Постанова Київський апеляційний суд № 756/110/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/110/21 Головуючий у І інстанції - Майбоженко А.М. апеляційне провадження №22-ц/824/8108/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання Ковтун М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», про стягнення банківського вкладу, процентів, неустойки, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», в якому просив: стягнути з АТ «Альфа-Банк» на його користь заборгованість за договором банківського вкладу (вклад «Класичний») від 29 вересня 2010 року №014/3991-DR2681 у загальному розмірі 144 047,58 доларів США, що складається з суми основного неповернутого банківського вкладу у розмірі 136 920 доларів США; суми відсотків у розмірі 6 046,52 доларів США, 3% річних у розмірі 1 081,06 доларів США, а також суму пені у розмірі 11 218 519,56 грн; нарахування 3% річних та пені слід здійснювати до моменту виконання рішення суду з урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; стягнути з банку моральну шкоду у розмір 50 000 грн. В обґрунтування позову зазначав, що з 2010 року він неодноразово розміщував кошти в іноземній валюті на депозитних рахунках у банківській установі - Мінському відділенні Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк», за якими кошти банком йому поверталися. 29 вересня 2010 року він у Мінському відділенні Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» уклав договір №014/3991-DR2681 банківського вкладу (вклад «Класичний»), відповідно до умов якого вніс на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 180 000 доларів США на строк з 29 вересня 2010 року до 01 квітня 2011 року та фіксованою процентною ставкою 6,70% річних. Протягом строку дії депозитних договорів з огляду на значний розмір розміщуваних ним коштів в іноземній валюті на депозитних рахунках, він постійно отримував консультації та обслуговувався окремим банківським працівником (менеджером), який займався його клієнтським супроводом, а саме ОСОБА_2 , яка працювала в установах ПАТ «Укрсоцбанку» з 17 липня 2008 року, у тому числі на керівній посаді банківського відділення, в якому обслуговувались його рахунки. ОСОБА_2 , користуючись його довірою, з березня 2011 року повідомляла про автоматичну пролонгацію вказаного вище депозитного договору на нові терміни (6-12 місяців) з реінвестуванням (капіталізацією) нарахованих відсотків. За наявними банківськими (касовими) документами, а саме заявами на видачу готівки, засвідченими його підписом, підтверджується часткове зняття ним у 2014 році з депозитного рахунку коштів на суму 16 580 доларів США. Також наявними банківськими (касовими) документами, а саме заявами на видачу готівки, засвідченими його підписом, підтверджується часткове зняття ним у 2017 році з депозитного рахунку коштів на суму 26 500 доларів США. Таким чином, загальна сума коштів, видана йому через касу банківської установи ПАТ «Укрсоцбанк», складає 43 080 доларів США. У січні 2019 року він у Дарницькому відділенні AT «Укрсоцбанк» отримав виписку по особовому рахунку за період з 26 березня 2011 року по 08 січня 2019 року, з якої убачається, що залишок його коштів складав 871,50 доларів США. У подальшому ОСОБА_2 пояснила, що вона вводила його в оману та зловживала довірою, оскільки неодноразово з 2011 року, використовуючи підроблені документи, без його відома знімала кошти з депозитного рахунку, відкритого на його ім`я, у готівковій формі через касу очолюваної нею банківської установи та використовувала їх для власних потреб. 02 квітня 2019 року він звернувся до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За його заявою порушено кримінальне провадження № 12019100050003138 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України. 17 грудня 2020 року Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві було повідомлено ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України. За останнім договором банківського вкладу (вклад «Класичний») від 29 вересня 2010 року № 014/3991-DR2681 кошти йому не поверталися, за винятком сум, які ним були самостійно отримані через касу банку у 2014 році та у 2017 році. 12 вересня 2019 року Національний банк України надав дозвіл на реорганізацію шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» до AT «Альфа-Банк». Унаслідок реорганізації AT «Альфа-Банк» став правонаступником усіх прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк» стосовно його клієнтів та контрагентів. AT «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набув усіх прав за переданими йому активами, а також обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. 