Постанова 4857 № 380/4008/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4008/24 пров. № А/857/8004/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Москаль Р.М., м.Львів) у справі № 380/4008/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на державній службі,- В С Т А Н О В И В: 21.02.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Держмитслужби Про звільнення ОСОБА_1 від 14.01.2022 року №48-о; визнати протиправним та скасувати наказ Галицької митниці Держмитслужби від 28.04.2022 №5-о Про оголошення наказу Держаної митної служби України; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста Городок Галицької митниці Держмитслужби або на іншій рівнозначній посаді в Львівській митниці; стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року повернуто позовну заяву ОСОБА_1 , подану 21.02.2024 адвокатом Алєксєєнко А.А., з вимогами до Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на державній службі (і додані до неї документи) особі, яка її подала. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що з наказом № 48-о від 14 січня 2022 року Державної митної служби України про звільнення з посади першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби ознайомився 28 квітня 2022 року, оскільки до вказаного моменту (28.04.2022) внаслідок хвороби був непрацездатним і відповідно відсутнім на роботі. Крім того, причини пропуску строку пояснює тим, що позивачу не було відомо про порушення його прав при звільнені, оскільки не була відома інформація про наявність вакантних посад у Львівській митниці Держмитслужби, на які позивач міг бути переведений до 14.01.2022 року або ж й навіть до 28.04.2022 року (внаслідок скасування наказу про звільнення). Позивач розраховував, що Державна митна служба України при його звільненні діяла у відповідності до закону та у Львівській митниці Держмитслужби були відсутні вакантні посади, на які може бути його переведено. Про наявність вакантних посад у Львівській митниці на момент його звільнення з державної служби дізнався після отримання (13.02.2024 року та 15.02.2024 року) представником позивача адвокатом Алексеєнком А.А. відповіді на адвокатський запит від 06.02.2024 року № 06/02. З огляду на зазначене, вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 03.05.2024 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві заявник зазначає, що позивач ознайомився з наказом про звільнення з посади першого заступника начальника Галицької митниці Держмитслужби 28 квітня 2022 року, оскільки позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності, в зв`язку з чим наказ Державної митної служби України від 14 січня 2022 року № 48-о «Про звільнення ОСОБА_1 » було оголошено наказом Галицької митниці Держмитслужби від 28 квітня 2022 № 5-о «Про оголошення наказу Державної митної служби України», що не заперечується апелянтом. Стосовно доводів позивача щодо поважності пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а саме, що йому в лютому 2024 року стало відомо про наявність постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі № 380/9055/23, з якої він дізнався про ймовірне порушення своїх прав, уклав угоду з адвокатом 06.02.2024 та з відповіді на адвокатський запит, отриманих документів (штатний розпис митниці) пересвідчився в незаконності свого звільнення, відповідач зазначає, що судом першої інстанції правомірно надано оцінку даним обставинам справи та зроблено висновок, що даний факт не свідчить про те, що позивач не знав чи не міг дізнатися про ймовірне порушення своїх прав та звернутися до суду вчасно до 28.05.2022 включно. Крім того, Держмитслужба звертає увагу суду апеляційної інстанції, що справа № 380/9055/22 знаходиться на розгляді у Верховному Суді у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відповідності до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Оцінюючи вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду на предмет їх поважності, суд керувався такими мотивами: ОСОБА_1 оскаржує накази, датовані 28.01.2022 та 28.04.2022, зі змістом яких ознайомлений під розписку 28.04.2022. Отже, позивач пропустив строк звернення до суду, що становить один місяць (частина п`ята статті 122 КАС України), на двадцять місяців - тобто звернувся до суду в строк, що в двадцять разів перевищує визначений законом. Оцінюючи наведені представником позивача аргументи суд дійшов висновку, що позивач в 2022-2023 роках байдуже ставився до питання обізнаності про обставини, що могли наштовхнути його на висновок про порушення його прав внаслідок звільнення зі служби (в процесі реорганізації митних органів позивач був повідомлений про можливе майбутнє звільнення та відмовився від запропонованої йому посади, тому був звільнений), а зацікавленість в отриманні відомостей щодо наявних інших вакансій проявив в лютому 2024 року (запити адвоката), після ознайомлення із практикою апеляційного суду щодо розгляду подібної справи. Проте позивач в клопотанні від 21.02.2024 (включене в текст позову) не навів жодної обставини, що свідчила б про поважність причин пропуску ним строку звернення до суду, оскільки: 1) твердження про те, що позивач розраховував на добросовісність відповідача при прийнятті оскаржених рішень, а через двадцять місяців перестав на неї покладатися (коли дізнався, що один із його колишніх колег, також звільнених з посади внаслідок реорганізації, зміг поновитися на роботі на підставі судового рішення), суд оцінює в контексті життєвого, професійного досвіду позивача та займаної ним посади, тому вважає, що такі твердження є маніпулятивними та такими, що не пояснюють поважність причин пропуску звернення до суду в двадцять разів; 2) необізнаність позивача на момент його звільнення про позитивну судову практику у подібних справах (або відсутність такої практики) в контексті питання поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду в принципі ні про що не свідчить, адже позивач міг вчасно звернутися до суду та наводити в заявах по суті спору доречні аргументи на підтвердження власної позиції, що могли б вплинути на формування позитивної практики в його індивідуальній справі; 3) відсутність в позивача на момент звільнення відомостей, необхідних для того, щоб визначитися, чи порушенні його права внаслідок звільнення (в цій ситуації - нового штатного розпису митниці), не була нездоланною проблемою - адже позивач міг діяти щонайменше двома шляхами, що привели б його до повної обізнаності з ситуацією в межах п`яти робочих днів (строк відповіді на запити про надання публічної інформації, адвоката): звернутися до відповідача із запитом про надання публічної інформації; укласти угоду з адвокатом про отримання професійної правничої допомоги та звернутися до відповідача із адвокатським запитом. Цією ж ухвалою від 26.02.2024 суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 та роз`яснив позивачу, що він вправі усунути недоліки позовної заяви у десятиденний строк з дня одержання цієї ухвали у такий спосіб повторно скерувати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з іншим обґрунтуванням поважності причин пропуску цього строку, а також доказами на підтвердження викладених обставин. 13.03.2024 до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків позову, у якій представник позивача фактично продублював вже оцінені судом аргументи щодо обставин, якими в позовній заяві від 21.02.2024 обґрунтовує поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду; наполягає на тому, що в лютому 2024 року позивачу стало відомо про наявність постанови 8ААС у справі №380/9055/23, з якої він дізнався про ймовірне порушення своїх прав, найняв адвоката та з відповіді на адвокатський запит та отриманих документів (штатний розпис митниці) пересвідчився в незаконності свого звільнення (наявність у Львівській митниці вакантних посад на момент звільнення, котрі відповідач не запропонував позивачу для заміщення). Однак, як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, позовну заяву ОСОБА_1 від 21.02.2024 слід повернути з мотивів значного пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин. Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі помилковими, виходячи з наступного. Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою цієї ж статті обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку. У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин та обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Колегія суддів зазначає, що строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, «повинна» необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відтак, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду, чи, відповідно, повернути. Як зазначалося вище, частиною другою статті 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз наведеної норми КАС свідчить, що у разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що отримання особою копії оскаржуваного рішення не завжди є доказом обізнаності такої особи про факт порушення її прав. Так, зокрема, якщо йде мова про звільнення, то сама процедура є прямо передбаченою нормами законодавства. Тобто, якщо б звільнення з державної служби не було передбачено законом, то особа, яку звільнили з державної служби однозначно повинна була знати про порушення своїх прав. Водночас, якщо при звільнені були недотримані певні формальності, інформація про які не є безпосередньо доступною особі, яку звільнили, то в даному випадку необхідно досліджувати чи особа добросовісно діяла з метою отримання відповідно інформації, й зокрема, чи за відповідних обставин у особи були фактичні підстави для отримання такої додаткової інформації, адже законодавством не встановлена презумпція «неправомірності дій органу державної влади при звільненні осіб з державної служби». Більше того, відповідно до ст. 19 Конституції України встановлено спеціально дозвільний принцип. Тобто органи державної влади діють у спосіб та в порядку, що прямо передбачений законом. Як наслідок, позивач при його звільненні з державної служби міг розраховувати на те, що Держмитслужбою при його звільнені дотримані вимоги законодавства, зокрема, що новоствореному територіальному митному органі, який виконує аналогічні функції з органом, що ліквідовується, відсутні вакантні місця й відповідно тому такі не пропонуються для переведення. Апеляційний суд зауважує, що позов поданий 21.02.2024 року, тобто на п`ятий день, з моменту отримання другої частини відповіді на адвокатський запит, з якого представнику позивача, й відповідно й самому позивачу стало відомо про наявність у Львівській митниці Держмитслужби вакантних посад, які не були запропоновані ОСОБА_1 на момент його звільнення, й відповідно саме з вказаної дати позивач фактично зміг довідатись й довідався про порушення своїх прав. Будь-яких доказів зворотного у матеріалах справи відсутні. Таким чином, на думку колегії суддів, дії позивача є добросовісними, строк на подання позову пропущений з поважних причин та підлягав поновленню. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати, як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 правова позиція, згідно до якої, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто при розгляді справи адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача. Наявність чи відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу), питання щодо відповідності обраного позивачем способу його захисту, встановлюється при розгляді справи по суті. За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому її слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд- П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 380/4008/24 скасувати та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний