Постанова 4815 № 568/87/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 листопада 2023 року м. Рівне Справа № 568/87/23 Провадження № 22-ц/4815/1022/23 Головуючий в Радивилівському районному суді Рівненської області: суддя Сільман А.О. Рішення суду першої інстанції ухвалено 27 червня 2023 року в м. Радивилів Дубенського району Рівненської області Повний текст складено 28 червня 2023 року Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: ОСОБА_2 ; представники учасників справи: позивача адвокат Сорока Віталій Григорович; відповідача адвокат Пасічник Юрій Олександрович; за участі: сторони та їх представники в судове засідання не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 27 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру стягуваних аліментів та звільнення від сплати пені за несвоєчасну сплату аліментів, в с т а н о в и в : У січні 2023 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів. Позивачем мотивовано вимоги тим, що на підставі наказу Радивилівського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2021 року у справі № 568/1532/21 з відповідача на його користь стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на кожну дитину, починаючи з 21 жовтня 2021 року та до досягнення дітьми повноліття. Однак станом на грудень 2022 року у відповідача існувала заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей в розмірі 54 634,52 гривень і таке порушення обов`язку спонукає до стягнення неустойки. З наведених мотивів просив стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дітей в розмірі 29 839,04 гривень. У березні 2023 року ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про зменшення розміру стягуваних аліментів з 1/3 частки на 1/6 частки всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та звільнення її від сплати пені за несвоєчасну сплату аліментів. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що у 2022 році відповідач проживала в Турецькій Республіці та не працювала, оскільки стан її здоров`я значно погіршився. Також вказувалося про те, що відповідач досі не має можливості фізично працювати, не має власного житла, а її батьки є пенсіонерами. Щодо неустойки, то своєї вини в порушенні відповідного обов`язку вона не визнавала, адже не знала про стягнення з неї аліментів на утримання дітей і не проживала на час винесення наказу за місцем її реєстрації, а перебувала до 24 грудня 2022 року за межами України. Дізнавшись про аліменти, сплатила заборгованість повністю. Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 27 червня 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в сумі 29 839,04 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 гривень. Зустрічний позов залишено без задоволення. При ухваленні свого рішення суд виходив із того, що факт наявності заборгованості зі сплати аліментів станом у відповідний період підтверджується належними доказами, а тому, здійснивши розрахунок пені в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість відповідної вимоги. При цьому суд відхилив доводи відповідача про те, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з її вини, адже обов`язок утримувати дітей не залежить від звернення до суду. Врахував, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем батьківських обов`язків і з`ясував факт переїзду ОСОБА_2 до іншої країни та залишення дітей на проживання з батьком в період воєнного стану. Щодо вимоги про зменшення розміру стягнення аліментів, то суд зазначив, що відповідач не довела для цього зміни передбаченого законодавством сімейного чи матеріального стану в період з винесення судового наказу по пред`явлення вимоги. На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де вона покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності таких обставин справи та невідповідності викладених у рішенні суду висновків обставинам справи. На обґрунтування апеляційної скарги зазначала про відсутність своєї вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, оскільки про такий обов`язок їй не було відомо, судового наказу вона не отримувала і позивач до її відома цього не довів. Крім того, вона перебувала за межами України. Разом з тим, тоді як дізналась про аліменти, то відразу сплатила всю суму боргу, чим її спростувала. Зауважувала на те, що під час розгляду справи в суді сторони обговорювали можливість укладення мирової угоди і попередили про це суд, але відповідач була вимушена залишити Україну. У зв`язку з цим сторони неодноразово клопотали про відкладення слухання справи. Однак цю обставину районний суд залишив без уваги. З викладених міркувань просила рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю, зменшивши розмір стягуваних з ОСОБА_2 аліментів з 1/3 частки до 1/6 частки від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня вступу у законну силу. Відзив на апеляційну скаргу не надавався, хоча про таке право роз`яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року. До початку судового засідання сторонами подано заяву про затвердження мирової угоди, однак ухвалою Рівненського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року відмовлено у затвердженні мирової угоди і продовжено судовий розгляд. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК України). Матеріалами справи з`ясовано, що 21 квітня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Радивилівського управління юстиції Рівненської області зареєстровано шлюб між сторонами. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 червня 2020 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., записані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 7). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04 листопада 2008 року батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 8). Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2021 року у справі № 568/220/21, що набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано. Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 09 листопада 2021 року вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (громадянин Республіки Туреччина) зареєстрований шлюб (а.с. 50). На виконанні у Радивилівському відділі державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 67852181 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей в розмірі в розмірі 1/3 всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на кожну дитину. Розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданим відділом державної виконавчої служби, підтверджується факт заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дітей станом на 31 грудня 2022 року у розмірі 54 634,52 гривень, а саме за період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року. Так, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до неї відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України. Згідно з ч.1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Щодо пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів, то до позовної заяви надавався розрахунок, в якому представник позивача обчислив її розмір за період з квітня 2022 року по грудень 2022 року, що складало 29 839,04 гривень. Неустойку за прострочення сплати аліментів за попередній період стягнуто заочним рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 03 серпня 2022 року в цивільній справі №568/405/22 в розмірі 13 674,92 гривень. Відповідачем правильності здійснених обрахувань в суді першої інстанції спростовано не було, наданий розрахунок прийнятий судом і в апеляційний скарзі аргументів з приводу розрахунку не наведено, а тому колегія суддів не вбачає потреби для проведення власного розрахунку. Щодо відсутності вини у виникненні заборгованості відповідача зі сплати аліментів, то апеляційний суд ураховує при з`ясуванні цієї обставини таке. Згідно зі ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.1 та 2 ст. 614 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 ч.1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У Сімейному кодексі України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що у такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч.1 ст. 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Між тим, обов`язок надавати дитині допомогу (аліменти) на матір покладається не лише на підставі судового рішення, а й з факту народження дитини згідно з вимогами Сімейного кодексу України, тобто законом. Як з`ясовано судом, належних, допустимих та достатніх доказів виконання відповідачем свого батьківського обов`язку у відповідний період матеріали справи не містять, що спонукає до покладення на неї відповідальності у виді неустойки (пені). Тобто не можна вважати, що заборгованість утворилася з незалежних від платника аліментів причин, адже вона зобов`язана була вживати усіх по утриманню спільних з позивачем дітей. Щодо зменшення розміру стягнутих аліментів, то суд попередньої інстанції правильно виходив із відсутності для цього підстав. Частиною 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Роз`яснення пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" вказують, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Тобто законодавством чітко визначені умови зміни вже встановленого розміру аліментів: зміна матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів, що ґрунтується на ст.192 СК України. Натомість зміни вказаних обставин, які би спонукали до зменшення розміру аліментів, відповідач не довела. Поготів, колегією суддів враховується, що після розірвання шлюбу та залишення спільних дітей на проживання з батьком відповідач створила нову сім`ю і це поставило її в суттєво краще становище щодо позивача, адже в силу сімейного законодавства вона заручилася матеріальною підтримкою чоловіка від нового шлюбу. Отже, повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги не спонукають до скасування оскаржуваного рішення, вони вже були предметом дослідження попереднім судом та фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у суб`єктивно зручний спосіб, який має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Спонуканням для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 27 червня 2023 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк С.С. Шимків