Постанова 4851 № 480/8301/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2023 р. Справа № 480/8301/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, по справі № 480/8301/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення грошового забезпечення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просив : - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нездійсненні розгляду рапорту від 07.11.2022 року про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд та зобов`язати розглянути такий рапорт; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 належне ОСОБА_1 грошове забезпечення з 17.10.2022 року по день звільнення з військової служби, а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000 грн. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно не було розглянуто його рапорт про звільнення з військової служби від 07.11.2022 у зв`язку необхідністю здійснення постійного догляду за дідусем його дружини ОСОБА_2 , який потребує постійного догляду. Вказав, що йому протиправно не виплатили грошове забезпечення, включаючи премії, за період відпустки за станом здоров`я з 17.10.2022 року по день звільнення з військової служби відповідно до п.11 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 14 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №

260. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 року задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту від 07.11.2022 року про звільнення з військової служби у запас ОСОБА_1 , відповідно до абзацу 7 підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 07.11.2022 року на підставі абзацу 7 підпункту «ґ» п.2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн. Позивач, не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в позові, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити рішення, яким зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, стягнути на його користь грошове забезпечення з 17.10.2022 року по день звільнення з військової служби та стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 8500 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що рапорт про звільнення не розглянуто з надуманих підстав, а відповідь на нього не може свідчити про відмову у звільненні, оскільки рапорт про звільнення повинен розглядатись за встановленою процедурою, яка не була проведена відповідачем. Вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача не є ефективним, а належним способом захисту є зобов`язання відповідача видати наказ про його звільнення з лав ЗСУ. Щодо відмови у стягненні грошового забезпечення вказав, що з 17.10.2022 року він перебуває у відпустці за станом здоров`я, що підтверджується копією його рапорту, а тому невиплата йому грошового забезпечення є незаконною. Зазначив, що за відсутності самовільного залишення служби у військової частини відсутні законодавчі підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення. Враховуючи той факт, що тільки 18.01.2023 року до ЄРДР було внесено відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 408 КК України, у відповідача відсутні правові підстави для позбавлення виплати йому грошового забезпечення. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу вказав, що ним понесені документально підтверджені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. Проте, суд самостійно зменшив розмір судових витрат на правничу допомогу за відсутності клопотання відповідача. Просив врахувати висновки Верховного Суду у постановах від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16, від 21.03.2018 року по справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 року по справі № 814/698/16, від 30.09.2020 року по справі № 379/1418/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19. Військова частина НОМЕР_1 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття його з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати та відмови в позові позивачу. Вважає, що суд не взяв до уваги, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення розглянуто та надано ґрунтовну відповідь, тому зобов`язання повторно розглянути цей рапорт є безпідставним. Також вважає безпідставним стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн, оскільки справа є незначної складності, позовні вимоги необґрунтовані, а предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а тому присуджена суми відшкодування є завищеною та не відповідає принципу співмірності та розумності. Просить рішення Сумського окружного адміністративного суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказав, що до рапорту про звільнення від мобілізації та військової служби він додав нотаріально завірені копії документів, які підтверджують стан здоров`я дідуся дружини та документи, які підтверджують факт родинних відносин. Вважає, що за наслідками розгляду рапорту відповідач повинен прийняти наказ про звільнення чи відмову у звільненні, проте відповідач склав лист від 23.11.2022 року, яким питання про звільнення по суті не розглянуто. Щодо витрат на правничу допомогу зауважив, що ним понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач не скористався правом під час розгляду справи судом першої інстанції подати клопотання про зменшення суми судових витрат та зазначити обґрунтування доводів щодо не співмірності обсягу виконаних робіт та їх вартості, а тому суд не мав підстав зменшувати їх розмір. Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначила, що ОСОБА_1 просить звільнити його з військової служби посилаючись на те, що тільки він може здійснювати сторонній догляд за дідусем своєї дружини, проте обов`язку це здійснювати він не має, цей обов`язок має його дружина. Таким чином у військової частини відсутні підстави видати наказ по звільнення позивача з лав ЗСУ. Щодо стягнення грошового забезпечення вказава, що з 18.10.2022 року по теперішній час ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину, що закріплено у наказі командира від 19.10.2022 року № 285 про зняття з ОСОБА_1 всіх видів грошового забезпечення, а тому підстави виплачувати йому грошове забезпечення відсутні. Зазначив, що представник позивача намагається підмінити поняття наказу призупинення позивачу виплат грошового забезпечення який видається командиром за фактом самовільного залишення військової частини з наказом про призупинення військової служби, що видається тільки після внесення відомостей до ЄРДР. Представник позивача надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що до справи надано документи, які підтверджують той факт, що позивач єдиний хто може надати та надає необхідний догляд дідусю дружини ОСОБА_2 . Вказав, що для призупинення виплати грошового забезпечення та видання відповідного наказу відповідачу необхідно було встановити факт самовільного залишення військової частини позивачем, чого зроблено не було. Наразі ним оскаржено наказ від 19.10.2022 в суді, справа № 480/591/23 знаходиться на розгляді в апеляційній інстанції. Таким чином у військової частини відсутні підстави для припинення виплати грошового забезпечення, а не виплата грошового забезпечення за період відпустки за станом здоров`я є незаконною і порушує його права. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, відзиви на них, відповідь на відзив позивача, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем (військовий квиток серії НОМЕР_2 , виданий Житомирським військовим комісаріатом Житомирської області, 29.11.2013 року), солдатом, призваним на військову службу у травні 2022 року по мобілізації згідно з Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022р. №69/2022. З 08.05.2022 року позивач направлений для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 , з 09.05.2022 солдат ОСОБА_1 обіймає посаду навідника кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону та поставлений на всі види забезпечення, що підтверджується копією військового квитка позивача та довідки ВЧ НОМЕР_1 від 25.05.2022 року № 2310, наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 09.05.2022 року №115 (а.с. 14-15,85). З довідки-доповіді командира ВЧ НОМЕР_1 вбачається, що 18.10.2022 року солдат ОСОБА_1 , всупереч інтересам служби, самовільно покинув район зосередження 1 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 , в районі м. Костянтинівка, Донецької області, повідомивши в телефонному режимі, що виїхав на лікування до Черкаського шпиталю, не дочекавшись відповідного медичного направлення (а.с. 82). Командиром 1 стрілецького батальйону подано на ім`я командира ВЧ НОМЕР_1 рапорт від 18.10.2022 року про призначення службового розслідування. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 19.10.2022 року №285 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 19.10.2022 року та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 88). 30.10.2022 року на адресу Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та до Донецького зонального відділу ВСП відповідачем направлене повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення у зв`язку із тим, що протягом 10 днів він не повернувся до розташування 1 стрілецького батальйону (а.с. 84). 07.11.2022 року позивач засобами поштового зв`язку подав до ВЧ НОМЕР_1 (трекінг - номер НОМЕР_3 ) рапорт про звільнення від мобілізації та військової служби, відповідно до абз. 7 пп. г) п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. До вказаного рапорту додав: нотаріально засвідчену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 , копію військового квитка ОСОБА_1 , копію довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №376036-2019 від 17.12.2019 року, копію посвідчення інваліда 3 групи серії НОМЕР_4 від 06.10.2015 року, виданого Жашківською райдержадміністрацією Управління соціального захисту населення, копію витягу з реєстру територіального громади від 12.10.2022 року, копію довідки №2310 від 25.05.2022 року, копію довідки до акта огляду медико-соціально експертною комісією серії 12ААА №191791 від 30.09.2015 року, копію довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого, серія 10ААА №0012639 від 30.09.2015 року, копію свідоцтва про хворобу №622 від 29.07.2015 року, копію виписного епікризу №1799/37 зі стаціонарного лікування в клініці щелепно-ліцевої хірургії та стоматології ГВМКЦ «ГВКГ» МО України з 23.01.2015 року до 06.02.2015 року, копію виписного епікризу зі стаціонарного лікування в офтальмологічному відділенні Житомирського військового госпіталю (військової частини НОМЕР_5 ) з 16.06.2015 року до 23.06.2015 р. (а.с.32-35). Крім того судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 09.07.2021 року, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 17). За твердженнями позивача , дідусь його дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 2 групи, та потребує стороннього догляду, згідно довідки № 270 від 01.11.2022 року, виданої КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківського району». За наслідками розгляду рапорту позивача листом від 23.11.2022 року №2491-ос відповідач повідомив, що згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.10.2022 року №285 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив частину 19.10.2022 року, що має ознаки кримінального правопорушення. Запропоновано негайно повернутися до військової частини задля припинення безпідставної відсутності, надання пояснень за даним фактом та виконання вимог керівних документів, оскільки чинними нормативно-правовими актами не передбачено процедури звільнення та виключення зі списків особового складу військовослужбовців, які відсутні у військовій частині без законних на те підстав (а.