Постанова 4801 № 127/26627/23

Справа № 127/26627/23 Провадження № 22-ц/801/2009/2023 Категорія: 106 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2023 рокуСправа № 127/26627/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В. з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/26627/23 за заявою Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М. встановив: 30.08.2023 року Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної Ради» (далі КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР») звернулося до суду із заявою (вх. № 68743) про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в примусовому порядку без його згоди. Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 був госпіталізований 29.08.2023 року о 13 год. 13 хв. в КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР». Доставлений на приймальне відділення в супроводі поліції ОСОБА_3 внаслідок погіршення психічного стану. 30.08.2023 року о 09:00 год. ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів лікарні, яка підтвердили доцільність його госпіталізації для надання психіатричної допомоги. Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду з вимогою про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2023 року заяву задоволено. Надано згоду на госпіталізацію до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . Рішення допущено до негайного виконання. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляціну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених в рішенні обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви. Основними доводами апеляційної скарги є те, що в поданій заяві про примусову госпіталізацію заявником не наведено жодних обставин, якими обґрунтовувалися підстави для надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги у примусовому порядку. Судом також не встановлено, що ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих. 22.09.2023року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшов відзив Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної Ради», в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. У судовому засіданні адвокат Виноградський А.П. який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор Паук В.П. у судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. ОСОБА_1 був госпіталізований 29.08.2023 року о 13 год. 13 хв. в КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР». Доставлений на приймальне відділення в супроводі поліції ОСОБА_3 внаслідок погіршення психічного стану. 30.08.2023 року о 09:00 год. ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів лікарні, в результаті чого було встановлено, що ОСОБА_1 страждає на важкий психічний розлад у вигляді параноїдальної шизофренії, безперервного типу перебігу, внаслідок чого у пацієнта спостерігаються розлади мислення та сприйняття, емоційно вольової сфери у вигляді відмови від лікування та прийому їжі, конфліктності: напередодні сварився із сусідами, погрожував, що піде втопиться, після чого сусіди шукали його, викликали поліцію. Пацієнт виявляє небезпеку здоров`ю та життю для себе та оточуючих, а тому потребує примусової госпіталізації в примусовому порядку без його згоди. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заява є обґрунтованою та наявні підстави для її задоволення, ОСОБА_1 підлягає госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку без його згоди. Висновок суду першої інстанції про задоволення заяви зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання. Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг. Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (пункт 96 рішення у справі «Заїченко проти України (№ 2) від 26 лютого 2015 року (заява № 45797/09)). Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали. Недотримання вимог матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Ухвалюючи рішення про задоволення заяви КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для її задоволення, оскільки згідно висновку огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку № 01.2-24/1291 від 30.08.2023, комісія оглянула ОСОБА_1 в результаті чого, було встановлено, що він страждає на важкий психічний розлад у вигляді : Параноїдної шизофренії безперервного типу перебігу, внаслідок чого у пацієнта розлади мислення та сприйняття, емоційно-вольової сфери у вигляді відмови від лікування та прийому їжі, конфліктів, пацієнт виявляє небезпеку здоров`ю та життю для себе та оточуючих. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 без його згоди до закладу є безпідставними і такими, що спростовуються вищевказаним висновком лікарів-психіатрів. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - постановив : Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко В.В. Сопрун