Ухвала КАС ВС № 640/3978/22

УХВАЛА 09 листопада 2023 року м. Київ справа №640/3978/22 адміністративні провадження №№ К/990/34653/22, К/990/1116/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Губської О.А., суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційними скаргами Міністерства оборони України, Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 серпня 2022 року, прийняте у складі судді Катющенка В.П., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: Собківа Я.М. (головуючий), Глущенко Я.Б., Файдюка В.В., ВСТАНОВИВ: І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач 1), Міністерства оборони України (далі - відповідач 2), у якому просив: 1.1. визнати протиправним та скасувати розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.08.2021 № 191д в частині скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 ; 1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства оборони України від 27.09.2021 № 144ДС/КП в частині припинення доступу до державної таємниці у зв`язку зі скасуванням Службою безпеки України допуску до державної таємниці - директору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України полковнику ОСОБА_1 ; 1.3. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства оборони України від 08.12.2021 № 649 по особовому складу щодо увільнення ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з займаної посади та зарахування у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, поновивши полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, починаючи з 09.12.2021 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження ЦУ СБУ від 27.08.2021 № 191д було прийнято необґрунтовано, не у відповідності до вимог діючого законодавства, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, нерозсудливо, а також прийнято непропорційно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів ОСОБА_1 і цілями, на досягнення яких спрямоване це розпорядження. У зв`язку з цим позивач вважає, що зазначене розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, внаслідок чого прийняті на підставі розпорядження накази Міноборони від 27.09.2021 № 144ДС/КП та від 08.12.2021 № 649 по особовому складу є також протиправними та підлягають скасуванню, а права останнього мають бути відновлені шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно увільнено. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив військову службу в Міністерстві оборони України та з 01.08.2020 року перебував на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони.

4. Відповідно до вимог статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пункту 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730), пунктів 777, 781 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939 (зі змінами), з метою з`ясування причин і умов, що призвели до порушення порядку надання доступу до державної таємниці під час підготовки Контракту між Міністерством оборони України та турецькою компанією "STM", та установлення осіб, причетних до цього порушення, наказом Міністра оборони України від 25.01.2021 № 15 призначено службове розслідування, проведення якого доручено відповідній комісії із залученням працівників Служби безпеки України. 5. 01.03.2021 року Міністром оборони України затверджено висновок службового розслідування № 410/100дск, яким зафіксовано:

1. Факт порушення порядку надання доступу та допуску до державної таємниці службовим особам під час роботи з матеріальними носіями секретної інформації мав місце.

2. Витоку секретної інформації за фактом цього порушення комісією не встановлено.

3. Причинами та умовами, що призвели до вищезазначеного порушення є: неналежне виконання ТВО начальника управління військово-технічного співробітництва Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України полковником ОСОБА_2 вимог абзаців 5, 23, 30 пункту 116 Порядку-939, в частині, що стосується виконання вимог режиму секретності, обмеження кола осіб, які допускаються до секретних робіт, невідкладного інформування керівника РСО підприємства, установи, організації про обставини, що можуть перешкодити збереженню державної таємниці; неналежне виконання начальником відділу аудиту управління коштами, обліку та звітності Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України працівником ЗС України ОСОБА_3 доручення директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони; не врахування у повному обсязі заступником Міністра оборони України Миронюком О.Ю. вимог пункту 116 Порядку-939 щодо виконання вимог режиму секретності під час проведення секретних робіт.

6. У період з 01.03.2021 року по 16.03.2021 року Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування Служби безпеки України проведено перевірку стану охорони державної таємниці у Міністерстві оборони України, за результатами якої складено акт № 26/1/3-2153дск.

7. Вказаним актом зафіксовано, що полковники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порушення пункту 99 та абзацу 1, 4, 22, 29, 30 пункту 116 Порядку-939, не поінформували УОДТ МОУ щодо обставин, що можуть перешкодити збереженню державної таємниці.

8. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 23 Закону України "Про державну таємницю", абзацу другого пункту 80 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, Інструкції про порядок надання, переоформлення та скасування допуску громадянам до державної таємниці розпорядженням заступника Голови Служби безпеки України В.Горбенка від 27.08.2021 року № 191д зобов`язано скасувати допуск до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 .

