Постанова Чернівецький апеляційний суд № 721/121/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2023 року м. Чернівці справа № 721/121/22 провадження 22-ц/822/643/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіної Н. Ю. суддів Височанської Н.К., Литвинюк І.М. секретаря Конецької Д.Г. з участю представника позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» Матвійчука Михайла Зеноновича учасники справи позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 відповідач за зустрічним позовом Акціонерне товариство «Сенс Банк» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року, головуючий у першій інстанції Проскурняк С.П. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» у лютому 2022 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування майном. Зазначало, що Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту 15 червня 2007 року №188, за яким банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14500 доларів США на споживчі цілі. Також Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 вчинено договір іпотеки 16 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Путильського районного нотаріального округу Чернівецької області Кокаревою В.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 652/23. Акціонерним товариством «Сенс Банк» в позасудовому порядку звернуто стягнення на предмет іпотеки, набуто право власності на будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 квітня 2021 року № 253996426 зареєстровано право власності Акціонерного товариства «Сенс Банк» на житловий будинок АДРЕСА_1 . У будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Посилалося на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з припиненням права власності на будинок АДРЕСА_1 втратили право користування майном. Акціонерне товариство «Сенс Банк» зверталось до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вимогою звільнити жиле приміщення. Колишній власник та члени його сім`ї продовжують користуватися будинком АДРЕСА_1 , створюють перешкоди у здійснені власником Акціонерним товариством «Сенс Банк» права користування та розпорядження нерухомим майном. Акціонерне товариство «Сенс Банк» просило визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 у квітні 2022 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконання. Зазначає, що приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козловою Н.В. вчинено виконавчий напис від 22 квітня 2021 року без дотримання вимог частини 2 статті 88 Закону України «Про нотаріат» поза межами трирічного строку з дня припинення договору іпотеки 17 квітня 2015 року. Просив визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлової Н.В. від 22 квітня 2021 року таким, що не підлягає виконанню. Зобов`язати Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про анулювання запису про право власності Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 05 травня 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконання, об`єднано в одне провадження з позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» у лютому 2022 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування майном. Також ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2022 року залучено до участі у справі правонаступника позивача Акціонерне товариство «Сенс Банк» Крім того, ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 02 травня 2023 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконання, закрито. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року у позові Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування майном, відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання Акціонерного товариства «Сенс Банк» внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Акціонерне товариство «Сенс Банк» в апеляційній скарзі просить рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року в частині відмови у позові Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування майном, скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування майном, задовольнити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначає, що предметом позову є визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 , що не передбачає примусового виконання рішення суду шляхом виселення, тому підстав для надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 іншого житла немає. Між сторонами виникли цивільно-правові відносини, а не житлові відносини, тому застосуванню підлягають положення Цивільного кодексу України. Посилається на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровано місце проживання за адресою знаходження предмета іпотеки будинок АДРЕСА_1 після укладення договору іпотеки. Так, на час вчинення Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрсоцБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариства «Сенс Банк», та ОСОБА_1 договору іпотеки від 16 червня 2007 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою с.Яблуниця Путильського району Чернівецької області без зазначення вулиці та номера будинку. Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрсоцБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариства «Сенс Банк», не надавалося дозволу на здійснення такої державної реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Вважає, що із припиненням права власності ОСОБА_1 на житло втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Відповідачами не доведено відсутність іншого житла і потребу надання їм такого житла, не надано відомостей щодо права власності на майно, в якому були зареєстровані до укладення іпотечного договору. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно роз`яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303ЦПКУкраїни лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Акціонерним товариством «Сенс Банк» рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання Акціонерного товариства «Сенс Банк» внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не оскаржується. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у позові Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування майном, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив що будинок АДРЕСА_1 придбаний не за рахунок кредиту, тому виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Акціонерним товариством «Сенс Банк» не вказано у позовній заяві іншого жилого приміщення, яке відповідно до вимог ст.109 ЖК Української РСР має бути надане особам. Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на ухвалу Путильського районного суду Чернівецької обалсті від 21 лютого 2023 року про закриття провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. З огляду на наведене, суд першої інстанції вважав, що не підлягає задоволенню похідна вимога ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання Акціонерного товариства «Сенс Банк» внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в частині наведеним нормам відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Судом першої інстанції встановлено, що Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту 15 червня 2007 року №188, за яким банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14500 доларів США на споживчі цілі. Також Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 вчинено договір іпотеки 16 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Путильського районного нотаріального округу Чернівецької області Кокаревою В.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 652/23. Відповідно до п.1.1 договору передано в іпотеку наступне майно: житловий будинок літ.А,, літню кухню літ.Б, сарай літ.Б, сарай літ.В, піднавіс літ.Г, вбиральню літ.Д, колодязь літ.