05 жовтня 2020 року він направив на ім`я Голови правління AT «Альфа-Банк» заяву з клопотанням провести службове розслідування діяльності працівників відділення ПАТ «Укрсоцбанк» у період з 2011-2018 роки щодо обслуговування коштів, розміщених ним на депозитних рахунках, відкритих у ПАТ «Укрсоцбанк», про результати якого повідомити у встановленому законом порядку; а також повернути належний йому залишок вкладу (депозиту) у розмірі 138 480,88 доларів США та відсотків, розмір яких необхідно визначити, виходячи з умов депозитного договору та вимог закону. За останнім договором банківського вкладу від 29 вересня 2010 року він вніс на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 180 000 доларів США на строк з 29 вересня 2010 року по 01 квітня 2011 року з фіксованою процентною ставкою у розмірі 6,70 % річних, у 2014 році ним отримано - 16 580 доларів США, а в 2017 році - 26 500 доларів США. Отже, неповернутою залишилась частина вкладу у розмірі 136 920 доларів США. За період з 29 вересня 2010 року до 01 квітня 2011 року йому мають бути нараховані проценти, виходячи з процентної ставки 6,70% річних. Крім того, на підставі положень статті 625 ЦК України на його користь підлягають стягненню за період з 05 жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року (92 дні) - 1 081,06 доларів США. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на його користь підлягає стягненню з банку за період з 05 жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року (92 дні) - пеня у розмірі 11 218 519,56 грн, виходячи з еквіваленту простроченої суми 142 966,52 доларів США. Вказаними протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Уважав, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки поданих сторонами доказів, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття судом необґрунтованого рішення. У мотивування скарги зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на наявність у матеріалах справи виписки з історії операцій клієнта ОСОБА_1 за період з 26 березня 2010 року по 07 березня 2011 року по рахунку № НОМЕР_1 станом на 26 січня 2021 року, якою підтверджується як внесення позивачем на депозитний рахунок грошових коштів в сумі 75 000 доларів США, 104 000 доларів США, 179 000 доларів США та 180 000 доларів США, так і безготівкова форма внесення коштів у розмірі 179 000 доларів США та 180 000 доларів США, розмір яких складається з переоформлених сум попередніх депозитів позивача. Вказував, що інформація з виписки від 26 січня 2021 року спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи виписок, які б підтверджували факт безготівкового зарахування коштів. При цьому, суд не надав жодної оцінки вказаній виписці, незважаючи на те, що представником позивача було наголошено на тому, що обставина внесення позивачем коштів на депозитний рахунок підтверджується сукупністю доказів, в тому числі випискою від 26 січня 2021 року. Зауважував, що відповідач, подавши виписку з історії операцій клієнта ОСОБА_1 до суду, фактично визнав обставини, які підтверджуються вказаною випискою. Уважав висновок суду про те, що позивачем не доведено факту невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення суми депозиту, які виникли у нього на підставі договору від 29 вересня 2010 року, таким, який свідчить про незаконне перекладанням судом тягаря доказування цієї обставини на позивача, що є порушенням принципу змагальності як однієї із засад цивільного судочинства щодо обов`язку кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Посилався на те, що судом першої інстанції надано перевагу позиції відповідача, при цьому не враховано показання позивача як свідка. Наголошував на тому, що місцевим судом необґрунтовано відхилено висновок КНДЕКЦ МВС України від 03 червня 2020 року №17-3/441 за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №12019100050003138 від 26 квітня 2019 року, яким підтверджується факт підробки депозитних договорів та заяв на видачу готівки. 09 червня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив АТ «Альфа-Банк», в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказано, що позивачем не надано доказів, які підтверджували б факт внесення позивачем саме 180 000 доларів США і саме за договором банківського вкладу №014/3931-DR2681 від 29 вересня 2010 року. При внесенні вкладником готівкових коштів на депозитний рахунок банком видається квитанції та виписки по рахунку, а при зарахування безготівкових коштів - виписка по рахунку. Зауважено, що надана позивачем копія договору №263051022686 на вклад «Вільні кошти» від 28 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Райфайзен Банк Аваль», та копія платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах №OL6466484 від 28 січня 2010 року підтверджують лише те, що ОСОБА_1 перерахував кошти на депозит у ВАТ «Райфайзен Банк Аваль». Разом з цим, позивачем не надано підтверджуючого документу на внесення ним коштів у ПАТ «Укрсоцбанк» за спірним договором банківського вкладу №№014/3931-DR2681 від 29 вересня 2010 року. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували проведення операцій по відношенню до грошових коштів за договором банківського вкладу №014/3931-DR2681 від 29 вересня 2010 року. Наявні в матеріалах справи заяви на видачу готівки з 17 лютого 2014 по 28 листопада 2017 року, меморіальні валютні ордери за період з 30 березня 2011 по 18 квітня 2017 року, банківські виписки не підтверджують проведення операцій саме по відношенню до грошових коштів за договором банківського вкладу №014/3931-DR2681 від 29 вересня 2010 року. Висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 03 червня 2020 року №17-3/441, на думку відповідача, не підтверджує те, що можливе підроблення документів мало місце саме по відношенню до операцій з грошовими коштами за договором банківського вкладу №014/3931-DR2681 від 29 вересня 2010 року. Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 за договором №014/3991-DR2681 банківського вкладу (вклад «Класичний») від 29 вересня 2010 року основний неповернутий банківський вклад у розмірі 136 920 доларів США; відсотки у розмірі 6 046,52 долари США; 3% річних в розмірі 1 081,06 доларів США , а також пеню у розмірі 474 467,92 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» судовий збір на користь держави у розмірі 4 790,85 грн. Постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не встановив, якими саме доказами у розумінні закону підтверджено факт внесення позивачем коштів за спірним договором банківського від 29 вересня 2010 року № 014/3991-DR2681, у тому числі ощадною книжкою, сертифікатом, квитанцією, другим примірником прибуткового касового документа, проте суд керувався виключно випискою з історії операцій вкладника - ОСОБА_1 по рахунку № НОМЕР_1 за період з 26 березня 2010 року по 07 березня 2011 року. Апеляційний суд у порушення зазначених положень закону належним чином не перевірив доводів відповідача про те, що висновок почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 03 червня 2020 року №17-3/441, проведеної у кримінальному провадженні, може підтверджувати суму депозиту 60 611 доларів США, проте суд автоматично на припущеннях дійшов висновку про стягнення 144 047,58 доларів США, оскільки, начебто до 2014 року з рахунку позивача знімалися кошти іншою особою, не зазначивши якими саме доказами підтверджується цей факт. Оригінали заяв про видачу готівки, меморіальні ордери і платіжні доручення з моменту закінчення дії договору банківського вкладу від 29 вересня 2010 року № 014/3991-DR2681, тобто з 01 квітня 2011 року до 27 грудня 2013 року були знищені, таким чином, вони не могли бути об`єктом експертизи. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відсутній вирок суду відносно колишнього начальника відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 , а саме вина останньої за частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України і факти отримання коштів не встановлені. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували внесення грошових коштів на депозит у вказаній ним сумі 180 000 доларів США. Також матеріали справи не містять виписок по депозитному рахунку №2630/1027422860/6, які б підтверджували факт безготівкового зарахування коштів. Відтак, позивачем не доведено факту невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення суми депозиту, які виникли у нього на підставі договору від 29 вересня 2010 року, а тому вимоги про стягнення цієї суми суд вважає безпідставними. Інші вимоги позовної заяви суд визначив похідними від вимог про стягнення банківського вкладу. Проте, колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 26 березня 2010 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено Договір банківського рахунку №014/1403-РR351, предметом якого є відкриття банком клієнту поточних рахунків в гривнях (№26201027422860/0), доларах (№26201027422860/1), євро (№26201027422860/2) та надання послуг з розрахунково-касового обслуговування. 26 березня 2010 року позивач уклав з АКБ «Укрсоцбанк» договір №014/1404-DR956 банківського вкладу (вклад «Капітал»), згідно з умовами якого ОСОБА_1 вносить на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 75 000 доларів США на строк з 26 березня 2010 року до 26 червня 2010 року (невключно) з фіксованою процентною ставкою 9,25% річних. 26 березня 2010 року позивач уклав з АКБ «Укрсоцбанк» договір №014/1405-DR957 банківського вкладу (вклад «Капітал»), згідно умов якого позивач вносить на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 104 000 доларів США на строк з 26 березня 2010 року до 26 червня 2010 року (невключно) з фіксованою процентною ставкою 9,25% річних. 