Постанова 4857 № 380/16773/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/16773/22 пров. № А/857/8014/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року, ухвалене суддею Морською Г.М. у м.Львові о 15:58, повний текст якого складений 03 квітня 2023 року, у справі №380/16773/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Релігійної організації "Релігійна громада церкви Євангельських християн баптистів "Виноградник", про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень,- ВСТАНОВИВ: 21 листопада 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Релігійної організації "Релігійна громада церкви Євангельських християн баптистів "Виноградник", у якому просила визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження на проектування та будівництво двоповерхової культової споруди з мансардою на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610160300:02:003:0179) у м.Винники, затверджені рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради від 15.03.2019 №91. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про звернення позивача із даними позовними вимогами поза межами визначеного ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду за захистом порушеного права. Також апеляційна скарга містить доводи про те, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність у ОСОБА_1 підстав для звернення до суду з даними позовними вимогами про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень, оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин з затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на проектування та будівництво двохповерхової культової споруди з мансардою на земельній ділянці АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610160300:02:003:0179) у м.Винники та такі містобудівні умови та обмеження не породжують для позивача права на захист. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням 29-ї сесії (четвертого скликання) Винниківської міської ради № 747 від 01.03.2005 затверджено Генеральний план м. Винники після коригування. 20.12.2017 Винниківською міською радою прийнято рішення 9-ї сесії за № 1175, яким за результатами розгляду заяви (клопотання) пастора Церкви ОСОБА_2 доручено виконавчому комітету Винниківської міської ради внести зміни в детальний план територій в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 . На замовлення виконавчого комітету Винниківської міської ради фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 в 2018 році виготовлено детальний план території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 . Вказаним детальним планом, на відміну від детального плану території внесення змін до кварталу індивідуальної житлової забудови по Яворницького в м.Винники, виготовленого ПП «АрхіС» в 2014 році, передбачено розміщення будівлі ОСОБА_4 . Рішенням 11-ї сесії Винниківської міської ради № 1361 від 24.05.2018 затверджено детальний план території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради, правонаступником якого є виконавчий комітет Львівської міської ради від 15.03.2019 №91, Релігійній організації "Релігійна громада церкви Євангельських християн-баптистів "Виноградник" у місті Винники Личаківського району міста Львова видані Містобудівні умови та обмеження на проектування та будівництво двоповерхової культової споруди з мансардою на земельній ділянці по Крива (к/н 4610160300:02:003:0179) у м. Винники. Спірні містобудівні умови та обмежені містять наступне посилання: «…Функціональне призначення земельної ділянки землі житлової та громадської забудови відповідно до детального плану території, затвердженого рішенням № 1361 від 24.05.2018…». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі №463/6912/18, яке набрало законної сили, скасовано рішення Винниківської міської ради від 24.05.2018 № 1361 "Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_2 ". Позивач, покликаючись на те, що у зв`язку із скасуванням детального плану території, затвердженого рішенням Винниківської міської ради № 1361 від 24.05.2018, чинним є детальний план території, затверджений рішенням Винниківської міської ради № 1599 від 29.12.2014, на якому відображено наявність ставка і струмка, що проходить через нього, а також їх прибережно-захисна смуга, звернулась до суду про скасування спірних містобудівних умов та обмежень, оскільки такі не містять жодних застережень щодо прибережно - захисної смуги, що має наслідком будівництво у безпосередній близькості до водного об`єкта, що є порушенням її екологічних прав. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При вирішенні спірних правовідносин, насамперед, дослідженню підлягають обставини наявності у позивача права на звернення із заявленими позовними вимогами. Так, згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення). Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин. Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними. Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду. Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно доКонституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені. Задовольняючи позовні вимоги та досліджуючи питання наявності права на оскарження містобудівних умов та обмежень, як акту індивідуальної дії, особою, якій його не адресовано і прав та обов`язків якої він не стосується, судом першої інстанції слушно враховані правові висновки, викладені Верховним Судом у справі №826/12131/17 (постанова від 18.05.2022), згідно яких видача містобудівних умов та обмежень безпосередньо впливає на інтереси відповідної територіальної громади, а тому судове рішення, яким зобов`язано надати містобудівні умови та обмеження для (…), є таким, що вирішує питання про інтереси скаржника як мешканця будинку, що знаходиться на суміжній з будівництвом території. У згаданій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що комплексна забудова території відповідно до статті 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» здійснюється з метою забезпечення реалізації громадських інтересів і спрямовується на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об`єктів соціальної сфери, житлових будинків, інших об`єктів будівництва, а також на благоустрій території. Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду одним або кількома інвесторами. Отже, факт невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівній документації на місцевому рівні очевидно створює загрозу суспільним (загальним) інтересам, оскільки це може завдати шкоди інтересам значної (необмеженої) кількості осіб, які будуть позбавлені (обмежені) умов відпочинку, занять фізкультурою з метою оздоровлення, дитячих ігор та розваг в межах прибудинкової території під наглядом її мешканців, створить перешкоди у сфері паркування та, відповідно, підвищить небезпеку виникнення дорожньо-транспортних пригод та може призвести до несприятливих наслідків завдання непоправної шкоди здоров`ю та життю людини. Також зазначено, що адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов`язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинен застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає у тому числі захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту В обґрунтування порушення свого права оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями позивач зазначає, що вона є власницею будинку у АДРЕСА_3 , що знаходиться поруч із вул. Яворницького, 23-а, де здійснює будівництво третя особа. Згідно тверджень позивача, спірні містобудівні умови та обмеження не відповідають чинній містобудівній документації м. Винники та не враховують безпосередню близькість до забудови водних об`єктів (струмка, ставка) і прибережну захисну смугу, що є порушенням її екологічних прав. Вказує на те, що у зв`язку із скасуванням детального плану території, затвердженого рішенням Винниківської міської ради № 1361 від 24.05.2018, чинним є детальний план території, затверджений рішенням Винниківської міської ради № 1599 від 29.12.2014, на якому відображено наявність ставка і струмка, що проходить через нього, а також їх прибережно - захисна смуга. Проте спірні містобудівні умови та обмеження не містять жодних застережень щодо прибережно-захисної смуги, що має наслідком будівництво у безпосередній близькості до водного об`єкта, що є порушенням її екологічних прав. Це, на думку позивача, порушує досягнуті у генеральному плані міста домовленості щодо розвитку, планування, забудови та іншого використання територій населеного пункту і загрожує забезпеченню сталого їх розвитку з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача наявне право на звернення до суду з цим позовом. Також, у справі, що розглядається, з огляду на доводи скаржника, підлягає дослідженню питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Водночас, ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Згідно з ч.ч.1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів. Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку відсутність поважних причин його пропуску. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). Так, позивачем висловлено свої міркування щодо дотримання строку звернення до суду із даними позовними вимогами, яким судом першої інстанції надано правову оцінку та встановлено дотримання позивачем процесуальних строків звернення до суду. Натомість скаржник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що Винниківська міська рада вжила передбачених законом заходів з оприлюднення документа оскаржуваного рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради від 15.03.2019 №91, забезпечила публічність прийнятого ним акту та можливість ознайомитись з текстом. Зауважує, що позивачем не заперечується факт обізнаності про видані містобудівні умови та обмеження. Тому вважає, що при зверненні у листопаді 2022 року з позовом до суду позивачем не дотримано вимог ст. 122 КАС України та не зазначно об`єктивних причин неможливості своєчасного звернення до суду про скасування містобудівних умов та обмежень на проектування та будівництво двоповерхової культової споруди з мансардою на земельній ділянці по вул.Крива (кадастровий номер 4610160300:02:003:0179) у м.Винники, затверджені рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради від 15.03.2019 №91. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись» . Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод та інтересів. Так, відповідно до ч. 2, 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що проектна документація на об`єкт будівництва розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних, складовою частиною яких є містобудівні умови та обмеження. У свою чергу містобудівні умови та обмеження визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва у відповідності до вимог, встановлених законодавством та містобудівною документацією, тобто, гранично допустимі (дозволені) вимоги до майбутнього проекту, та є чинними до завершення будівництва об`єкта. Вказана позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 15.12.2018 у справі №522/6212/17. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/801/18). Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19). Досліджуючи правову природу містобудівних умов та обмежень, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 (справа № 640/3844/20, пункт 43) зазначив, що «Містобудівні умови та обмеження" є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб`єктам і створюють права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів, регулюють конкретну життєву ситуацію та їх дія закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання». Позиція щодо природи містобудівних вимог та обмежень як індивідуального акта викладена також в постанові Верховного Суду постановах від 23.01.2018 у справі №815/5989/13-а. Отже, за своєю юридичною природою містобудівні умови і обмеження, - це акт індивідуальної дії, який видається уповноваженими органами містобудування та архітектури та покладає на замовника будівництва певні обов`язки і обмеження. Правовідносини, що виникають на підставі містобудівних умов і обмежень, носять довготривалий характер, оскільки діють до закінчення будівництва об`єкту. Відповідно, якщо містобудівні умови і обмеження містять протиправні положення, то вони порушують права позивача, як замовника будівництва і вимоги закону, протягом всього строку своєї дії, а не лише в момент їх видачі. Протягом всього строку дії містобудівних умов замовник змушений виконувати їх протиправні вимоги і нести ризик накладення санкцій з боку контролюючих органів у разі такого невиконання. Суд звертає увагу, що положення частини другої статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №464/2638/17 та 28.11.2018 у справі № 815/2311/15. Відтак, враховуючи чинність містобудівних умов до завершення будівництва та їх можливу протиправність в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції наголошує, що вони можуть порушувати права осіб і вимоги закону, протягом всього строку своєї дії, а не лише в момент їх видачі, а тому строк звернення до суду встановлюється згідно частини 2 статті 122 КАС України (6 місяців з моменту порушення прав). В даному випадку початок перебігу строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом слід пов`язувати із набранням законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі № 463/6912/18, яким скасовано рішення Винниківської міської ради від 24.05.2018 № 1361 "Про затвердження детального плану території внесення змін в квартал індивідуальної житлової забудови по вул.Яворницького в м. Винники". Зазначене судове рішення набрало законної сили 11.08.2022. Таким чином, при зверненні 21 листопада 2022 року до суду із вимогами про скасування спірних містобудівних вимог і обмежень позивачем шестимісячний строк звернення до суду не пропущено. Слід зазначити, що апеляційна скарга окрім покликань на відсутність права звернення із даними позовними вимогами та недотримання процесуальних строків звернення до суду, не містить жодних доводів на спростування протиправності виданих містобудівних умов та обмежень на проектування та будівництво двоповерхової культової споруди з мансардою на земельній ділянці по вул.Крива (кадастровий номер 4610160300:02:003:0179) у м.Винники, затверджених рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради від 15.03.2019 №91. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі № 380/16773/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний