Постанова Київський апеляційний суд № 753/21285/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 листопада 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/21285/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9703/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Рейнарт І.М., за участю секретарів судового засідання - Осінчук Н.В., Котляр К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва Ірина Вікторівна, про визнання договору дарування недійсним, - в с т а н о в и в : У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 15 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 066-2208-952, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредитні кошти в сумі 270 000 доларів США зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом з терміном погашення заборгованості до 10 квітня 2038 року. Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 066-2008-952-Р від 15 квітня 2014 року. 05 липня 2016 року заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал банк» 217 844 доларів 90 центів США заборгованості за кредитним договором № 066-2208-952 від 15 квітня 2008 року. 21 вересня 2020 року АТ «Універсал Банк» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. із заявою про відкриття виконавчого провадження відносно поручителя ОСОБА_4 за виконавчим листом по виконанню вказаного рішення суду про стягнення 217 844 доларів 90 центів США заборгованості за кредитним договором, а 01 жовтня 2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів та майна боржника. В ході виконавчого провадження на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним виконавцем з`ясовано, що боржнику ОСОБА_1 на праві власності належало нерухоме майно - квартира загальної площею 106,7 кв.м, житловою - 54,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, позивачу стало відомо, що 03 грудня 2015 року ОСОБА_1 відчужено вказану квартиру шляхом переоформлення її договором дарування на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. До укладення договору дарування від 03 грудня 2015 року вказана квартира належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_1 , виданого 12 вересня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Вказаний договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після відкриття провадження у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 квітня 2008 року № 066-2208-952 в сумі 217 844 доларів 90 центів США, а відтак вчинено з метою ухилення від виконання майбутнього судового рішення, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування. Звертає увагу, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у родинних відносинах. Вказане свідчить про те, що дії сторін договору дарування були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича боржника (сина) з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів. Оскільки спірний договір дарування нерухомого майна (квартири) уклали сторони, які є близькими родичами, дії яких не були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а направлені на фіктивний перехід права власності на майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, а тому такий договір дарування підлягає визнанню недійсним відповідно до положень ст. 234 ЦК України (т. 1 а.с. 1-7). Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року залучено АТ «Таскомбанк» як правонаступника АТ «Універсал Банк» по справі за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва І.В., про визнання договору дарування недійсним (т. 1 а.с. 146). Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог АТ «Таскомбанк», що є правонаступником АТ «Універсал Банк», до ОСОБА_1 , діючого у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва І.В., про визнання договору дарування недійсним - відмовлено (т. 1 а.с. 182-190). Не погодившись з рішенням районного суду, 03 травня 2023 року представник АТ «Таскомбанк» - адвокат Пономаренко О.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі (т. 1 а.с. 192-210). На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції належним чином не дослідив докази у справі, чим порушив норми процесуального права. Вказував, що оспорюваний договір дарування від 03 грудня 2015 року укладено між відповідачами після відкриття провадження у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № 066-2208-952 від 15 квітня 2008 року у сумі 217 844,90 доларів США. Вказане свідчить про те, що дії сторін договору дарування були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича боржника (сина) з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів. Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що ознакою фіктивності правочину може вважатися лише наявність рішення суду та обставина його пред`явлення до примусового виконання. Посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 липня 2018 року по справі № 922/2878/17, відповідно до якої цивільно-правовий договір не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу судового рішення про стягнення боргу, а укладення боржником, проти якого розпочато судове провадження про стягнення боргу, договору дарування, може свідчити про недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір може порушити майнові права кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. У суді апеляційної інстанції представник АТ «Таскомбанк» - адвокат Пономаренко О.В. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Інші особи,які берутьучасть усправі в судові засідання призначені апеляційним судом 29 червня 2023 року, 07 вересня 2023 року, 05 жовтня 2023 року і 02 листопада 2023 рокуне прибули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, телефонограмами, про що у справі є докази. Повідомлення відповідачів ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адрес місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили (т. 2 .с. 221-247 т. 3 а.с. 7-16, 22-36). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, щопозивачем не доведено, що оспорюваний договір дарування квартири від 03 грудня 2015 року, яка не була предметом іпотеки за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_3 та її поручителя ОСОБА_1 по кредитному договору № 066-2208-952 від 15 квітня 2008 року, не відповідав волевиявленню таких сторін правочину, й такий правочин не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, й сторонами правочину не було вчинено дій, спрямованих на перехід права власності на нерухоме майно, не доведено також наявності умислу сторін договору з певним спрямуванням волі, при цьому, перехід права власності на квартиру відбувся 03 грудня 2015 року, тобто до вирішення судом справи про стягнення заборгованості за кредитним договором 05 липня 2016 року, при цьому виконавче провадження відкрито по виконанню вказаного рішення суду 01 жовтня 2020 року. Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 066-2208-952 відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредитні кошти в сумі 270 000 доларів США зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом з терміном погашення заборгованості до 10 квітня 2038 року (т. 1 а.