29 червня 2010 року позивач уклав з АКБ «Укрсоцбанк» договір №014/2720-DR2083 банківського вкладу (вклад «Капітал»), згідно умов якого позивач вносить на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 179 000 доларів США на строк з 29 червня 2010 року до 29 вересня 2010 року (невключно) з фіксованою процентною ставкою 6,7% річних. 29 вересня 2010 року позивач уклав з АКБ «Укрсоцбанк» договір №014/3991-DR2681 банківського вкладу (вклад «Класичний»), згідно умов якого позивач вносить на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 180 000 доларів США на строк з 29 вересня 2010 року до 01 квітня 2011 року (невключно) та фіксованою процентною ставкою 6,7% річних. З даних заяв на видачу готівки №FJB1409200400006 від 02 квітня 2014 року; №FJB1409300400011 від 03 квітня 2014 року; №FJB1409700400009 від 07 квітня 2014 року; №FJB1409800400013 від 08 квітня 2014 року; №FJB1409900400011від 09 квітня 2014 року; №FJB1410000400013 від 10 квітня 2014 року; №FJB1410100400012 від 11 квітня 2014 року; №FJB1410500400029 від 15 квітня 2014 року; №FJB1410600400035 від 16 квітня 2014 року; №FJB1410700400061 від 17 квітня 2014 року; , №FJB1410800400031 від 18 квітня 2014 року; №FJB1411200400006 від 22 квітня 2014 року; №FJB1411300400009 від 23 квітня 2014 року; №FJB1723000400010 від 18 серпня 2014 року; №FJB1727900400012 від 06 жовтня 2017 року; №FJB1733200400029 від 28 листопада 2017 року убачається, що отримувачем коштів у цих заявах вказаний ОСОБА_1 , у графі підпис отримувача наявний підпис, виконаний рукописним способом. Згідно даних висновку експерта від 03 червня 2020 року №17-3/441 за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №12019100050003138 від 26 квітня 2019 року: - підписи у графі «Підпис отримувача» у заявах на видачу готівки №FJB1409200400006, №FJB1733200400029, №FJB1727900400012, №FJB1723000400010, №FJB1411300400009, №FJB1411200400006, №FJB1410800400031, №FJB1410700400061, №FJB1410600400035, №FJB1410500400029, №FJB1410100400012, №FJB1410000400013, №FJB1409900400011, №FJB1409800400013, №FJB1409700400009, №FJB1409300400011 виконані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно даних Виписки з історії операцій вкладника ОСОБА_1 по рахунку НОМЕР_1 за період від 26 березня 2010 року по 07 березня 2011 року зафіксовано ряд банківських операцій. Окрім цього, матеріалами справи встановлено, що наказом по особовому складу №499-п від 17 липня 2008 року ОСОБА_2 з 17 липня 2008 року призначено на посаду провідного економіста відділу роздрібного обслуговування фізичних осіб Дарницького відділення Київської міської філії АКБ «Укросбанк» (том 1 а.с.29). Наказом по особовому складу №683-п від 01 жовтня 2008 року ОСОБА_2 переведено на посаду провідного економіста відділу роздрібного обслуговування фізичних осіб Мінського відділення Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк». Наказом по особовому складу №750-п від 03 листопада 2008 року ОСОБА_2 переведено на посаду провідного економіста відділу роздрібного обслуговування фізичних осіб Мінського відділення департаменту роздрібних продаж Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк». З даних наказу №159-п від 01 березня 2011 року убачається, що ОСОБА_2 з 05 березня 2011 року призначено на посаду провідного економіста відділу роздрібного обслуговування фізичних осіб Мінського відділення №14 групи відділення №2 у складі департаменту роздрібних продаж Північного комерційного макрорегіону (м. Київ) ПАТ «Укрсоцбанк». З даних наказу №03-532-п від 16 серпня 2011 року убачається, що ОСОБА_2 переведено на посаду начальника відділення «На Тимошенко» №4 групи відділення №2 (м. Київ) ПАТ «Укрсоцбанк» у складі департаменту роздрібних продаж Північного комерційного макрорегіону (м. Київ) ПАТ «Укрсоцбанк». З даних наказу №2160-П від 16 липня 2014 року убачається, що ОСОБА_2 переведено на посаду начальника відділення «На Тимошенко» №004. Наказом №4649-П від 30 листопада 2017 року ОСОБА_2 звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаям ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Згідно з пунктом 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу передбачає, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов`язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Згідно розділу 4 Правил обслуговування банківських поточних (крім карткових) рахунків фізичних осіб, відкритих в акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», затверджених Рішенням Правління АКБ «Укрсоцбанк» (Протокол №23 від 24.07.2007 року) унормовано, що банк відкриває клієнту рахунок з метою зарахування на нього грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до режиму використання рахунку, передбаченого чинним законодавством України та умовами Договору. Переказ грошових коштів з рахунку клієнта здійснюється на підставі розрахункового документа. У підтвердження прийняття до виконання розрахункового документа працівник банку повертає клієнту другий екземпляр розрахункового документа з проставленим на ньому підписом та відбитком печатки (штампу). Перерахування коштів з рахунку може здійснюватись без подання клієнтом розрахункового документа в порядку договірного списання, якщо така можливість передбачена договором або іншим договором про надання банківських послуг. Для здійснення договірного списання клієнт зазначає в договорі (додатковій угоді до договору) іншому договорі про надання банківських послуг інформацію, яка потрібна банку для списання коштів з рахунку клієнта. Згідно розділу 4 Правил обслуговування банківських вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб, відкритих в акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», затверджених Рішенням Правління АКБ «Укрсоцбанк» (Протокол №23 від 24.07.2007 року) унормовано, що сума депозиту може бути внесена вкладником у готівковій формі в касу банку або шляхом безготівкового зарахування коштів на депозитний рахунок. Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та внесення коштів на депозитний рахунок, що підтверджується відповідною випискою по рахунку. При внесенні вкладником готівкових коштів на депозитний рахунок банком видається квитанція та виписка по рахунку, а при зарахуванні безготівкових коштів - виписка по рахунку. Квитанція та виписка по рахунку мають бути підписані працівником банку та скріплені відбитком печатки. Вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, судам необхідно встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів. Як роз`яснив Верховний Суд у пункті 40 своєї постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору». Споживач не повинен нести втрати та зазнавати якісь незручності через вади та недоліки в оформленні документів, допущені працівниками банку, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій в силу пункту 174 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України 01 червня 2011 року №174. Тобто, Верховний Суд наголосив, що на підтвердження укладення договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки суди зобов`язані приймати навіть ті квитанції, які не відповідають певним вимогам законодавства і умовам договору банківського вкладу через недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства. Статтею 1064 ЦК України установлено, що укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунку за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунку, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунку за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку. Отже, операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією № 492, а також Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами) (далі - Положення), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідно до пункту 4.14. Положення емітенти платіжних карток зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі №6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року №6-118цс14. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунку під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору (Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №201/8674/14-ц). З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 26 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір банківського рахунку №014/1403-РR351, предметом якого є відкриття банком клієнту в межах балансового рахунку 2620 поточних рахунків згідно валюти операцій, при цьому для валюти долар визначено поточний рахунок № НОМЕР_2 . Згідно наданої відповідачем виписки з історії операцій вкладника ОСОБА_1 по рахунку № НОМЕР_1 за період з 26 березня 2010 року по 07 березня 2011 року зафіксовано банківські операції у валюті долар США, що свідчить про рух коштів за рахунком № НОМЕР_2 . У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що уклавши з ПАТ «Укрсоцбанк» договір №014/2720-DR2083 банківського вкладу (вклад «Капітал») від 29 червня 2010 року, такий договір не розривав та вважав, що він автоматично пролонговувся на нові терміни, оскільки так йому повідомила працівник банку ОСОБА_2 , яка була менеджером за його вкладом та з якою, як повідомлено позивачем, у нього були особисті відносини. У свою чергу, відповідач у судовому засіданні не заперечував факт того, що ОСОБА_1 є його клієнтом за банківським депозитним вкладом. Таким чином, аналіз руху коштів згідно даних виписки з історії операцій, з урахуванням пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, дозволяє зробити висновок про те, що розміщення коштів в сумі 180 000 доларів США на депозитний рахунок від 29 вересня 2010 року відбулось шляхом безготівкового зарахування з попереднього депозиту на суму 179 000 доларів США згідно договору №014/2720-DR2083 банківського вкладу (вклад «Капітал») від 29 червня 2010 року, укладеного зі строком дії з 29 червня 2010 року до 29 вересня 2010 року (невключно). Таке зарахування відповідає Правилам обслуговування банківських вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб, відкритих в акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», затверджених Рішенням Правління АКБ «Укрсоцбанк» (Протокол №23 від 24 липня 2007 року), а також Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 12 листопада 2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за №1172/8493, пунктом 7.12 якої передбачено зарахування на поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів валюти, перерахованої з власного поточного або власного вкладного (депозитного) рахунку в іноземній валюті. Як зазначено вище, згідно пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року №516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Так, доказами, які підтверджують зарахування коштів на рахунок є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка з історії операцій за рахунком клієнта ОСОБА_1 від 26 січня 2021 року, яка засвідчена АТ «Альфа-банк» та надана суду безпосередньо відповідачем, є належним та достатнім підтвердженням безготівкового зарахування коштів у розмірі 180 000 доларів США. Дані виписки з історії операцій за рахунком клієнта ОСОБА_1 встановлюють наявність обставини зарахування грошових коштів, така виписка підтверджує рух коштів по банківському рахунку, є підтвердженням виконаних банківських операцій, у зв`язку з чим суд першої інстанції помилково відхилив цей доказ. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що між сторонами були укладені договори банківського вкладу №014/1403-РR351 від 26 березня 2010 року, №014/1404-DR956 від 26 березня 2010 року, №014/1405-DR957 від 26 березня 2010 року, №014/2720-DR2083 від 29 червня 2010 року, №014/3991-DR2681 від 29 вересня 2010 року, тому позивач вніс кошти на депозитний рахунок у ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 180 000 доларів США у передбачений законодавством спосіб та по закінченню попереднього договору банківською операцією без зняття вкладу через касу наявні на рахунку грошові кошти у розмірі 180 000 доларів США були зараховані банком безготівково на депозитний вклад ОСОБА_1 29 вересня 2010 року. Обґрунтованість позовних вимог в цій частині щодо укладення договору банківського вкладу від 29 вересня 2010 року відповідає вимогам пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року №516, яким передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується, зокрема, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Оскільки договір банківського вкладу є строковим, доводи позивача про пролонгацію не відповідають вимогам закону. При цьому, доводи відповідача, що судовою почеркознавчою експертизою, проведеною у кримінальному провадженні, підтверджено лише суму депозиту у розмірі 60 611 доларів США, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки кошти у розмірі 60 611 доларів США є тією сумою, отримання якої інкримінують ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, відкритому відносно неї за статтями 190, 358 КК України, та за наслідками якого вироку у справі немає. Натомість у цій справі правовідносини між сторонами є договірними. Сам Висновок почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 03 червня 2020 року №17-3/441, який є письмовим доказом, на загальних підставах у сукупності з іншими доказами підтверджує факт отримання позивачем, як клієнтом банку, коштів зі свого депозитного рахунку, що останнім під час розгляду справи не заперечувалось. Зняття ОСОБА_1 більшої суми відповідачем, у відповідності до принципу диспозитивності розгляду цивільних справ, як банком, в якому проводяться та зберігаються всі відомості щодо розрахунково-касових операцій, не доведено. Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення депозиту, оскільки згідно принципу змагальності сторін на відповідача, який стверджує про виконання зобов`язання, покладається обов`язок доведення цієї обставини. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказаних обставин не спростував, натомість посилався на виконання перед ОСОБА_1 зобов`язань за всіма депозитними договорами без надання відповідних доказів на підтвердження такої позиції. Як установлено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, у 2014 році ОСОБА_1 з депозитного рахунку знято кошти на суму 16 580 доларів США та у 2017 році - на суму 26 500 доларів США, що підтверджується заявами на видачу готівки, засвідченими його підписом. Таким чином, загальна сума коштів, видана йому через касу банківської установи ПАТ «Укрсоцбанк», складала 43 080 доларів США. Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що вимоги в частині стягнення з АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором №014/3991-DR2681 банківського вкладу (вклад «Класичний») від 29 вересня 2010 року у розмірі 136 920 доларів США - сума основного неповерненого банківського вкладу та 6 046,52 доларів США - сума відсотків, підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про стягненні пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та 3% згідно частини другої статті 625 ЦК України. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). За змістом статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України). У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15. Зважаючи на викладене, за порушення терміну повернення вкладу з відповідача на користь позивача в межах заявлених позовних вимог підлягає стягненню сума пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 474 467,92 грн, базою нарахування якої є сума відсотків у розмірі 6 046,52 долари США. Положеннями статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 08 травня 2018 року у справі №607/10080/16, від 17 липня 2018 року у справі №201/12075/14, від 07 листопада 2018 року у справі №592/6332/15, тлумачення статей 549, 625 ЦК України та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що пеня та 3% річних є різними правовими категоріями. Пеня та 3% річних є подібними за способом обчислення та виражаються в певному відсотковому співвідношенні, проте 3% річних не є видом забезпечення виконання зобов`язання. Відповідно, не виключається одночасне стягнення пені, передбаченої у частині п`ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», та 3% річних, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Таким чином, з банку на користь ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 625 ЦК України підлягає стягненню 1 081,06 доларів США за період з 05 жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року (день звернення з позовною заявою). Згідно частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу. Виходячи із заявлених позовних вимог та обставин справи, апеляційний суд не убачає підстав для застосування положень частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України щодо здійснення нарахування 3% річних згідно положень частини другої статті 625 ЦК України та пені згідно частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до моменту виконання рішення. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Обґрунтовуючи завдання позивачу банком моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінив у 50 000 грн, останній посилався на те, що він пережив значний стрес, коли 18 січня 2019 року дізнався з виписки банку по його особовому рахунку про фактичну втрату всіх коштів, які, на його переконання, мали знаходитись на депозитному рахунку, та на які він розраховував. Ця ситуація змусила позивача змінити звичний уклад життя, переглянути життєві плани, а також звертатись як за правовою допомогою, так і до правоохоронних органів з метою захисту порушених майнових прав, зокрема, приймати участь у слідчих діях, а також захищати свої порушені права в суді. Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до статті 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Разом з тим, зважаючи на доводи позивача в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів уважає, що підстави для відшкодування такої шкоди відсутні, оскільки не встановлено протиправності поведінки саме з боку АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є «АТ «Сенс Банк», по відношенню до позивача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини відповідача в її заподіянні. Згідно з вимогами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Як зазначено в частині 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційної скарги частково, скасування рішення суду згідно з вимогами частини першої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову частково. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частини шостої вказаної статті якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, зважаючи на те, що у даній справі ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 790,85 грн на користь держави. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», про стягнення банківського вкладу, процентів, неустойки, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», (ЄДРПОУ: 23494714, адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за договором №014/3991-DR2681 банківського вкладу (вклад «Класичний») від 29 вересня 2010 року основний неповернутий банківський вклад у розмірі 136 920 доларів США, відсотки у розмірі 6 046,52 долари США; 3% річних у розмір 1 081,06 доларів США, пеню у розмірі 474 467,92 грн. В іншій частині позову - відмовити. Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», судовий збір у розмірі 4 790,85 грн на користь держави. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник