Ухвала КЦС ВС № 752/7208/15-ц

Ухвала Іменем України 30 травня 2023 року м. Київ справа № 752/7208/15-ц провадження № 61-7365ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 грудня 2016 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задоволено. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 грудня 2016 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року скасовано. Передано справу № 752/7208/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, у березні 2023 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернулася до Київського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року відмовлено. Оскаржена ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Апеляційна скарга подана (у березні 2023 року) після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення суду. Суд встановив, що що позивач була повідомлена про розгляд справи, оскільки подавала касаційну скаргу та заяву про збільшення позовних вимог. Представник позивача надавав до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача та просив задовольнити позовну заяву з урахування заяви про збільшення позовних вимог. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 13 травня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене без участі позивача та її представника, який 25 січня 2023 року звертався до суду із заявою про направлення повного тексту рішення листом на його поштову адресу, і 21 лютого 2023 року отримав повний текст рішення при ознайомленні з матеріалами справи. У клопотанні, яке містить у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження. Щодо підстав для поновлення строку на касаційне оскарження зазначає, що оскаржену ухвалу апеляційного суду отримало 24 квітня 2023 року. На підтвердження вказаних обставин надано копію конверта, який адресований апеляційним судом представнику ОСОБА_2 зі штрихкодовим ідентифікатором № 0318632810407. Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року). У частині другій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений із поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Як свідчить тлумачення частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року у справі № 296/3261/17 (провадження № 61-678св20) зазначено, що «виходячи з аналізу частини другої статті 358 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків передбачених пунктами 1-2 вказаної норми. ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення. Сама по собі відсутність рішення суду від 06 лютого 2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень до жовтня 2019 року не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, та не було перешкодою для отримання відповідачем або його представником безпосередньо в суді інформації стан відомого їм судового провадження». Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року). Встановивши, що ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу у березні 2023 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а випадки передбачені статтею 358 ЦПК України відсутні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: І. О. Дундар Н. О. Антоненко М. М. Русинчук