с. 11-15, 16-17, 18-21). Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 066-2008-952-Р від 15 квітня 2014 року, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору (т. 1 а.с. 22-24). 28 липня 2015 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва відкрито провадження у справі № 753/11686/15-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а.с. 25-26) Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2016 року у справі № 753/11686/15-ц, яке набрало законної сили 18 липня 2017 року, позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 задоволено частково, й стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал банк» 217 844 доларів 90 центів США заборгованості за кредитним договором № 066-2208-952 від 15 квітня 2008 року, а також судові витрати в сумі 1 218 грн. 00 коп., у решті вимог відмовлено (т. 1 а.с. 27-29). 01 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по виконанню вказаного рішення суду про солідарне стягнення 217 844 доларів 90 центів США заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 30-31). У порядку виконання рішення суду 01 жовтня 2020 року було винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 34). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_2 , виданого 12 вересня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення (т. 1 а.с. 32-35). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме встановлено, що 03 грудня 2015 року ОСОБА_1 відчужено вказану квартиру шляхом укладення договору дарування з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В., та на підставі договору дарування зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 36-37). Оскільки в суді першої інстанції представник позивача (Банку) заявив клопотання про витребування доказів, письмовий текст якого було подано разом з позовом, проте вказане клопотання не було вирішено районним судом та таке клопотання було заявлено в суді апеляційної інстанції, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ухвалами від 29 червня 2023 року та від 07 вересня 2023 року витребував належно завірені копії нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 03 грудня 2015 року реєстровий № 2240 та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану, оскільки встановлення цих обставин входить до предмету доказування у цій справі та має значення для правильного її вирішення (т. 1 а.с. 9-10, 232-234 т. 2 а.с.4-6). За наданою до апеляційного суду належно завіреними копіями договору дарування та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану , 03 грудня 2015 року між ОСОБА_1 подарував своєму сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належну ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Від імені ОСОБА_2 договір був підписаний його матір`ю ОСОБА_3 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. за реєстровим № 2240 (т. 2 а.с. 42-43, 48-50). На підставі вищевказаного договору дарування від 03 грудня 2015 року зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 36-37). Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу). Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18). Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) є недійсними. У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Судом встановлено, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року відкрито провадження у справі № 753/11686/15-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 , поручителя ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором (т. 1 а.с. 25-26). 03 грудня 2015 року за нотаріально посвідченим договором дарування ОСОБА_1 подарував своєму сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , від імені ОСОБА_2 договір був підписаний його матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується наявними у справі доказами (т. 2 а.с. 42-43, 48-50) Отже оспорюваний Банком договір дарування квартири було вчинено після відкриття ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року провадження у справі № 753/11686/15-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до боржника ОСОБА_3 , поручителя ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором (а.с. 25-26). А відтак, ОСОБА_1 відчужуючи 03 грудня 2015 року належне йому на праві власності нерухоме майно своєму сину ОСОБА_2 , був обізнаний про невиконане ним грошове зобов`язання за кредитним договором, за виконання якого у повному обсязі він поручився. Колегія суддів дійшла висновку, що зазначений правочин був укладений з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_1 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_1 під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, апеляційний суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близьких родичів. Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його дитина, які укладали договір дарування, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора. Оскільки укладали договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому не можна залишати поза увагою такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Колегія суддів вважає, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося на користь близьких родичів, з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Оскільки встановлено, що оспорюваний договір дарування не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на приховування нерухомого майна, з метою уникнення звернення стягнення на це майно, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Згідно зі ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а відтак підлягає скасуванню з постановленням нового про задоволення позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги зведені до тлумачення законодавства, цих висновків суду не спростовують, тому апеляційним судом відхилені. При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст.141 ЦПК України). Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , підлягає стягненню 2 102,00 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 3 153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, сплата якого підтверджується доказами по справі (т. 1 а.с. 8, 201). Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» - задовольнити. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва Ірина Вікторівна, про визнання договору дарування недійсним - задовольнити. Визнати недійсним договір дарування квартири від 03 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою Іриною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за № 2240. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ), який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (код ЄДРПОУ - 09806443) - 2 102,00 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 3 153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 02 листопада 2023 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова І.М. Рейнарт