с.36). В подальшому, 18.01.2023 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч.4 ст. 408 КК України, відповідно до якого 18.10.2022 року тво Командира кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , з метою ухилитись від військової служби самовільно залишив місце служби у м. Костянтинівка Донецької області. Вважаючи, що відповідачем протиправно не розглянуто його рапорт від 07.11.2022 року про звільнення , ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту від 07.11.2022 року про звільнення з військової служби у запас ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не розглянув рапорт про звільнення з військової служби та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки. Зобов`язуючи відповідача розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби суд першої інстанції виходив з того, що прийняття наказу про звільнення є дискреційними повноваженнями відповідача, тому вважав ефективним способом захисту прав позивача саме зобов`язання розглянути рапорт по суті та за результатом розгляду прийняти відповідне рішення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення суд дійшов висновку, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини та може бути поновлена з дня повернення на службу, а тому вимогу про стягнення грошового забезпечення є безпідставною, а до дня звільнення з військової служби- передчасною, оскільки звільнення не відбулося. Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд першої інстанції зазначив, що оскільки справа слухалась у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, отже представництво інтересів у судовому засіданні не потребувало витрат часу, позовні вимоги задоволено частково, а також враховуючи те, що відповідач заперечував проти стягнення заявлених витрат, тому дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 1500 грн, оскільки ця сума є пропорційною до задоволених позовних вимог. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи. Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII). Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Приписами ч.7 ст. 26 Закону №2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. При цьому, п. 3 ст. 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення). Відповідно до п. 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Згідно із абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. За приписами п. 213 Положення військовослужбовці строкової військової служби можуть бути звільнені зі строкової військової служби достроково відповідно до пунктів "б", "в", "г" ч. 2 ст. 26 Закону № 2232-XII. Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини або заяву безпосередньо від родичів військовослужбовця про дострокове звільнення в запас, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження, який надсилається для розгляду керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний у триденний строк розглянути документи про дострокове звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби і за наявності законних підстав надіслати їх командиру військової частини, де проходить службу військовослужбовець. У разі відсутності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби за сімейними обставинами керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надає заявнику відповідь про причини відмови і повідомляє про це командира військової частини, де проходить службу військовослужбовець. Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди. Згідно із Законом № 2232-XII та Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", наказом Міністра оборони України від 10.04.2009№ 170 (зі змінами) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція). Пунктом 1.5. розділу І наказу Міністерства оборони України від 26.05.2014 року №333 «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України» (надалі - Інструкція №333) передбачено, що командири (керівники) зобов`язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів (далі військові навчальні заклади), установ і організацій, кораблів і підрозділів і створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції. Відповідно до п 1.6. розділу І Інструкції №333 організація і стан обліку особового складу у військових частинах і з`єднаннях покладаються на начальників штабів військових частин і з`єднань. Пунктом 11.1. Розділу 11 Інструкції №333 визначено, що накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби. При цьому, проекти наказів до подання їх на підпис командирам (керівникам) повинні бути перевірені (вичитані), звірені з документами персонального обліку військовослужбовців та завізовані на звороті останнього аркуша наказу безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою. Зразок звороту останнього аркуша наказу наведено в додатку 52 до цієї Інструкції (п.12.10 Інструкції №333). Після цього проекти наказів проходять правову експертизу в юридичній службі. Віза посадової особи юридичної служби проставляється на звороті кожного аркуша першого примірника наказу (п.12.11 Інструкції №333). Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року № 170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Відповідно до п.1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби. Абзацом 2 п. 14.10 Інструкції визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період. Однак, такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами. Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1,2 ч. 4, підпунктом «ґ» п. 2 ч.5, підпунктом «г» п.2 ч.6 ст. 26 Закону № 2232-XII подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі. Відповідно до пп. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, на підставах, зокрема: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Щодо розгляду рапорту позивача. Як встановлено судом першої інстанції, 07.11.2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до відповідача рапорт про звільнення його з військової служби у зв`язку необхідністю здійснення постійного догляду за дідусем дружини, який є особою з інвалідністю II групи та особою, яка потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд та надав копії документів (а.с. 23). За наслідками розгляду рапорту відповідач склав лист від 23.11.2022р. №2491-ос, в якому з посиланням на Інструкцію з організації обліку особового складу Збройних Сил України, Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України роз`яснив процедуру звільнення військовослужбовця, послався на наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.10.2022 року №285 яким солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив частину 19.10.2022 року, що має ознаки кримінального правопорушення та запропонував негайно повернутися до військової частини задля безпідставної відсутності, оскільки законодавством не передбачено звільнення зі служби , які відсутні у військовій частині без законних та не підстав (а.с.36). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2022 не містить надання оцінки доводам , обставинам викладеним позивачем в рапорті, а також наданих ним до нього документам та не свідчить про прийняття відповідачем рішення за наслідками його розгляду, оскільки не є наказом, яким повинно вирішуватись питання щодо розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця. Таке повідомлення не звільняє відповідача, як суб`єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов`язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту, про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому. Суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. Вказане вище спростовує доводи відповідача про не врахування судом першої інстанції належного розгляду рапорту ОСОБА_1 та надання ґрунтовної відповіді. Таким чином, оскільки за наслідками поданого позивачем рапорту про звільнення відповідачем не прийнято належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи відмову у його звільненні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язання повторно розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення. Щодо вимог апеляційної скарги позивача про зобов`язання відповідача звільнити з військової служби позивача на підставі абзацу 7 підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи в задоволені позовних вимог в цій частині суд першої інстанції посилався на дискреційні повноваження відповідача. Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 815/7245/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №420/8190/21. Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, згідно з ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі). Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції прийняття наказу про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець. Доводи позивача щодо не вірно обраного судом способу захисту та зобов`язання відповідача прийняти наказ про його звільнення є безпідставними, оскільки рапорт позивача від 07.11.2022 не був розглянутий відповідачем належним чином та за ним не прийнято рішення , отже суд першої інстанції обрав найбільш ефективний спосіб захисту прав позивача за вказаних обставин. Щодо вимог позивача про стягнення грошового забезпечення з 17.10.2022 року по день звільнення з військової служби, колегія суддів зазначає наступне. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260). Відповідно до п. 34.4. Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Абзацом 2 п.5 розділу XVI Порядку № 260 визначено що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у випадках невиходу на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення. Відповідно до п.14 Розділу XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Судовим розглядом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 №285 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 19.10.2022 знято з усіх видів забезпечення та призупинено грошове забезпечення. Посилання позивача на оскарження ним в Сумському окружному адміністративному суді, справа № 480/591/23 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 №285, колегія суддів зазначає, що за наслідками судового розгляду даної справи в задоволені позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 року № 285, в частині п.2 та п.2.8., щодо самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 з 19.10.2022 року та зняття з усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 19.10.2022 року, а з харчового забезпечення з 20.10.2022 року. відмовлено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023 року. Таким чином, враховуючи вказані обставини, а також, що звільнення позивача в часі ще не відбулося, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення з 17.10.22 по день звільнення. Щодо