К, огорожу №1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і належать іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (бланк серії НОМЕР_1 ), вданого 17 квітня 2006 року виконавчим комітетом Яблуницької сільської ради. Згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 квітня 2021 року № 253996426 зареєстровано право власності Акціонерного товариства «Сенс Банк» на житловий будинок АДРЕСА_1 . За довідкою Конятинської сільської ради села Яблуниця Путильського району Чернівецької області від 20 травня 2021 року №472 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Акціонерним товариством «Сенс Банк» направлено вимогу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про добровільне виселення 08 грудня 2021 року. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18. Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Предметом позову Акціонерного товариства «Сенс Банк», тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останнє просило ухвалити судове рішення, є визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування майном. Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувало свої вимоги, Акціонерне товариство «Сенс Банк» зазначало, що набуто право власності на предмет іпотеки будинок АДРЕСА_1 згідно із застереженням в іпотечному договорі, колишній власник ОСОБА_1 та члені його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 продовжують користуватися будинком, створюють перешкоди у здійснені власником Акціонерним товариством «Сенс Банк» права користування та розпорядження нерухомим майном. Не заслуговують на увагу посилання Акціонерного товариства «Сенс Банк» в апеляційній скарзі на неправильне застосування частини 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку», частини 2, 3 статті 109 ЖК Україніської РСР щодо права на інше житло при виселенні. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України). За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Статтею 317 ЦК Українивстановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 9 ЖК Української РСРвизначено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), у рішенні від 02 грудня 2010 року Європейського суду з прав людини установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Вимога Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте, таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17. Судом встановлено, що право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за Акціонерним товариством «Сенс Банк» на підставі іпотечного застереження. У частині першій статті 109 Житлового кодексу України зазначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг»внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Ураховуючи наведене, загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, застосовується також при зверненні стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку. Відповідно до пункту 1.1 договору між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 іпотеки від 16 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Путильського районного нотаріального округу Чернівецької області Кокаревою В.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 652/23, передано в іпотеку наступне майно: житловий будинок літ.А, літню кухню літ.Б, сарай літ.Б, сарай літ.В, піднавіс літ.Г, вбиральню літ.Д, колодязь літ.К, огорожу №1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і належать іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (бланк серії НОМЕР_1 ), вданого 17 квітня 2006 року виконавчим комітетом Яблуницької сільської ради Путильського району Чернівецької області. Отже, предмет іпотеки придбано не за рахунок кредиту, тому виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя Акціонерного товариства «Сенс Банк», яке є правонаступником Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», останнє було обізнано про наявність обтяжень спірного будинку, який належав на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 , його проживання з членами сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 та наявність у ОСОБА_1 та членів сім`ї відповідних речових прав. Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника будинку АДРЕСА_1 обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування зазначеним будинком. Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутому Акціонерним товариством «Сенс Банк» на підставі іпотечного договору будинку, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо будинок придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц зауважила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, наслідком чого є виселення у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останніх на житло, внаслідок яких відповідачі втратять не лише право на користування житлом, а стануть безхатченками. Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року справа № 753/72/17 дійшов висновку, що колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із надання їм іншого постійного житла. Підставою для відмови в позові про виселення є відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, оскільки суд не має повноважень визначати на власний розсуд до якого іншого житлового приміщення має бути виселений мешканець квартири, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц. Не заслуговують на увагу посилання Акціонерного товариств «Сенс Банк», на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровано місце проживання за адресою знаходження предмета іпотеки будинок АДРЕСА_1 після укладення договору іпотеки. Так, зазначення у договорі між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрсоцБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариства «Сенс Банк», та ОСОБА_1 іпотеки від 16 червня 2007 року, посвідченому приватним нотаріусом Путильського районного нотаріального округу Чернівецької області Кокаревою В.М. місця реєстрації ОСОБА_1 с.Яблуниця Путильського району Чернівецької області без зазначення вулиці та номер будинку сам по собі не дає підстав для висновку про реєстрацію ОСОБА_1 у жилому приміщенні, відмінному від предмета іпотеки будинку АДРЕСА_1 . За відомостями, які містять у паспорті ОСОБА_1 , ОСОБА_2 місцем реєстрації зазначено с.Яблуниця Путильського району Чернівецької області без зазначення вулиці та номера будинку. У матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на час вчинення наведеного договору іпотеки у жилому приміщенні, відмінному від предмета іпотеки будинку АДРЕСА_1 . Також у справі відсутні докази щодо забезпечення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 іншим жилим приміщенням. На підставі ч.1ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За змістом ч.3ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, а сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Банк, ініціювавши питання про визнання ОСОБА_1 з членами сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, не вказав у позовній заяві іншого житлового приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 до моменту їх виселення із надання іншого постійного житла. Тому право Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на це майно не може бути захищено шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 , які внаслідок цього стануть безхатченками, що не є справедливим та не відповідає принципу пропорційності з урахуванням усіх обставин справи. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року підлягає залишенню без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення. Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 28 вересня 2023 року. Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді Н. К. Височанська І. М. Литвинюк