9. Пунктом 2 наказу Міністерства оборони України від 27.09.2021 року № 144ДС/КП директору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України полковнику ОСОБА_1 припинено доступ до державної таємниці у зв`язку зі скасуванням Службою безпеки України допуску до державної таємниці.

10. Наказом Міністра оборони України О. Резнікова від 08.12.2021 року № 649 (по особовому складу) полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України відповідно до підпункту 8 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та на підставі наказу Міністерства оборони України від 27.09.2021 № 144ДС/КП.

11. Вважаючи оскаржувані розпорядження та накази відповідачів протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року, позов задоволено.

13. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в діях позивача були відсутні ознаки невиконання останнім обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше, позаяк висновок відповідача є необ`єктивним та суперечить обставинам, що були у чіткій послідовності викладені у висновку службового розслідування № 410/100дск. При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів, що останнім на підставі будь-яких інших доказів було встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про державну таємницю». Головним виконавцем робіт по підготовці Контракту було визначено Департамент військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України. Поряд з цим, матеріали справи не містять відомостей про розгляд питання про скасування допуску до державної таємниці відповідальним посадовим особам. Позивач взагалі не брав ні участі у зустрічах з турецькою компанією, ні особисто не ознайомлювався з проектом контракту, а, отже, і не міг в силу наведеного порушити обов`язок щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше. Витоку інформації не встановлено, і не позивач мав виконувати режим секретності під час укладення контракту. Таким чином, суди дійшли до висновку, що розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.08.2021 № 191д в частині скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 не відповідає критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є правовою підставою для його скасування. А враховуючи, що наказ Міністерства оборони України від 27.09.2021 № 144ДС/КП прийнято на підставі розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.08.2021 № 191д, вимога про скасування останнього є похідною та підлягає задоволенню. IV. Касаційне оскарження

14. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Служба безпеки України та Міністерства оборони України подали до Верховного Суду касаційні скарги.

15. В касаційних скаргах відповідачами зазначено, що вони подані на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

16. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

17. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження Служба безпеки України та Міністерства оборони України зазначають про неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 по справі №814/2938/17, від 23.12.2020 по справі № 420/7243/19, від 20.05.2021 по справі № 460/3753/19, від 17.10.2019 по справі №803/1712/14, від 23.04.2020 по справі №814/2850/17.