посилання позивача на відсутність у військовій частині законодавчо визначених підстав припинення виплати йому грошового забезпечення з 19.10.2022, оскільки лише 18.01.2023 року о 17год. 53хв. до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч.4 ст. 408 КК України, колегія суддів зазначає, що припинення виплати грошового забезпечення позивачу відбулось відповідно до Порядку № 260 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 року № 285, а не з підстав реєстрації кримінального порушення, тому вказані доводи апелянта є необґрунтованими. Доводи позивача про те, що станом на 19.10.2022 року належним чином не встановлений факт самовільного залишення ним військової частини, а тому не було підстав для винесення наказу № 285 від 19.10.2022 відносно ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє, оскільки вони свідчать про незгоду із цим наказом, який не є предметом даного позову та правомірність якого встановлена під час розгляду іншої справи, а саме рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 року, яке набрало законної сили згідно постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023 року . Щодо витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною 3 ст. 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим. Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Судом встановлено, що позивачем понесено витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., представництво інтересів позивача в суді першої інстанції здійснювалося адвокатським бюро "Юридична компанія "Шаповалов і партнери" на підставі договору про надання правової допомоги від № 11-10/22 від 11.10.2022 року (а.с. 37). В підтвердження понесених витрат представником позивача надані до суду копії: договору №11-10/22 про надання адвокатом правової допомоги із додатком №2 до нього, акту виконаних робіт №2 від 12.12.2022, прибуткового касового ордеру №11-10/22 на суму 10000 грн, детальний опис робіт (наданих послуг), свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордеру на надання правничої допомоги (а.с. 40). В акті виконаних робіт №2 до додатку №2 від 24.11.2022 до договору №11-10/22 про надання адвокатом правової допомоги від 11.10.2022 визначено вид роботи «юридичний супровід у Сумському окружному адміністративному суді щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Також згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) 11.10.2022 адвокатом були надані послуги вартістю 2000 грн, тривалістю 2 год, які включали: аналіз наданих клієнтом письмових доказів, виготовлення необхідної кількості копії з документів, укладення договору №11-10/22 про надання правової допомоги від 11.10.2022; 24.11.2022 надано послуги вартістю 2000 грн, тривалістю 2 год., які включали: усну консультацію щодо поставленої клієнтом проблематики, виготовлення необхідної кількості копій з документів, укладення додатку №2 від 24.11.2022 до договору №11-10/22 про надання правової допомоги; 11.12.2022 та 12.12.2022 адвокатом надано послуги загальною вартістю 6000 грн, тривалістю 6 годин, із написання позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій та стягнення грошового забезпечення, узгодження тексту позовної заяви з клієнтом, виготовлення копій позовної заяви та додатків до кількості учасників справи; написання детального опису робіт (наданих послуг), узгодження тексту детального опису робіт (наданих послуг). Згідно правового висновку викладеного Верховним Судом у постанові від 14.03.2023 у справі № 640/12206/19 вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд першої інстанції, врахував складність справи, надані послуги та співмірність гонорару, розгляд її у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, предмет спору, а також часткове задоволення позову, тому зменшив розмір заявленої суми до 1500 грн. Доводи апеляційної скарги позивача про безпідставне зменшення судом розміру відшкодування без відповідного клопотання іншої сторони, колегія суддів вважає помилковими. Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц, на яку також посилається позивач. Колегія суддів вказує, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення співмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач в суді першої інстанції, у відзиві на позов, заперечував щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, обґрунтовуючи їх безпідставність, зазначаючи що послуги, вказані детальному описі виконаних робіт не передбачені умовами договору, проте за них адвокати виставив клієнту рахунок, акт про надані послуги не містить інформації про справу, в межах якої надається правова допомога. Колегія суддів зазначає, що законом не визначено форми заяви, в якій викладаються заперечення щодо розміру витрат на правову допомогу, а тому викладення відповідачем незгоди із заявою про стягнення понесених витрат у такий спосіб не суперечить чинному законодавству України і правомірно прийнято судом першої інстанції як клопотання про незгоду з заявленими позивачем сумами. Щодо посилань апелянта на висновки Верховного Суду у постановах від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16, від 21.03.2018 року по справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 року по справі № 814/698/16, від 30.09.2020 року по справі № 379/1418/18, колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені обставини у цій справі, не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у зазначених постановах. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 по справі № 480/8301/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова