Постанова 4873 № 920/643/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2023 р. Справа№ 920/643/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Шапрана В.В. Руденко М.А. при секретарі судового засідання Алчієвій І.В. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23 (суддя: Соп`яненко О.Ю.) за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі позивачів: 1) Адміністрація Державної прикордонної служби України 2) Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" про визнання недійсним договору в частині та стягнення 52 401,26 грн, ВСТАНОВИВ: Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою в інтересах держави в особі позивачів: Адміністрація Державної прикордонної служби України та Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якій просить визнати недійсним пункт 3.3 договору №26-22 від 07.04.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН", щодо включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України грошові кошти у сумі 52 401,26 грн, в тому числі: 41 933,1 грн зайво сплачений податок на додану вартість, 1444,10 грн 3% річних та 9024,15 грн інфляційні втрати. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що закупівля товару з націнкою у вигляді податку на додану вартість поряд із звільненням від такого оподаткування зумовлює безпідставне завищення ціни, що в свою чергу призводить до зайвих витрат замовника та безпідставного їх набуття постачальником. Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23 позов керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі позивачів:

1. Адміністрація Державної прикордонної служби України, 2.Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" про визнання недійсним договору в частині та стягнення 52 401,26 грн задоволено; визнано недійсним пункт 3.3. договору №26-22 від 07.07.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН", щодо включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 7%; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України грошові кошти у сумі 52 401,26 грн, в тому числі: 41 933,1 грн зайво сплачений податок на додану вартість, 1444,10 грн 3% річних та 9024,15 грн інфляційні втрати; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 5368,00 грн витрат по сплаті судового збору. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки замовником товару за договором №26-22 від 07.04.2022 виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, пункт 3.3 договору суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 7 %, а не за нульовою ставкою. Зауважив, що станом на день звернення з позовною заявою ТОВ «Біоеталон» не повернуло кошти у розмірі 41933,01 грн., отримані у вигляді ПДВ на виконання умов договору. При цьому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "БІОЕТАЛОН" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання недійсним пункту 3.3 Договору №26-22 від 07.04.2022 та стягнення з ТОВ "БІОЕТАЛОН" на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України грошових коштів у розмірі 52 401,26 грн. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції застосував норму права, яка не підлягала застосуванню, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, позивач не довів обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та висновки суду не відповідають обставинам, викладеним в оскаржуваному рішенні суду. Скаржник зазначає, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є неналежним позивачем у справі, оскільки Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України є зареєстрованою юридичною особою, має власний код ЄДРПОУ, власний рахунок, самостійно укладала договір №26-22 та відповідно не є структурним підрозділом Адміністрації Державної прикордонної служби України. Вказує на те, що прокурором не доведено, що позивачі, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, не мають можливості самостійно захистити свої права та/ або інтереси у даній справі. Наголошує, що при укладенні договору сторони керувалися нормами Податкового кодексу України. Оподаткування податком на додану вартість за основною ставкою у договорі №26-22 від 07.04.2022 здійснено у повній відповідності до положень Податкового кодексу України, що виключає підстави для визнання недійсним договору в частині та стягненні сплаченої суми ПДВ. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2023 апеляційна скарга у справі № 920/643/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Руденко М.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23 призначено на 19.10.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. 06.10.2023 на електронну адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому командир Військової частини НОМЕР_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зауважує, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що прийнято на підставі всебічного та об`єктивного вивчення доказів у справі. Також, 11.10.2023 до суду від Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач 1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що ТОВ «Біоеталон» отримало від Військової частини НОМЕР_1 суму ПДВ не зважаючи на те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів. 13.10.2023 Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що до операцій із постачання пального, за умови, що такі операції з постачання здійснюються для категорій суб`єктів, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави застосовується нульова ставка податку на додану вартість. Представник відповідача в судовому засіданні 19.10.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Представники позивачів та прокуратури в судовому засіданні 19.10.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 07.04.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН» (укладено Договір №26-22 про закупівлю (ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти) бензину автомобільного А-92. Відповідно до п.1.1 Договору відповідач зобов`язався передати позивачу-2 бензин автомобільний A-92 у кількості 11,446 т відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору, а позивач-2 зобов`язався прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору. Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору, ціна Товару визначається Сторонами в національній валюті України - гривні. Поставка Товару здійснюється за цінами, визначеними у Специфікації цього Договору. Ціна Товару зазначається у Специфікації та включає в себе: вартість Товару, всі податки, збори, необхідні платежі, що сплачуються або мають бути сплачені згідно із законодавством України, а також всі інші витрати Виконавця. Згідно п. 3.3 Договору, загальна сума договору становить 640 976 грн., в тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ) - 41 933,01 грн. На виконання цього правочину, ТОВ "БІОЕТАЛОН" поставило товар на суму 640 976,00 грн, у тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000184 від 08.04.2022. Військова частина НОМЕР_1 ДПСУ на виконання умов Договору №26-22, оплатила поставлений відповідачем товар у сумі 640 976,00 грн, у тому числі ПДВ - 41 933,01 грн, що підтверджується платіжним дорученням з відміткою банківської установи про оплату, а саме: №177 від 08.04.2022. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. У зв`язку з наведеним позивач 1 - Адміністрація ДПС України 22.05.2022 за вих.№11-13381/0/6-22 звернулась за індивідуальною податковою консультацією відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Згідно наданої індивідуальної податкової консультації ДПС України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №

178. Крім того, державним органом контролю у сфері оподаткування зазначено, що норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку. Також ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку. Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється. Аналогічні висновки ДПС України з приводу застосування постанови Кабінету Міністрів України №178 виклала і в листі-роз`ясненні від 29.07.2022 р. № 8271/6/99-00-21-03-02-06. З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, а також отриманих податкових роз`яснень, 20.06.2022 Військова частина НОМЕР_1 ДПСУ звернулась із листом № 458-22-вих до ТОВ «БІОЕТАЛОН» про повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість, в тому числі, за Договором №26-22 від 07.04.2022 у розмірі 41 933,01 грн, відповідь на який військовою частиною не отримано. 18.07.2022 військова частина повторно звернулася до ТОВ «БІОЕТАЛОН» (лист вих. №545-22-вих) щодо повернення сплачених коштів у вигляді податку на додану вартість за Договором № 26-22 від 07.04.2022, який останнім безпідставно залишений без задоволення з посиланням на умови правочину, що не визнані судом недійсними (відповідь від 07.06.2022, а.с. 38-40). Таким чином, прокурор зазначає, що станом на день складання позовної заяви ТОВ "БІОЕТАЛОН" не повернуло отримані кошти у вигляді ПДВ на виконання умов Договору №26-22 у розмірі 41 933,01 грн та, попри вимогу про їх повернення, продовжує їх утримувати (користуватись). Зазначене стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним п.3.3. Договору від 07.04.2022 щодо включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 7 відсотків у розмірі 41 933,01 грн та стягнення з відповідача на користь позивача-2 сплачених коштів в якості ПДВ із застосуванням наслідків, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України. У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Разом з цим у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16). Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У статті 180 ГК України деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин першої і третьої цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 ГК України). Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором. У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ -непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. За змістом підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України. За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. Саме тому, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" №

178. Відповідно до пунктів 1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. Згідно індивідуальної податкової консультації від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, наданої на запит АДПС України, Державна податкова служба України підтвердила, що норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на органи, установи, організації та заклади які відносяться до сфери управління Державної прикордонної служби України. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має визначену цим законом загальну структуру. У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення. Відповідно до статті 2 цього Закону, основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо. Фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством (ст. 27 Закону). Згідно ст. 28 цього Закону, забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Системний аналіз указаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність органів Державної прикордонної служби України, до яких відносяться позивач-1 та позивач-2. Також, у зазначеній вище індивідуальній податковій консультації від 06.06.2022, а також в листі ДПС України від 29.07.2022 р. № 8271/6/99-00-21-03-02- 06, зазначено, що нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2. п. 195.1. статті 95 розділу V Кодексу та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання пального органам Державної прикордонної служби України. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що операції з постачання позивачу 2 пального за договором підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а отже умови п. 3.3 договору щодо включення суми податку на додану вартість у розмірі 7% є безпідставними. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Суд виходить з того, що приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини. Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність Договору і без включення до нього умови щодо ПДВ. Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20. Поряд з викладеним суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2021 зазначив про незгоду із наведеним висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18. Таким чином, оскільки пунктом 3.3 Договору №26-22 від 07.04.2022 до ціни договору всупереч вимогам Податкового кодексу України та постанови КМУ №178 включено суму ПДВ 7% (41 933,01 грн), місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ. Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 ЦК України. Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України. Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Отже, оскільки відповідач отримав від позивача-2 суму ПДВ попри те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 41 933,01 грн, оскільки, як вірно зауважив суд першої інстанції, неповернення відповідачем військовій частині зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача-2 поза підставою, передбаченою законом. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.02.2022 у справі №916/707/21. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18. Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Вказаний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення. З правового аналізу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 1212 ЦК України вбачається, що у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосування приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки у боржника виникає обов`язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання. З урахуванням наведеного та перевіривши відповідний розрахунок штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1444,10 грн, нарахованих за період з 09.04.2022 по 01.06.2023, та інфляційних втрат в розмірі 9 024,15 грн за період квітень 2022 по червень 2023. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду із даним позовом в інтересах позивачів, у тому числі Адміністрації Державної прикордонної служби України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п.п. 68,69,70 постанови). Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин. Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень. Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. В постанові від 24.04.2019 по справі №911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, пункт 27). Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти російської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави. ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи." У березні-квітні 2023 року Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону проводилось вивчення питань додержання вимог діючого законодавства України під час укладення та виконання договорів військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями, розташованими на території Подільського гарнізону. 03.04.2023 на адресу спеціалізованої прокуратури надійшов лист Відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_2 прикордонному загону Головного відділу внутрішньої та власної безпеки «Південь» Державної прикордонної служби України (вих. №1602/2/17 від 30.03.2023) щодо можливого порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» під час укладання складом пального Державної прикордонної служби України договорів на постачання паливно-мастильних матеріалів (бензину А-92 та А-95) з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОЕТАЛОН», оскільки до суми вказаних договорів було включено податок на додану вартість. Так, 19.04.2023 спеціалізованою прокуратурою на адресу Військової частини НОМЕР_1 ДПСУ було спрямовано запит (вих. №5-4-1780вих-23) з метою отримання, в тому числі, інформації щодо вжитих військовою частиною заходів з метою повернення зайво сплачених коштів. 24.04.2023 прокуратурою отримано відповідь Військової частини НОМЕР_1 ДПСУ на вказаний запит, разом з цим, інформацію щодо вжитих заходів до прокуратури не надано. Крім того, 25.04.2023 спеціалізованою прокуратурою на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 ДПСУ направлено лист (вих. №5-4-1925вих-23) в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо недопущення порушень інтересів держави та їх захисту прокурором, відповіді на який також не отримано. Одеською спеціалізованою прокуратурою станом на 08.06.2023 було здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел ("Судова влада. Стан розгляду справ"), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось. Вказане свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є виключною підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними. Таким чином, саме пасивна поведінка позивачів після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом. При цьому, відповідно до статей 6, 10, 27, 28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служби України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок кошів Державного бюджету України. Згідно із п. 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №533, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Пунктом 3 Положення №533 установлено, що основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби є, зокрема, здійснення управління територіальними органами - регіональними управліннями, Морською охороною, органами охорони державного кордону, органами забезпечення, навчальними закладами та науково-дослідними установами (далі - органи Держприкордонслужби). Адміністрація Держприкордонслужби з метою організації своєї діяльності: 1) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх реалізацією в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління; 2) здійснює добір кадрів в апарат Адміністрації Держприкордонслужби та на керівні посади в органи Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, формує кадровий резерв на відповідні посади; 3) організовує планово-фінансову роботу в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; 4) забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; 5) контролює діяльність органів Держприкордонслужби, підприємств, установ, що належать до сфери її управління; 6) організовує ведення діловодства та архівне зберігання документів відповідно до встановлених правил; 7) забезпечує в установленому порядку самопредставництво Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби апарату Адміністрації Держприкордонслужби, органів Держприкордонслужби, підприємств та установ, що належать до сфери її управління, або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через представників (п. 5 Положення). Отже, Адміністрація Держприкордонслужби, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах, а тому вони є позивачами у цій справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі №824/659/18-а. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував норму права, яка не підлягала застосуванню, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, позивач не довів обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та висновки суду не відповідають обставинам, викладеним в оскаржуваному рішенні суду, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 22.08.2023 у справі № 920/643/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОЕТАЛОН".

4. Справу № 920/643/23 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 02.11.2023. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді В.В. Шапран М.А. Руденко