Постанова 4824 № 362/245/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9216/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2023 року м. Київ Справа № 362/245/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Левенця Б.Б., Немировської О.В., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2023 року, постановлену у складі судді Марчука О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання батьківства, встановив: У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про визнання батьківства. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2023 року провадження у справі закрито. Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Позивачем було подано відповідні докази до суду разом із позовною заявою. Проте суд, посилаючись на лист № 30.23-27 від 08.04.2022 року третьої особи по справі, дійшов до хибного висновку, що у даному випадку батьківство не може оспорюватись цивільним позовом, а справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Звертає увагу, що відповідачі не були проти визнання батьківства позивачем. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, томуколегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що у січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), в якій з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просив: - визнати громадянина України ОСОБА_1 батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: місто Васильків, Обухівський район, Київська область; - зобов`язати Фастівський відділ реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції виключити з актового запису № 4 від 01 грудня 2021 року про народження ОСОБА_5 , складеного Глевахівською селищною радою Фастівського району Київської області у графі батько - ОСОБА_4 та вказати у графі батько - ОСОБА_1 , змінити прізвище дитини із « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », по-батькові - із « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ». Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 з вересня 2020 року проживає з ОСОБА_10 у цивільному шлюбі в будинку її батьків за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас ОСОБА_3 перебувала в офіційному шлюбі із ОСОБА_4 . Шлюб зареєстровано виконкомом Глевахівської селищної ради 06 квітня 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 народила сина від ОСОБА_1 , якого разом вирішили назвати ОСОБА_11 . 19 листопада 2021 року, для остаточної впевненості, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_11 , був проведений аналіз генетичної ідентифікації на предмет встановлення біологічного батьківства. За результатами дослідження отримано висновок №287160 від 19 листопада 2021 року, відповідно до якого вірогідність біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_12 складає не менше 99,99 %. Разом з тим, через декілька днів ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_11 покинула ОСОБА_1 та повернулась жити до свого офіційного чоловіка ОСОБА_4 . 01.12.2021 року ОСОБА_3 зареєструвала факт народження сина у Глевахівській селищній раді Фастівського району Київської області та записала батьком ОСОБА_11 не біологічного батька - ОСОБА_1 , а свого офіційного чоловіка ОСОБА_4 , а сина назвала ОСОБА_13 . ОСОБА_1 вважає ОСОБА_5 своїм рідним сином, має намір продовжити спілкування з ним та хоче брати участь у його вихованні. Закриваючи провадження у даній справі ухвалою від 11 квітня 2023 року, на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до повного витягу від 08 квітня 2023 року з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, - державну реєстрацію народження дитини стосовно якої заявлено позовні вимоги, здійснено відповідно до статті 133 СК України. Отже, оскільки державну реєстрацію народження дитини, стосовно якої заявлено позовні вимоги, здійснено відповідно до статті 133 СК України, а не відповідно до ч.1. ст. 135 СК України, суд дійшов висновку, що у даному випадку батьківство не може оспорюватись цивільним позовом, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Право кожного на розгляд його справи судом передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У статті 12 ЦПК України зазначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Статтею 51 Конституції України, ч.2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Згідно із статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 135 України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини (ст. 133 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2023 року ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст. ст. 126, 128, 129 СК України, звернувся до суду із позовом до матері дитини - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який записаний батьком дитини ОСОБА_5 , яку ОСОБА_1 вважає своїм рідним сином, про визнання батьківства. У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 523/5275/17 (провадження № 61-18681св20) зазначено, що правовідносини про встановлення батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, регулюються положеннями статті 129 СК України, а норми статті 128 СК України регулюють правовідносини щодо встановлення батьківства при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Оскільки ОСОБА_3 в момент зачаття та народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , то правовідносини щодо встановлення батьківства відносно дитини Мар`яна регулюються положеннями статті 129 СК України. З огляду на викладене, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та помилково застосував положення ч.4 ст. 128 СК України до спірних правовідносин, що призвело до постановлення помилкової ухвали, адже правовідносини щодо встановлення батьківства особою, що вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, регулюються положеннями статті 129 СК України. Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Отже, висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі колегія суддів вважає безпідставним, а тому доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу та є обґрунтованими. З огляду на наведене, ухвалу суду не можна визнати законною та обґрунтованою, оскільки така ухвала постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити. Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 02 листопада 2023 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Левенець Б.Б. Немировська О.В.