Постанова 4822 № 718/2145/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2020 року м. Чернівці справа № 718/2145/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б. секретар Собчук І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 липня 2020 року, (головуючий у 1-й інстанції Мізюк В.М.),- ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Альфа Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначала, що 10.04.2014 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» в особі начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу «Інвестиційний» № 14 . Згідно п.п. 1 Договору внесення клієнтом грошових коштів підтверджується банком шляхом видачі розпорядження та договору. 14.04.2014 року позивачем було внесено банку депозитний вклад в сумі 100 000 гривень, що підтверджується розпорядженням банку на внесення коштів на депозит. Пунктом 1.1 Договору передбачено нарахування та сплату банком відсотків за розміщення депозитного вкладу у гривні в розмірі 23% річних. Відповідно п. 2.2 Договору нарахування процентів на вклад здійснюється за фактичну кількість днів у році з врахуванням фактичного залишків коштів на рахунку. При розрахунку процентів не враховується день початку та день закінчення строку, на який залучається депозитний вклад. ________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/801/20 Як вбачається з п. 1.2 Договору - депозитний вклад залучається на строк з 10.04.2014 року по 10.04.2015 року включно. Враховуючи строк розміщення банківського вкладу у відповідності до п. 3.2.1 договору за період з 11.04.2014 року по 09.04.2015 року сума відсотків, які відповідач був зобов`язаний нарахувати та сплатити позивачу складає 22873,97 грн. Вказувала, що 20.11.2014 року зверталася до банку про повернення коштів та відсотків залучених згідно договору, однак, 6 січня 2015 року листом № 09.202-86/96-66 за підписом виконуючого обов`язки начальника Кіцманського відділення Подільського регіону ПАТ «Укрсоцбанк» їй було повідомлено про те, що вказаний договір банківського вкладу не укладався та в ПАТ «Укрсоцбанк» не обліковується. Дії банку вважає неправомірними, оскільки банк не виконав своїх зобов`язань за договором банківського вкладу. Просила стягнути з відповідача суму банківського вкладу 100 000 гривень, суму відсотків з банківського вкладу 22873,97 гривень, суму інфляційних втрат 55071,68 гривень, суму пені 1 345 469,97 гривень, а всього на загальну суму 1 523 415, 62 грн. 18.12.2019 року позивач подала заяву про зменшення позовних вимог, в частині стягнення пені і з урахуванням зменшених вимог просила стягнути з відповідача суму банківського вкладу 100000 гривень , відсотків 22873,97 гривень, суму інфляційних втрат 55071,68 гривень, суму пені 300 000 грн., всього на загальну суму 477 945, 62 гривень. Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04.02.2020 року залучено до участі у справі правонаступника АТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа Банк». Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28.07.2020 року в задоволенні позову ОСОБА_3 , відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Свої доводи мотивує тим, що висновок суду першої інстанції, що спірні правовідносини є деліктними і повинні регулюватися ст.1172 ЦК України, є неправильним, оскільки з договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні відносини за участю вкладника та банку, і такий висновок був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 року у справі 3334/7798/15-ц п.п.47,48, якою остаточно сформований підхід до застосування норм матеріального права у правовідносинах, що виникли у вкладника з банком внаслідок викрадення/привласнення працівниками останнього коштів під час виконання ними своїх службових обов`язків. Тому у таких правовідносинах однозначно підлягають застосуванню ст.ст.1058-1060 ЦК України, які регулюють відносини банківського вкладу. Крім того, висновок суду про недодержання письмової форми договору банківського вкладу а також те, що Розпорядження не складене у відповідності до вимог нормативно-правових актів щодо документального оформлення касових операцій та не підтверджує внесення коштів на депозитний рахунок є помилковим, оскільки у розпорядженні наявні всі реквізити передбачені Положенням про порядок здійснення банками України вкладних операцій, Інструкцією НБУ №174 «Про проведення касових операцій банками України», інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків та ін. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №463/5896/14-ц зазначено, що не може бути підставою для визнання нікчемним договору банківського вкладу те, що заява про прихід готівки не відповідає вимогам Інструкції №174, а описка чи помилка в номері рахунку не може бути підставою, яка впливає на дійсність правочину. Вказує, що саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, не дотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Таким чином суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права прийшов до помилкового висновку про недодержання письмової форми договору між сторонами банківського вкладу, тому просила скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 липня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки ним не надано належних доказів в підтвердження того, що між нею та банком укладено договір банківського вкладу, не доведено факт внесення коштів на рахунок банку. Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх таким що не відповідають обставинам справи, постановлені з порушенням норм права. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Судом встановлено, що 10 квітня 2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк» в особі начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» Василькової Г.В. було укладено договір банківського вкладу «Інвестиційний» №