18. Аргументуючи свою позицію, скаржники зазначили, що судом не досліджені порушення, зазначені в акті СБУ від 29.03.2021 №26/1/3-2153дек, які вчинені позивачем з прив`язкою до нього, чинного законодавства, його компетенції, посадових обов`язків та до тих наслідків, до яких вони могли призвести. Крім того, зазначили, що не зрозуміло, чому суд першої та апеляційної інстанцій робить акцент на службовому розслідуванні Міністерства оборони України, а не на висновках, викладених в акті СБУ, які є обов`язковими до виконання. Суди оцінювали не обставини справи, а порівнювали акт СБУ та службове розслідування Міністерства оборони України, у зв`язку з чим судами не взято до уваги висновки викладені у п. 15 постанови Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №814/2938/17 де зазначено, що «Оцінка виявлених фактів порушення вимог режиму секретності як підстави для прийняття рішення про скасування раніше наданого допуску до державної темниці належить до дискреційних повноважень спеціального визначеного органу, на який покладено здійснювати контроль у сфері охорони державної таємниці - Службу безпеки України». 18.1. Відповідачі також зазначають, що суди не надали оцінку, що ОСОБА_1 своїми діями щодо надання вказівки начальнику відділу аудиту управління коштами, обліку та звітності ДВА МОУ, який не мав допуску до державної таємниці (про що останній попередньо повідомив), опрацювати проект Контракту та надалі 14.12.2020 провести його операційний аудит, який станом на зазначену дату вже містив відомості, що становлять державну таємницю, та мав гриф секретності «Таємно», порушив п. 99 Порядку, п. 7 Наказу-280, порушив взяте зобов`язання громадянина України у зв`язку з допуском до державної таємниці в частині саме невиконання вимог режиму секретності. Також внаслідок дій або бездіяльності ОСОБА_1 , до моменту прибуття начальника відділу аудиту управління коштами, обліку та звітності ДВА МОУ разом зі своїм підлеглим, який не мав письмового доручення з відповідною резолюцією, для візування Контракту, ОСОБА_5 за відсутності допуску до державної таємниці мав змогу ознайомиться зі змістом Контракту, що у свою чергу є порушенням порядку доступу до державної таємниці. 18.2. Крім того, вказують, що судами не взято до уваги, що забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов`язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів підприємств, установ і організацій (ст.5 Закону), а також правову позицію зазначену у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 по справі №460/3753/19. 18.3. Також скаржники звертають увагу, що судами не надано оцінку факту, що позивач під час участі у визначеному заході з військово-технічного співробітництва та залучення у заході його підлеглих повинен був вжити всіх заходів щодо охорони державної таємниці, як передбачено нормами Закону, Порядку, Наказу 280, а також планом заходів щодо забезпечення режиму секретності під час візиту турецької делегації в Україну, тому позивачем порушено вимоги режиму секретності, а сам абзаців 1 (не допускати витоку секретної інформації, яка стала відомою у зв`язку виконанням службових обов`язків), 4 (виконувати вимоги режиму секретності), 22 (виключити можливість ознайомлення з секретними документами інших осіб, у тому числі допущених до подібних робіт, якщо на даний час вони не мають прямий стосунку до роботи з ними), 29 (невідкладно інформувати керівника РСО про інші обставини, що можуть перешкоджати збереженню державної таємниці), 30 (додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю) п.116 Порядку що є підставою для скасування допуску до державної таємниці. 18.4. На думку скаржників, Директор ДВА МОУ ОСОБА_1. як особа, якій надано допуск та доступ до державної таємниці і яка взяла на себе письмове зобов`язання, відповідно положень ст. 28 Закону повинна виконувати, крім іншого, вимоги режиму секретності (абз.5 ст. 28 Закону) та додержуватись інших вимог законодавства про державну таємницю (абз.7 ст.28 Закону). До інших вимог, які визначені абз.7 ст.28 Закону, належить виконання обов`язків директора ДВА МОУ із забезпечення режиму секретності, забезпечення охорони державної таємниці та контролю за її охороною, що визначено Наказом -

280. Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду у справі №803/1712/14 (які не взяті судами першої та апеляційної інстанцій), де вказано, що колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення чинним законодавством низки додаткових обов`язків у сфері охорони державної таємниці для певних категорій посадових осіб, зокрема для керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, крім загальних обов`язків громадянина щодо збереження державної таємниці, перелік яких визначено у ст. 28 Закону. Також колегія суддів погоджується, що невиконання зазначених вище обов`язків є підставою для скасування допуску до державної таємниці. Крім того, обґрунтованим, на переконання Верховного Суду, є те, що виявлені під час перевірки порушення підпадають під дію п.3 ч.2 ст.23 і ч.2 ст.26 Закону. 18.5. Відповідачі посилаються на те, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не враховано, що виявлені під час перевірки порушення підпадають під дію пункту 3 частини другої статті 23 і статті 26 Закону № 3855-ХІІ, оскільки за своїм наслідком становили загрозу витоку будь-якої таємної інформації, зокрема, щодо інформації зазначеній в Контракті та додатках А та Т до нього, що у взаємозв`язку дають можливість дійти висновку про обґрунтованість скасування позивачу допуску до державної таємниці, що є наслідком застосування до нього у відповідності до положень статті 39 Закону № 3855-ХІІ заходів припинення допуску до державної таємниці.

19. У зв`язку з зазначеним відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

20. До Верховного Суду також надійшли відзиви позивача на касаційні скарги Служби безпеки України та Міністерства оборони України, в яких позивач, посилаючись на їх необґрунтованість просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

22. Як зазначалось вище, касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

23. Приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

24. На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржники посилаються на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.05.2020 по справі №814/2938/17, від 23.12.2020 по справі № 420/7243/19, від 20.05.2021 по справі № 460/3753/19, від 17.10.2019 по справі №803/1712/14 та від 23.04.2020 по справі №814/2850/17.

25. Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

26. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

27. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

28. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

29. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

30. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду у справах №814/2938/17, №420/7243/19, №460/3753/19, №803/1712/14, №814/2850/17 скаржники не наводять належних обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених ними справах є подібними.

31. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

32. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржниками справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає, що фактичні обставини у зазначених скаржниками справах є відмінними від обставин у справі, яка розглядається.

33. Так, у справах №814/2938/17, №420/7243/19, №460/3753/19, №803/1712/14, №814/2850/17, на які посилаються скаржники, допуск до державної таємниці було скасовано керівнику державного органу (установи) за порушення порядку організації та забезпечення режиму секретності в очолюваному ним державному органі (установі).

34. Так, у справі №814/2938/17 судами було встановлено, що позивач будучи головою Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області не вжив належних заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці в очолюваному ним органі, а також сам допускав грубі порушення режимних вимог при роботі з документами, яким присвоєно гриф секретності, що створило передумови для витоку секретної інформації або втрати її носія.

35. У справі №420/7243/19 позивач обіймав посаду начальника ГУ ДФС у Миколаївській області. Відповідно до матеріалів справи, підставою для скасування позивачу допуску до державної таємниці слугувало недотримання останнім вимог Порядку № 939, а саме позивач в приміщеннях адмінбудівлі установи, будучи керівником установи, не вжив заходи з охорони державної таємниці та не здійснював контроль за її охороною, а саме: не обізнавався із станом справ у структурних підрозділах установи, своєчасно не вживав заходи з забезпечення режиму секретності, не керував роботою з охорони державної таємниці, постійно не вивчав та не аналізував всі сторони цієї діяльності з метою виявлення та закриття можливих каналів витоку секретної інформації, у зв`язку з чим, належним чином не організував роботу сектору діловодства та захисту інформації оперативного управління ГУ ДФС і інших підрозділів; не здійснював постійний контроль за охороною державної таємниці.

36. Що стосується справи №460/3753/19, то у цій справі позивач, який був начальником НОМЕР_1 загальновійськового полігону (військова частина НОМЕР_2 ) керівником установи, протягом тривалого часу не вживав заходів щодо забезпечення контролю за станом охорони державної таємниці у підпорядкованій йому військовій частині, допустив порушення вимог статей 5, 37 Закону України «Про державну таємницю», чим створив загрози витоку секретної інформації. Враховуючи норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, Верховний Суд у вказаній справі прийшов до висновку про наявність у спірних правовідносинах імперативного обов`язку позивача як керівника установи постійно здійснювати контроль за станом дотриманням охорони державної таємниці та вказав у спірному випадку відповідачем виявлені порушення охорони державної таємниці, які безпосередньо свідчать про неналежний рівень контролю щодо цього з боку позивача як керівника військової частини.

37. У справі №803/1712/14 суди дійшли висновку про неналежний рівень контролю з боку позивача, як керівника, прокурора Волинської області та порушення ним вимоги Закону України «Про державну таємницю». Зокрема, було встановлено порушення позивачем ряду вимог Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939 в частині організації пропускного та внутрішньооб`єктового режимів, ведення секретного діловодства, порядку виїзду за кордон працівників, яким надано допуск та доступ до державної таємниці, прийому та роботи з іноземцями тощо; крім того, зазначено, що громадяни України, які мали допуск до державної таємниці, виїжджали за кордон у приватних справах без письмового повідомлення прокурора Волинської області та проведення відповідного інструктажу; до того ж, недотримання правил пропускного та внутрішньооб`єктового режимів призвело до безконтрольного доступу до режимних приміщень прокуратури області іноземної громадянки.

38. У справі №814/2850/17 судами встановлено, що позивачка, будучи головою Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області, не вживала заходів для забезпечення режиму секретності: не запровадила пропускний режим в установі, порушила порядок доставки секретної кореспонденції: не уклала договір з підрозділом державного підприємства спецзв`язку про доставку секретної кореспонденції; не забезпечила режим секретності в автоматизованих системах, своєчасно не розробила та не впровадила необхідних заходів щодо цього. Так, Верховний Суд у цій справі прийшов до висновку, що виявлені порушення охорони державної таємниці безпосередньо свідчать про неналежний рівень контролю з боку позивачки, як керівника, Єланецької РДА Миколаївської області та, у зв`язку з цим, наявність підстав для скасування позивачці допуску до державної таємниці.

39. У вказаних вище справах суди виходили з того, що частиною першою статті 37 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.

40. Аналогічна норма відображена в пункті 3 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939, яким серед іншого встановлено обов`язок керівника підприємства, установи, організації бути обізнаним із вимогами законодавства у сфері охорони державної таємниці із станом справ у структурних підрозділах підприємства, установи, організації, своєчасно вживати заходів для забезпечення режиму секретності, здійснювати постійний контроль за охороною державної таємниці на підприємстві, в установі, організації.

41. Таким чином, суди прийшли до висновку, що законодавчо встановлено імперативну норму щодо обов`язку керівника органу державної влади постійно здійснювати контроль за дотриманням охорони державної таємниці та для них визначено ряд додаткових обов`язків у сфері охорони державної таємниці крім загальних обов`язків громадянина щодо збереження державної таємниці, перелік яких визначено у статті 28 Закону України «Про державну таємницю». Саме невиконання позивачами у наведених справах зазначених вище обов`язків керівника органу державної влади і стало підставою для скасування їм допуску до державної таємниці.

42. Так, у справах №814/2938/17, №420/7243/19, №460/3753/19, №803/1712/14, №814/2850/17 виявлені органами Служби безпеки України порушення охорони державної таємниці безпосередньо свідчать про неналежний рівень контролю щодо цього з боку позивачів як керівників установи, чого не було встановлено у справі, що розглядається.

43. У цій справі позивач не був керівником державного органу (установи) - Міністерства оборони України, а очолював окремий структурний підрозділ апарату Міністерства оборони України - Департамент внутрішнього аудиту Міноборони, а тому у спірних правовідносинах не можна говорити про ідентичність його посадових обов`язків з посадовими обов`язкіами керівника державного органу, в тому числі у сфері забезпечення контроль за дотриманням охорони державної таємниці.

44. Підставою для скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці став висновок відповідача про невиконання останнім обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

45. Так, листом від 08.11.2021 № 26/2/1-9439дск Служба безпеки України повідомила Міноборони, що ОСОБА_1 у грудні 2020 року своїми діями порушив взяті на себе зобов`язання громадянина України, у зв`язку з допуском державної таємниці, передбачені статтею 28 Закону України "Про державну таємницю" та пунктами 116, 696 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, у зв`язку з чим розпорядженням ЦУ СБ України від 27.08.2021 № 191д йому скасовано допуск до державної таємниці за формою 2.

46. Тобто, допуск до державної таємниці позивачу був скасований не з підстав невжиття останнім як керівником установи заходів з охорони державної таємниці та нездійснення контролю за її охороною на відміну від обставин, як це було встановлено у справах №814/2938/17, №420/7243/19, №460/3753/19, №803/1712/14, №814/2850/17.

47. Таким чином, висновки, викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

48. Отже, наведені вище висновки Верховного Суду у справах №814/2938/17, №420/7243/19, №460/3753/19, №803/1712/14, №814/2850/17 не могли бути застосовані судами попередніх інстанцій до правовідносин у даній справі, які є відмінними за обставинами та предметом доказування. Висновки, викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

49. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

50. Крім того, фактично, обґрунтування скаржниками пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.

51. З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

52. Інші доводи касаційних скарг Верховний Суд відхиляє, оскільки підставою для відкриття касаційних проваджень був пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

53. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

54. Зважаючи на викладене та з огляду на приписи пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, касаційні провадження належить закрити.

55. Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Керуючись статтями 339, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Закрити касаційні провадження №№ К/990/34653/22, К/990/1116/23 за касаційними скаргами Міністерства оборони України, Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується. Головуючий О. А. Губська Судді М.В. Білак Ж.М. Мельник-Томенко