Постанова 4850 № 360/777/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2023 року справа №360/777/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Райзмана Олександра Яковича, що діє в інтересах ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі № 360/777/23 (головуючий суддя І інстанції Тихонов І.В.), складеного в повному обсязі 25 серпня 2023 року в м. Дніпро), за позовом Райзмана Олександра Яковича, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 17.07.2023 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому позивач, з урахуванням уточнених вимог від 08.08.2023, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу, починаючи з 07.10.2009, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 105. .2009р. у невстановленому законом розмірі; - зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити, починаючи з 07.10.2009, перерахунок, індексацію та виплачувати позивачу на загальних підставах пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, на підставі документів, що перебувають у пенсійній справі та поданих позивачем із заявою від 01.02.2022 додаткових документів, не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням повного страхового стажу 40 років 18 днів, включаючи період навчання 1990-1995 в інституті, та показників із заробітної плати, компенсаційних виплат/доплат до пенсії, відповідно до віку позивача, із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням на загальних підставах індексації та масових перерахунків пенсії у 2008, 2012, 2017 - 2023 роках і надалі, відповідно до пенсійної реформи України, з урахуванням пенсійне законодавства, з компенсацією втрати частини доходів за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009р. по день фактичної виплати заборгованості з пенсії, на визначений позивачем банківський рахунок; - відповідно до п.1 ч.2 ст.371 КАС України, допустити негайне виконання рішення суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення усієї суми заборгованості з пенсії, починаючи з 07.10.2009, на день фактичної виплати заборгованості; - відповідно до ч. 6 ст. 245, ч. 1 ст. 382 КАС України, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у 14-денний строк надати до суду звіт про виконання судового рішення, зверненого до негайного виконання. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу, починаючи з 07.10.2009, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року у невстановленому законом розмірі. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2022 та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, Райзман Олександр Якович, що діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі № 360/777/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що висновки суду першої інстанції про дискреційні повноваження пенсійного органу щодо перерахунку пенсії позивачу з урахуванням всіх надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії є неналежним способом захисту права позивача на отримання пенсійних виплат у розмірі, передбаченому законодавством. Також, не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі № 360/777/23 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що на виконання рішення суду у справі № 360/1733/22 пенсійним органом проведено поновлення пенсії позивачу відповідно до вимог пенсійного законодавства. Підстави для врахування періодів роботи позивача, навчання та довідок про заробітну плату, проведення індексації пенсії позивачу, встановлення підвищення пенсії як дитині війни, доплат до пенсії та компенсаційних виплат нарахування, у позивача відсутні. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу № 360/777/23, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді відсутня. Також повідомлено, що всі документи, які надійшли у паперовому вигляді скановано та експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду». Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в період з 08.10.1964 по 23.11.1993 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . З довідки від 20.12.1996 №777 вбачається, що пенсію позивачу призначено з 08.04.1988, загальний стаж складає 40 років 18 днів та виплату пенсії припинено з 01.01.1994, у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Починаючи з 22.04.1993 по теперішній час постійно мешкає в Ізраїлі. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 360/1733/22, залишеному без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022, адміністративний позов ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії з 07.10.2009. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплати пенсії, на визначений ОСОБА_1 у заяві від 01.02.2022 банківський рахунок. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 , відмовлено. 