14. Згідно п.п. 1 Договору внесення клієнтом грошових коштів підтверджується банком шляхом видачі розпорядження та договору. 14.04.2014 року позивачем було внесено банку депозитний вклад в сумі 100 000 гривень, що підтверджується розпорядженням банку на внесення коштів на депозит. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 32,40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц 9провадження №14-90цс19) зазначено, що : «оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції № 174 банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки (додаток 8) та заява на видачу готівки (додаток 10). Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174). Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. З огляду на вказане письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 6 червня 2012 року у справі № 6-17цс12 і від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14). Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі (див. також висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 25 квітня 2012 року у справі № 6-20цс12 та від 6 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16). Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516). Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про недодержання сторонами письмової форми договору банківського вкладу є помилковим, оскільки недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Указаний висновок відповідає правовій позиції висловленій в постановах Верховного Суду України: від 10.04.2019 року справа №463/5896/14-ц, та від 03.06.2020 року справа №752/7208/15-ц. Безпідставним та необґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів щодо внесення позивачем коштів до каси банку, а надане розпорядження суперечить вимогам Інструкції, враховуючи наступне. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У даній справі на підтвердження заявлених вимог позивач надала суду розпорядження про внесення коштів на депозит (а.с.11). Відповідно до частини третьою стаття 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частина друга статті 1068 ЦК України). Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України (пункт 2.1 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516). Отже, відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. Окрім того, за змістом частини першої статті 1058 ЦК України договір банківського вкладу є реальним договором, тобто вважається укладеним у разі прийняття банком від вкладника або від третьої особи на користь вкладника грошової суми. Такі дії вкладника чи третьої особи в його інтересах є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника з`являється право вимагати від банку повернення суми вкладу та виплати відсотків на неї, а у банку - відповідні обов`язки. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) та банку (боржника) (див. також висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16). Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. У ч.3 ст.1060 ЦК України зазначено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (стаття 76 ЦПК України). Установивши факт укладення сторонами договору банківського вкладу з внесенням позивачем грошових коштів на депозитний рахунок, та відсутність доказів виконання відповідачем зобов`язання щодо їх повернення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення суми вкладу. Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено 10.04.2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк» в особі начальника Кіцманського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу «Інвестиційний» № 14 . Згідно п.п. 1 Договору Банк відкриває депозитний рахунок згідно договору №14 від 10.04.2014 року по депозитному вкладу «Інвестиційний» з поточним рахунком № НОМЕР_1 на суму 100 000 шривень, вклад має назву «Депозитний вклад «інвестиційний» з нарахуванням відсотків в розмірі 23 % річних». Внесення клієнтом грошових коштів підтверджується банком шляхом видачі розпорядження та договору. Пунктом 1.1 Договору передбачено нарахування та сплату банком відсотків за розміщення депозитного вкладу у гривні в розмірі 23% річних. Відповідно п. 2.2 Договору нарахування процентів на вклад здійснюється за фактичну кількість днів у році з врахуванням фактичного залишків коштів на рахунку. При розрахунку процентів не враховується день початку та день закінчення строку, на який залучається депозитний вклад. 14.04.2014 року позивачем було внесено банку депозитний вклад в сумі 100 000 гривень, що підтверджується розпорядженням банку на внесення коштів на депозит. Як вбачається з п. 1.2 Договору - депозитний вклад залучається на строк з 10.04.2014 року по 10.04.2015 року включно. Враховуючи строк розміщення банківського вкладу у відповідності до п. 3.2.1 договору за період з 11.04.2014 року по 09.04.2015 року сума відсотків, які відповідач був зобов`язаний нарахувати та сплатити позивачу складає 22873,97 гривень. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності до ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Умовами договору банківського вкладу передбачено його пролонгацію (п. 3 договору) на умовах договору банківського вкладу. При чому, розрахунок процентів на новий строк при продовженні дії договору банківського вкладу здійснюється за процентною ставкою, які діють в банку для продовжених депозитних вкладів. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений /договором або законом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вказане застосування норм про стягнення неустойки на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає судовій практиці Верховного Суду по аналогічних справах: постанова від 20.03.2019 року Великої палати Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц; постанова від 21.08.2019 року Великої палати Верховного Суду по цивільній справі № 727/9352/17; постанова від 20.12.2019 року по цивільній справі № 757/70995/17-ц; постанова від 20.03.2019 року ВС у справі № 761/24461/15-ц; постанова від 01.10.2018 року у справі № 761/42169/16-ц; постанова від 05.12.2018 року у справі № 369/8423/16-ц. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. З відповідача, який прострочив виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню інфляційні втрати. Станом на 10 квітня 2015 року, строку закінчення депозитного договору, згідно умов договору банківського вкладу, банк повинен був повернути ОСОБА_5 суму банківського вкладу в розмірі 100 000 гривень, та суму нарахованих відсотків за період з 11 квітня 2014 року по 09 квітня 2015 року в розмірі 22873 гривні 97 копійок. Таким чином, в період з 10 квітня 2015 року по 30 липня 2019 року відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання на суму 122 873 гривні 97 копійок, на яку і повинні бути нараховані інфляційні втрати з врахуванням загальних строків позовної давності за період з серпня 2016 року по липень 2019 року. Враховуючи наведене індекс інфляції за вказаний період складає: 99,7+101,8+102,8+101,8+100,9+101,1+101,0+101,8+100,9+101,3+101,6+100,2+99,9+102,0+101,2+100,9+101,0+101,5+100,9+101,1+100,8+100,0+100,0+99,3+100,0+101,9+101,7+101,4+100,8+101,0+100,5+100,9+101,0+100,7+99,5/100=1,4482, тобто інфляційні втрати становлять 55071 гривню 68 копійок (122873,97*1,4482-122873,97). Згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Отже у зв`язку із невчасним поверненням суми банківського вкладу і відсотків по депозиту з банку повинна також бути стягнута пеня в розмірі 3% від суми отримуваних банком коштів за кожен день, за період 365 днів до дати звернення до суду (122873,97*3%*365/), що становить 1 345 469,97 гривень. Як вбачається із заяви ОСОБА_5 поданої 18 грудня 2019 року, позивач просила зменшити позовні вимоги в частині стягнення пені, та стягнути з відповідача на її користь пеню в розмірі 300 000 гривень (а.с.110). Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. З урахуванням того, що заявлена позивачем сума пені значно перевищує суму утримуваних відповідачем коштів, з врахуванням принципу пропорційності та завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи, колегія суддів вважає за необхідне зменшити пеню до суми 130 000 гривень. За встановлених судом апеляційної інстанції обставин укладення договору банківського вкладу, внесення позивачем грошових коштів за вказаним договором, не повернення депозитних коштів а також відсотків за їх користування колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів, а саме згідно Договору №14 банківського вкладу від 10 квітня 2014 року, на користь ОСОБА_5 слід стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» суму депозитний вклад в розмірі 100 000 гривень, суму відсотків з банківського вкладу в розмірі 22 873 гривні 97 копійок, інфляційні втрати в розмірі 55071 гривня 68 копійок та пені в розмірі 130 000 гривень, а всього на загальну суму 307 945 гривень 65 копійок. Таким чином, указані вище норми матеріального права залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою суду, який неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених в судовому рішенні. За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 липня 2020 року, із частковим задоволенням позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, з урахуванням вимог процесуального закону з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» слід стягнути на користь держави 3079 гривень 46 копійок судового збору. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 липня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та стягнення коштів задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 307 945 гривень 65 копійок заборгованості по договору банківського вкладу №14 від 10 квітня 2014 року, яка складається яка складається із заборгованості банківського вкладу в сумі 100 000 гривень, заборгованості по відсоткам з банківського вкладу в сумі 22 873 гривні 97 копійок, заборгованість по інфляційним втратам сумі 55 071 гривня 68 копійок, та заборгованості по пені на суму 130 000 гривень. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір на суму 3079 гривень 46 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Дата складання повного тексту постанови 22 жовтня 2020 року. Головуючий: А.І. Владичан Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк