Постанова 4807 № 336/6582/21

Дата документу 04.10.2022 Справа № 336/6582/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1712/22 Головуючий у 1-й інстанції: Карабак Л.Г. Є.У.№ 336/6582/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В. секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди приміщення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди приміщення. Зазначала, що їй на праві власності належить приміщення складу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 711,8 кв. м. З метою здачі приміщення в оренду 12.05.2016 вона видала нотаріально посвідчену довіреність строком на один рік, якою уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися належним їй об`єктом нерухомості, у тому числі здавати в оренду. Оскільки зі сторони ОСОБА_3 , який обіцяв знайти орендаря для довготривалої оренди, не здійснювалось жодних дій, позивачем самостійно здійснено поліпшення будівлі складу та залишено попередніх орендарів, що орендували склад з 2015 року. У серпні 2020 року, отримавши позов про стягнення заборгованості, вона дізналася, що 10.04.2017 її повірений ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_2 договір найму (оренди) зазначеного нерухомого майна строком на 30 місяців. На думку позивача, договір найму (оренди) будівлі № 10/04/17 від 10.04.2017 є фіктивним та таким, що укладений за зловмисною домовленістю відповідачів з метою заволодіння в майбутньому її коштами та складом, без мети настання реальних наслідків, без наміру виконувати його умови, зокрема, в частині передачі коштів позивачці та безпосередньо складу в оренду. Протягом всього часу дії договору ніяких коштів вона не отримувала, жоден із відповідачів не звертався до неї з будь-яких питань стосовно виконання договору. Вважає, що договір укладено за зловмисною домовленістю, а ціну договору спеціально завищено в п`ять разів для спричинення для неї несприятливих наслідків через штучне формування заборгованості. З урахуванням викладеного позивач просила визнати недійсним договір найму (оренди) будівлі № 10/04/17 від 10.04.2017, стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2022 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, не дав належної оцінки наданим доказам по справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги неспроможними. Судовим рішенням в іншій справі по спору між тими ж сторонами з ОСОБА_1 на користь орендаря ОСОБА_3 стягнута орендна плата та встановлено факт існування договірних відносин між сторонами. В довіреності ОСОБА_1 надала повноваження своєму повіреному розпорядитися нерухомістю на власний розсуд, у тому числі і при визначенні розміру орендної плати. Невиконання орендодавцем умов договору не свідчить про його недійсність. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (складу), загальною площею 704,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить їй на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30.06.2004., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О. В., за реєстровим № 904, номер запису про право власності в Реєстрі речових прав на нерухоме майно: 14463512. За нотаріально посвідченою довіреністю від 12.05.2016, виданою строком на один рік, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 правом розпоряджатися (у тому числі продати, обміняти, здавати в оренду, передавати в іпотеку) належним їй об`єктом нерухомого майна, яким є склад (позначений на плані літерою Н) площею 704,2 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визначати ціну та інші умови самостійно на власний розсуд; отримувати кошти, тощо. На підставі зазначеної довіреності від 12.05.2016, ОСОБА_3 10.04.2017 укладено договір найму будівлі № 10/04/17 з ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту невідповідності умов договору волевиявленню останньої на момент його укладення та про наявність домовленості відповідачів, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. В свою чергу, постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 р. у справі № 362/1892/20 відзначено право ОСОБА_2 на відшкодування збитків у вигляді переданих на виконання договору оренди коштів у розмірі 1 217 560,00 грн. та нарахованих на них штрафних санкцій як наслідок порушення умов договору оренди саме ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає висновку суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на таке. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (стаття 762 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Відповідно до статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (стаття 765 ЦК України). Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків (стаття 766 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Нотаріально посвідченою довіреністю від 12.05.2016 ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися спірною нерухомістю, у тому числі здавати в оренду, визначати ціну та інші умови договору самостійно на власний розсуд. На виконання своїх повноважень ОСОБА_3 10.04.2017 уклав договір найму будівлі № 10/04/17 з ОСОБА_2 . Пунктом 2.2 договору найму сторони домовились, що орендна плата сплачується наймачем одноразово за весь строк користування будівлею, а саме за 30 місяців, що становить 1 267 560,00 грн. За приписами пункту 2.3 договору наймодавець зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту отримання орендної плати передати склад у користування наймачеві шляхом складання акту приймання-передачі та скріплення підписами сторін, що є невід`ємною частиною договору. Склад вважається переданим в оренду після повної сплати згідно із пунктом 2.2 з моменту підписання акту приймання-передачі. У разі невиконання зі сторони наймодавця умов пункту 2.3 договору найму (оренди) наймодавець зобов`язаний у п`ятиденний термін повернути наймачеві всі сплачені кошти (пункт 2.4). В подальшому ОСОБА_3 складено та передано ОСОБА_2 розписку про отримання коштів у розмірі 1 267 560,00 грн. відповідно до п. 2.2 договору найму (оренди) будівлі, що становить розмір орендної плати за весь строк користування будівлею. В зазначеній розписці ОСОБА_3 підтвердив, що всі зобов`язання ОСОБА_2 виконані належним чином та у повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 р. у справі № 362/1892/20 за участі тих самих осіб встановлено, що після сплати орендарем орендної плати у повному обсязі орендодавець у порушення умов договору оренди не передав спірне нерухоме майно позивачу, акт приймання-передачі, як це передбачено пунктом 2.3 договору оренди, складено не було. Такі обставини сторонами не заперечуються. У зв`язку з вищевикладеним, Верховним Судом встановлено факт порушення саме орендодавцем умов договору щодо передачі спірного нерухомого майна та не укладення акту приймання-передачі. Посилання ОСОБА_1 на наявну в діях відповідачів зловмисну домовленість є безпідставними. Необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень. Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника такого складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. Отже аргументи позивача не підтверджено належними доказами, а самі по собі вони не свідчать про умисел на зловмисну домовленість відповідачів на момент укладення оспорюваного правочину. Завищення представником власника нерухомості розміру орендної плати при укладенні спірного договору не є підставою для висновку про зловмисну домовленість відповідачів, оскільки вказана плата підлягала передачі орендодавцеві. Невиконання провіреним свого обов`язку надати довірителеві звіт про виконання доручення та виправдні документи, негайно передати все одержане у зв`язку із виконаним дорученням не свідчить про фіктивність правочину або про зловмисну домовленість повіреного і орендаря. ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити своє порушене право, пред`явивши відповідні вимоги до повіреного у передбаченому законом порядку. Посилання позивача на порушення відповідачами Положення про ведення касових операцій є неспроможними, оскільки вказаний нормативний акт набрав чинності після виникнення спірних правовідносин. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню на предмет його законності у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 07 жовтня 2022 року. Головуючий І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М.Кримська