01.02.2022 ОСОБА_1 звернулася через представника за дорученням до відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. До заяви від 01.02.2022 представником надано наступні документи: - паспорт громадянина України для виїзду за кордон; - реєстраційний номер облікової картки платника податків; - копію трудової книжки; - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; - нотаріальну апостильовану довіреність на представника; - довідку з місця проживання в Україні до виїзду на постійне місце проживання; - довідку Рубіжанського відділу соціального захисту населення про перебування на обліку та припинення виплати пенсії; - архівні довідки про заробітку плату, видані Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/4, 0259/5, 0259/6, 0259/7, 0259/8, 0259/9; - архівні довідки про трудовий стаж та перейменування підприємства, видані Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/1, 0259/2, 0259/3, 0259/10, 0259/11; - диплом про навчання НОМЕР_2 ; - заяву про виплату пенсії на банківський рахунок; - заяву про поновлення/ перерахунок пенсії; - довідку АТ «Ощадбанк» про реквізити рахунку; - лист про подачу заяви про поновлення/ перерахунок пенсії за віком. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі №360/1733/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області проведено поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується протоколом перерахунку пенсії 121630011182 від 18.05.2023. При цьому, як зазначив відповідач, при виконанні рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі №360/1733/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області для розрахунку пенсійної виплати не було враховано: - періоди роботи ОСОБА_1 згідно наданої копії трудової книжки, оскільки не було надано оригіналу трудової книжки, а копія трудової книжки не завірена в установленому порядку, як передбачено пунктом 2.3 Порядку 22-1. Копія трудової книжки завірена 05.12.1996 відділом кадрів ЗАТ «Торговий дім»; - період навчання у Іванівському текстильному інституті згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки в дипломі зазначено дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 », та до заяви не долучено свідоцтво про укладання шлюбу; - архівні довідки про заробітну плату, видані Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/4, 0259/5, 0259/6, 0259/7, 0259/8, 0259/9, оскільки неможливо провести перевірку довідок про заробітну плату на відповідність первинним документам. Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 «Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)», всі райони Луганської області розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Страховий стаж ОСОБА_1 обчислено на підставі архівних довідок про трудовий стаж, виданих Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/2, 0259/3, 0259/11 та склав 24 роки 03 місяці 16 днів (страховий стаж враховано по 21.04.1993), коефіцієнт страхового стажу - 0,24250. Середньомісячну заробітну плату для обчислення пенсії розраховано як «нульову» (0,00 грн). Таким чином, розрахунковий розмір пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 27 Закону №1058 складає 0,00 грн (0,00 грн (заробітна плата) х 0,24250). Відповідно до абзацу другого частини першої статті 28 Закону 1058 ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 встановлено доплати до прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Прожиткові мінімуми складали: з 01.10.2009 до 31.10.2009 544,00 грн, з 01.11.2009 до 31.12.2009 573,00 грн, з 01.01.2010 до 31.03.2010 695,00 грн, з 01.04.2010 до 30.06.2010 706,00 грн, з 01.07.2010 до 30.09.2010 709,00 грн, з 01.10.2010 до 30.11.2010 723,00 грн, з 01.12.2010 до 31.12.2010 734,00 грн, з 01.01.2011 до 31.03.2011 750,00 грн, з 01.04.2011 до 30.09.2011 764,00 грн, з 01.10.2011 до 30.11.2011 784,00 грн, з 01.12.2011 до 31.12.2011 800,00 грн, з 01.01.2012 до 31.03.2012 822,00 грн, з 01.04.2012 до 30.06.2012 838,00 грн, з 01.07.2012 до 30.09.2012 844,00 грн, з 01.10.2012 до 30.11.2012 856,00 грн, з 01.12.2012 до 31.12.2012 884,00 грн, з 01.01.2013 до 30.11.2013 894,00 грн, з 01.12.2013 до 31.08.2015 949,00 грн, з 01.09.2015 до 31.04.2016 1074,00 грн, з 01.05.2016 до 30.11.2016 1130,00 грн, з 01.12.2016 до 30.04.2017 1247,00 грн, з 01.05.2017 до 30.09.2017 1312,00 грн, з 01.10.2017 до 30.11.2018 1452,00 грн, з 01.12.2018 до 30.06.2019 1497,00 грн, з 01.07.2019 до 30.11.2019 1564,00 грн, з 01.12.2019 до 30.06.2020 1638,00 грн, з 01.07.2020 до 30.11.2020 1712,00 грн, з 01.12.2020 до 30.06.2021 1769,00 грн, з 01.07.2021 до 30.11.2021 1854,00 грн, з 01.12.2021 по 30.06.2022 1934,00 грн, з 01.07.2022 2027,00 грн, що підтверджується протоколом про перерахунок пенсії від 18.05.2023, версія 1.6.78.1. Отже, судами встановлено, що зазначений протокол підтверджує лише поновлення (перерахунок) позивачу пенсії згідно рішення суду без урахування показників за стажем та заробітною платою, надбавки за наднормативний стаж, підвищення до пенсії, як дитині війни, з доплатою до мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (2022-2023 роки). Не нараховано та не виплачена компенсацію втрати частини доходу за затримку виплати пенсій за період з 07.10.2009 на день фактичної виплати затриманої пенсії. Колегія суддів зазначає, що в межах даної справи спірним є правомірність дій пенсійного органу щодо поновлення (перерахунку) позивачу пенсії згідно рішення суду без урахування показників за стажем та заробітною платою, надбавки за наднормативний стаж, підвищення до пенсії, як дитині війни, з доплатою до мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (2022-2023 роки). Приймаючи рішення щодо часткового задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в процесі судового розгляду встановлена бездіяльність відповідача щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу, починаючи з 07.10.2009, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року у невстановленому законом розмірі та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2022 та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду без втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів частково погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012, згідно з яким "однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості". Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Статтею 1 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років. У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення). Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Водночас, згідно з пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 (далі - Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року. При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо). Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів (пункт 4.1 Порядку № 22-1). Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку № 22-1). Суд зауважує, що право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637). Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу. Так, згідно записів трудової книжки від 21.09.1955, копія якої долучена до матеріалів справи, Кузнєцова Роза: - 08.08.1955 прийнята на посаду інженера-технолога; - 01.10.1955 переведена на завод №11; - 01.10.1955 зарахована інженером ткача; - 01.04.1956 призначена майстром ткацького цеху; - 01.02.1957 призначена майстром цеху; - 09.07.1958 звільнена за сімейними обставинами; - 25.11.1958 прийнята ст.інженером ОГТ з окладом 930 р.; - 05.08.1960 звільнена у зв`язку із виїздом; - 03.04.1961 призначена на посаду старшого інженера відділення стройбанк Узб.ССР.; - 10.06.1961 звільнена за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце мешкання; - 18.08.1961 прийнята інженером технічної підготовки кадрів; - 21.11.1964 звільнена по уходу за маленькою дитиною; - 22.02.1966 прийнята товарознавцем складу № 4; - 18.09.1968 переведена старшим торговим інспектором; - 18.07.1973 переведена заступником начальника торгового відділу по організації торговлі; - 12.07.1974 звільнена у зв`язку з переходом на виборчу посаду головою МК профсоюза; - 19.07.1974 зарахована до штату комітета профсоюза хімкомбіната на посаду голови МК ОРС; - 19.06.1975 перейменування підприємства; - 29.08.1980 звільнена за переводом у відділ робочого постачання Рубіжанського виробничого об`єднання «Краситель»; - 01.09.1980 прийнята за переводом заступником директора ОД-І різниці; - 18.10.1988 переведена старшим продавцем магазину № 11; - 01.11.1989 встановлена кваліфікація продавця 2-категорії магазину № 11; - 01.02.1992 переукладено трудовий договір по 10.03.1992; - 17.03.1992 переведена касиром 3 категорії магазину № 64; - 21.04.1993 звільнена за власним бажанням. Колегія суддів зазначає, що зазначені записи в трудовій книжці позивача містять всю необхідну інформацію про період роботи позивача та підстави внесення таких записів до трудової книжки, а також виконані без виправлень. Вказаний період роботи позивача не зарахований до страхового стажу оскільки не було надано оригіналу трудової книжки, а копія трудової книжки не завірена в установленому порядку, як передбачено пунктом 2.3 Порядку 22-1. Копія трудової книжки завірена 05.12.1996 відділом кадрів ЗАТ «Торговий дім». На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162. Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист. Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки. Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім того постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996 затверджене Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введений в дію з 1 січня 1996 року. Відповідно до Положення Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. Абзац перший пункту 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в редакції постанови КМУ №1298 від 17.08.1998 передбачав, що державний реєстр ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а для суб`єктів підприємницької діяльності - на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб`єкта. За нормами пункту 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в редакції постанови КМУ №499 від 22.06.2005 присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру здійснюється державними реєстраторами - суб`єктам, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. Ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах. Також слід звернути увагу, що 01.01.1999 Міністерством внутрішніх справ України було прийнято наказ № 17 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об`єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999 р. за №264/3557, який не передбачав обов`язку підприємств щодо обов`язкової заміни справних печаток, що були виготовлені до набрання чинності цієї Інструкції. Дозвіл на оформлення замовлення на виготовлення нової печатки з ідентифікаційним кодом видавався у випадку реєстрації нового підприємства, або для існуючого підприємства у випадку його перейменування чи спрацювання раніше виданої печатки. При цьому, лише 23.04.2001 наказом №306 було внесено зміни до пункту 3.3.7 даної Інструкції, які передбачали обов`язкове зазначення на печатці ідентифікаційного коду суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи. Отже, відсутність на печатці ідентифікаційного коду підприємства за наявності всіх інших обов`язкових реквізитів запису (номер, дата, зміст рішення, номер і дата наказу, посада, ПІБ керівника, найменування підприємства) жодним чином не нівелює юридичного значення записів в трудовій книжці позивача, завірених такою печаткою. Та обставина, що на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження її трудового стажу. Таким чином. колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, що позивачу протиправно не зараховано до трудового стажу період роботи з 08.08.1955 по 21.04.1993, оскільки такий підтверджується записами в трудовій книжці від 21.09.1955. Суд враховує, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження її трудового стажу. Щодо не врахування позивачу для розрахунку пенсійної виплати періоду навчання у Іванівському текстильному інституті згідно диплому НОМЕР_2 колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне державне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі: "Закон № 1058-IV"), органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їхньої праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відповідно до пунктів 1.9, 4.2 "Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, згідно із Законом № 1058-IV", від 25.11.2005 № 22- 1 ("Порядок № 22-1"), у разі якщо до заяви про поновлення пенсії додано не всі необхідні документи, орган, який призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що у заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. При цьому, такий запис у розписці-повідомленні від 03.12.2021 відсутній. Таким чином, позивачем раніше встановленим порядком подано до органу ПФУ необхідні документи для проведення перерахунку та поновлення виплати пенсії за віком. Крім того, згідно з п. 2.8 Порядку № 221, перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, які є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Надання заявником додаткових документів при зверненні щодо відновлення виплати пенсії є виключно правом заявника і не створює відповідного обов`язку з подання цих документів. З довідки Рубіжанського відділу СЗН від 20.12.1996 № 777 вбачається, що пенсію позивачу призначено з 08.04.1988, загальний стаж складає 40 років 18 днів, що включає період навчання 19501955 в інституті. Отже, відповідач не довів правомірності своїх дій щодо неврахування позивачу для розрахунку пенсійної виплати періоду навчання з 01.09.1950 по 25.06.1955 у Іванівському текстильному інституті згідно диплому НОМЕР_2 . Таким чином, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, що позивачу протиправно не зараховано до трудового стажу період періоду навчання з 01.09.1950 по 25.06.1955 у Іванівському текстильному інституті, оскільки такий підтверджується дипломом НОМЕР_2 . Щодо неврахування позивачу для розрахунку пенсійної виплати архівних довідок про заробітну плату, виданих Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/4, 0259/5, 0259/6, 0259/7, 0259/8, 0259/9 суд зазначає наступне. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо). Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав. Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Також суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать. Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією певних територій Донецької та Луганської області, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на отримання пенсії з підстави знаходження підтверджуючих первинних документів на окупованій території, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд також зазначає, що чинним законодавством України не встановлено прямої заборони на використання документів, виданих підприємствами, які тепер перебувають на тимчасово неконтрольованій території України. Крім того, положенням частини 3 статті 44 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, за вимогами законодавства, неможливість проведення перевірки не ставить в залежність особу, щодо якої розглядається питання про призначення пенсії, оскільки це не є підставою для відмови у зарахуванні стажу і призначення пенсії. Посилання відповідача на те, що підприємства, які видали позивачу довідки про підтвердження наявності трудового стажу, розміщені на тимчасово окупованій території України, суд не приймає, оскільки відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного права на пенсійне забезпечення. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду по справі № 175/4336/16-а від 28 серпня 2018 року та по справі № 172/718/17 від 27 лютого 2018 року. Також суд вважає за необхідне зазначити, що позивач набула трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і їх було утворено відповідно до законодавства України. Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий трудовий стаж роботи. Таким чином, архівні довідки про заробітну плату, видані Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/4, 0259/5, 0259/6, 0259/7, 0259/8, 0259/9 мають бути враховані відповідачем для розрахунку пенсійної виплати ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог про нарахування щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції з огляду на наступне. Правовий статус дітей війни і визначення основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Статтею 1 вищевказаного закону передбачено, що дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни. З метою реалізації Закону України «Про соціальний захист дітей війни» наказом Міністерства праці та соціальної політики України №107 від 05.04.2006 затверджено Порядок посвідчення права особи на пільги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до п. 2 вищевказаного порядку штамп за формою, наведеною у додатку, який проставляється у пенсійних посвідченнях, засвідчує належність особи до категорії дітей війни. Згідно постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2011 №8 За приписами статті 1 Закону від 18 листопада 2004 року №2195-IV дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Тобто до категорії дітей війни належать громадяни України, які народилися у період із 3 вересня 1927 року по 2 вересня 1945 року. Для підтвердження статусу дитини війни у позивача судам необхідно встановити дату народження та належність до громадянства України. З копії наданого паспорту громадянина України для виїзду за кордон встановлено, що позивач - ОСОБА_1 підпадає під категорію дітей війни. Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. В зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 має право на нарахування щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни. Щодо заявленої позовної вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно з ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Відповідно до ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати: - провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Таким чином, з аналізу вище приведених норм матеріального права вбачається, що чинним законодавством України передбачено проведення компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом, яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата. Таким чином підлягають задоволенню позовні вимоги про нарахування позивачу компенсації втрати частини доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення суду у справі № 360/1733/22. Щодо вимоги представника позивача про зобов`язання здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2016 у справі №К/800/6581/1613 визначено, що пенсія повинна бути виплачена на банківський рахунок, який було вказано пенсіонером, зокрема: "...виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера". Також, ухвалами Вищого адміністративного суду України від 12.01.2017 у справі №К/800/1174/17, від 17.01.2017 у справі №К/800/1848/17 та від 03.08.2017 у справі №К/800/26494/17 наведено правовий висновок про те, що орган Пенсійного фонду України зобов`язаний виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок. Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що вимога про виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок також підлягає задоволенню. Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити, починаючи з 07.10.2009, перерахунок та виплачувати позивачу на загальних підставах пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, на підставі документів, що перебувають у пенсійній справі та поданих позивачем із заявою від 01.02.2022 додаткових документів, не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням компенсаційних виплат/доплат до пенсії, відповідно до віку позивача, із застосуванням усіх підвищень, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням на загальних підставах індексації та масових перерахунків пенсії у 2008, 2012, 2017 - 2023 роках, відповідно до пенсійної реформи України, з урахуванням наступних змін, колегія суддів зазначає наступне. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Позивач, заявляючи одну з позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок пенсії, починаючи з 07.10.2009 року, та виплачувати позивачу на загальних підставах пенсію за віком на підставі документів, що перебувають у пенсійній справі та поданих позивачем із заявою від 01.02.2022 додаткових документів, не менше мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням компенсаційних виплат/доплат до пенсії, відповідно до віку позивача, із застосуванням усіх підвищень, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням на загальних підставах індексації та масових перерахунків пенсії у 2008, 2012, 2017 - 2023 роках, відповідно до пенсійної реформи України, з урахуванням наступних змін, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача. Аналогічна правова позиція щодо наведених обставин викладена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (№ К/9901/2399/17). Щодо позовних вимог про проведення індексації пенсії. Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення). Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає. Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою. При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян. Частиною 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Отже, вимоги представника позивача щодо проведення індексації пенсії не підлягають задоволенню, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо проведення індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року справа №404/6317/16-а. Отже, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо позовної вимоги в частині допущення негайного виконання рішення суду в повному обсязі, шляхом зобов`язання Головного управління ПФУ у Луганській області здійснити стягнення усієї суми заборгованості з пенсії, починаючи з 07.10.2009, колегія суддів зазначає наступне. Спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду перерахування донарахованих сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Як слідує з матеріалів справи, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 360/1733/22, що набрало законної сили, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зобов`язане відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009, із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплати пенсії, на визначений позивачем у заяві від 01.02.2022 банківський рахунок. Таким чином, спір у даній справі стосується саме нарахування та виплати пенсії, а не її присудження, у зв`язку з чим колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги щодо негайного виконання рішення суду. Також задоволенню не підлягає позовна вимога щодо здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку передбаченому ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. При цьому, суд звертає увагу на той факт, що представник позивач заявляючи позовну вимогу про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку, передбаченому ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, жодним чином не обґрунтував її. Водночас, у даному випадку суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, адже у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього після набрання рішенням законної сили. Доказів зворотного представником позивачем не надано. Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо відмовлення в задоволенні позовних вимог в цій частині. Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, правильно вирішив спор по суті. Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції в мотивувальній частині надав правову оцінку позовним вимогам щодо: протиправного незарахування відповідачем до трудового стажу позивача періодів роботи позивача з 08.08.1955 по 21.04.1993 та періоду навчання з 01.09.1950 по 25.06.1955; протиправного неврахування відповідачем при обрахунку пенсії позивача даних архівних довідок про заробітну плату, виданих Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/4, 0259/5, 0259/6, 0259/7, 0259/8, 0259/9; протиправного ненарахування відповідачем позивачу щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; протиправного ненарахування відповідачем позивачу компенсації втрати частини доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення суду у справі № 360/1733/22; протиправної невиплати пенсії на визначений позивачем банківський рахунок за заявою поданою представником; однак не визначив спосіб захисту прав позивача щодо задоволених позовних вимог. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу представника позивача та змінити рішення суду першої інстанції, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2022, із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи з 08.08.1955 по 21.04.1993 та період навчання з 01.09.1950 по 25.06.1955 у Іванівському текстильному інституті; із зарахуванням при обрахунку пенсії позивача даних архівних довідок про заробітну плату, виданих Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/4, 0259/5, 0259/6, 0259/7, 0259/8, 0259/9; із нарахуванням позивачу щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; із нарахуванням позивачу компенсації втрати частини доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення суду у справі № 360/1733/22; із виплатою пенсії на визначений позивачем банківський рахунок за заявою поданою представником». Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню зі зміною судового рішення. Відповідно до норм статті 317 КАС України, зокрема, підставами для зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Райзмана Олександра Яковича, що діє в інтересах ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі № 360/777/23 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі № 360/777/23 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2022, із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи з 08.08.1955 по 21.04.1993 та період навчання з 01.09.1950 по 25.06.1955 у Іванівському текстильному інституті; із зарахуванням при обрахунку пенсії позивача даних архівних довідок про заробітну плату, виданих Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 №№ 0259/4, 0259/5, 0259/6, 0259/7, 0259/8, 0259/9; із нарахуванням позивачу щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; із нарахуванням позивачу компенсації втрати частини доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення суду у справі № 360/1733/22; із виплатою пенсії на визначений позивачем банківський рахунок за заявою поданою представником». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від від 25 серпня 2023 року у справі № 360/777/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 листопада 2023 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць