здачі приміщення в оренду 12 травня 2016 року вона видала нотаріально посвідчену довіреність строком на один рік, якою уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися належним їй об`єктом нерухомості, у тому числі здавати в оренду. Вказувала, що оскільки ОСОБА_3 , який обіцяв знайти орендаря для довготривалої оренди, але ним не здійснювалось жодних дій, нею самостійно здійснено поліпшення будівлі складу та залишено попередніх орендарів, що орендували склад з 2015 року. У серпні 2020 року, отримавши позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у справі № 362/1892/20, вона дізналася, що 10 квітня 2017 року її повірений ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_2 договір найму (оренди) № 10/04/17 зазначеного нерухомого майна строком на 30 місяців. За вказаним фактом 07 грудня 2020 року вона звернулася із заявою про злочин за частиною четвертою статті 190 КК України до Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, так як на її думку вказаний договір найму (оренди) будівлі є фіктивним та таким, що укладений за зловмисною домовленістю відповідачів, які умисно уклали правочин з метою заволодіння в майбутньому її коштами та складом, без мети настання реальних наслідків, без наміру виконувати його умови, зокрема, у частині передачі їй коштів та безпосередньо складу в оренду. Протягом всього часу дії договору ніяких коштів вона не отримувала, жоден із відповідачів не звертався до неї з будь-яких питань стосовно виконання договору. Позивач вважала, що зазначений вище договір укладено за зловмисною домовленістю, а ціну договору спеціально завищено в п`ять разів для спричинення для неї несприятливих наслідків через штучне формування заборгованості. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати недійсним договір найму (оренди) будівлі № 10/04/17 від 10.04.2017 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах довірителя ОСОБА_1 , та стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди приміщення відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка підписана адвокатом Працевитим Г.О., в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, не дав належної оцінки наданим доказам по справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги неспроможними. Судовим рішенням в іншій справі по спору між тими ж сторонами з ОСОБА_1 на користь орендаря стягнута орендна плата та встановлено факт існування договірних відносин між сторонами. В довіреності ОСОБА_1 надала повноваження своєму повіреному розпорядитися нерухомістю на власний розсуд, у тому числі і при визначенні розміру орендної плати. Невиконання орендодавцем умов договору не свідчить про його недійсність. Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2022 року у цій справі залишено без змін. Представник ОСОБА_1 адвокат Працевитий Г.О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Верховного суду від 22 березня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г.О. задоволено частково. Постанова Запорізького апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року скасована, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника адвоката Димитрашко Д.В., Мерзлякова О.В., його представника адвоката Ліщишина І.В., Ярошенка С.М., його представника адвоката Мамедова Т.К., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована серед іншого і тим, що справа була розглянута судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, без належного повідомлення позивача та її представника про дату, час та місце розгляду справи, закриття підготовчого провадження у справі, про яке також не було повідомлено сторону позивача, чим порушено конституційне право позивача на участь у судовому розгляді. Заявник вказує, що відомості про направлення позивачу або її представнику засобами поштового зв`язку судової повістки-повідомлення на 30 травня 2022 року, на 15 червня 2022 року, коли ухвалено рішення районним судом, та про їх отримання у матеріалах справи відсутні. Крім того, судом не було вирішено питання щодо прийняття уточненої позовної заяви, яка знаходилася в матеріалах справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України). Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). У ЦПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є одинаковим, передбачуваним та послідовним. Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року). До таких висновків дійшов Верховний Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, провадження № 61-13667 сво

21. У справі, що переглядається: ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі (т. 1, а.с. 75-76); справа відкладалася судом неодноразово; ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 червня 2022 року (т. 1, а.с. 137); у судовому засіданні, призначеному на 15 червня 2022 року, ухвалено рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року. У вказаному рішенні зазначено, що «сторони у судове засідання не з`явилися, письмово просили розглядати справу за їх відсутності»; Дослідження матеріалів справи свідчить, що відомості про належне повідомлення сторони позивача про розгляд справи 15 червня 2022 року відсутні. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 15 червня 2022 року, за відсутності учасників справи позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Працевитого Г.О., належним чином не повідомлених про дату, час та місце судового засідання. В апеляційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Працевитий Г. О., посилається, зокрема, на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме неповідомлення позивача та представника позивача про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 15 червня 2022 року, в якому ухвалено рішення, а також судом першої інстанції не взято до уваги їх уточнену позовну заяву від 20 січня 2022 року (т. 1, а.с. 100а-111, 115-127). При цьому суд послався на те, що сторони в судове засідання не з`явилися, надали письмові заяви розглядати спір за їх відсутності. Проте на а.с. 155, 157, т. 1 містяться лише заяви відповідачів про розгляд справи за їх відсутності. Позивач такої заяви не писав. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності позивача та її представника, без обов`язкового належного повідомлення їх про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує рішення суду на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (складу), загальною площею 704,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить їй на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30.06.2004р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О.В., за реєстровим № 904, номер запису про право власності в Реєстрі речових прав на нерухоме майно: 14463512. За нотаріально посвідченою довіреністю від 12.05.2016 року, виданою строком на один рік, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 правом розпоряджатися (у тому числі продати, обміняти, здавати в оренду, передавати в іпотеку) належним їй об`єктом нерухомого майна, яким є склад (позначений на плані літерою Н) площею 704,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визначати ціну та інші умови самостійно на власний розсуд; отримувати кошти, тощо. На підставі зазначеної довіреності від 12.05.2016 року, ОСОБА_3 10.04.2017 укладено договір найму будівлі № 10/04/17 з ОСОБА_2 . За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (стаття 762 ЦК України). Відповідно до статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (стаття 765 ЦК України). Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків (стаття 766 ЦК України). Згідно частини першої статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19). За положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Нотаріально посвідченою довіреністю від 12.05.2016 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися спірною нерухомістю, у тому числі здавати в оренду, визначати ціну та інші умови договору самостійно на власний розсуд. На виконання своїх повноважень ОСОБА_3 10.04.2017 року уклав договір найму будівлі № 10/04/17 з ОСОБА_2 . Пунктом 2.2 договору найму сторони домовились, що орендна плата сплачується наймачем одноразово за весь строк користування будівлею, а саме за 30 місяців, що становить 1 267 560,00 грн. За приписами пункту 2.3 договору наймодавець зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання орендної плати передати склад у користування наймачеві шляхом складання акту приймання-передачі та скріплення підписами сторін, що є невід`ємною частиною договору. Склад вважається переданим в оренду після повної сплати згідно із пунктом 2.2 з моменту підписання акту приймання-передачі. У разі невиконання зі сторони наймодавця умов пункту 2.3 договору найму (оренди) наймодавець зобов`язаний у п`ятиденний термін повернути наймачеві всі сплачені кошти (пункт 2.4). В подальшому ОСОБА_3 складено та передано ОСОБА_2 розписку про отримання коштів у розмірі 1 267 560,00 грн. відповідно до п. 2.2 договору найму (оренди) будівлі, що становить розмір орендної плати за весь строк користування будівлею. В зазначеній розписці ОСОБА_3 підтвердив, що всі зобов`язання ОСОБА_2 виконані належним чином та у повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 362/1892/20 за участі тих самих осіб встановлено, що після сплати орендарем орендної плати у повному обсязі орендодавець у порушення умов договору оренди не передав спірне нерухоме майно позивачу, акт приймання-передачі, як це передбачено пунктом 2.3 договору оренди, складено не було. Такі обставини сторонами не заперечуються. У зв`язку з вищевикладеним, Верховним Судом встановлено факт порушення саме орендодавцем умов договору щодо передачі спірного нерухомого майна та не укладення акту приймання-передачі. Колегія суддів вважає посилання ОСОБА_1 на наявну в діях відповідачів зловмисну домовленість безпідставними. Необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень. Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника такого складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. Отже, доводи позивача не підтверджено належними доказами, а самі по собі вони не свідчать про умисел на зловмисну домовленість відповідачів на момент укладення оспорюваного правочину. Завищення представником власника нерухомості розміру орендної плати при укладенні спірного договору не є підставою для висновку про зловмисну домовленість відповідачів, оскільки вказана плата підлягала передачі орендодавцеві. Невиконання провіреним свого обов`язку надати довірителеві звіт про виконання доручення та виправдні документи, негайно передати все одержане у зв`язку із виконаним дорученням не свідчить про фіктивність правочину або про зловмисну домовленість повіреного і орендаря. ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити своє порушене право, пред`явивши відповідні вимоги до повіреного у передбаченому законом порядку. Посилання позивача на порушення відповідачами Положення про ведення касових операцій є неспроможними, оскільки вказаний нормативний акт набрав чинності після виникнення спірних правовідносин. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту невідповідності умов договору волевиявленню останньої на момент його укладення та про наявність домовленості відповідачів, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Крім того, постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 362/1892/20 встановлено право ОСОБА_2 на відшкодування збитків у вигляді переданих на виконання договору оренди коштів у розмірі 1 217 560,00 грн. та нарахованих на них штрафних санкцій як наслідок порушення умов договору оренди саме ОСОБА_1 . Таким чином, правильно вирішивши спір по суті, суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність позивача та її представника без їх належного повідомлення про час та місце слухання справи і на цю обставину ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі, що є безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового. За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям апеляційним судом нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року у цій справі скасувати, прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди приміщення залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 10 листопада 2023 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков