Постанова 4801 № 127/20247/21

Справа № 127/20247/21 Провадження № 22-ц/801/2168/2021 Категорія: 106 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 рокуСправа № 127/20247/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач), суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., прокурора Кавун О. І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за заявою Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2021 року, ухвалене у складі судді Жмудя О.О. в приміщенні суду в м. Вінниця, - в с т а н о в и в : 06 серпня 2021 року до Вінницького міського суду Вінницької області звернулося комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» із заявою про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_1 .. Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був госпіталізований в 1-ше відділення КНП ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка 05 серпня 2021 року о 23 год. 12 хв., доставлений екстреною медичною допомогою (Доценко) та сином ОСОБА_3 ОСОБА_1 був оглянутий черговим лікарем-психіатром приймального відділення ОСОБА_4 , який після його особистого огляду зробив висновок про необхідність його госпіталізації у психіатричний стаціонар для лікування у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих, суттєву шкоду його здоров`ю внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо йому не буде надана психіатрична допомога. 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 оглянутий комісією лікарів-психіатрів лікарні, яка підтвердила доцільність його госпіталізації для психіатричної допомоги. Виходячи з наведеного, комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» просить задовольнити заяву про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , без його згоди. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2021 року заяву КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , без його згоди - задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Не погоджуючись із рішення суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви. Основними доводами апеляційної скарги є те, що в заяві про примусову госпіталізацію не наведено жодних обставин, якими би обґрунтовувалися підстави для надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку. Судом не встановлено, що ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею. Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою, воно також має бути необхідним за конкретних обставин справи, які повинен встановити суд розглядаючи справу. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18)). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представник заявника просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор Кавун О.І. просила рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов до наступних висновків. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. Згідно висновку огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку № 01-2-24/840 від 06 серпня 2021 року, комісія оглянула ОСОБА_1 , в результаті чого, було встановлено, що він виявляє ознаки психічного захворювання в вигляді: маячний шизофреноподібний розлад органічного походження, про що свідчать дані медичної документації (амбулаторна картка, огляд лікаря приймального відділення, письмова заява сина), а також психотичні розлади у вигляді: агресивності, конфліктності, маячних ідей величі - «я агент ЦРУ, розвалив союз», ходив із двома ножами, якими погрожував оточуючим в кафе, куди було викликано поліцію. ОСОБА_1 , за психічним станом хворий та не може надати усвідомленої згоди на лікування. ОСОБА_1 вчиняє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку як для себе так і для оточуючих. Також у справі встановлено, що у 1997 році в автомобільній аварії ОСОБА_1 отримав ЧМТ, лікувався в 3-му відділенні ВОПНЛ ім. Ющенко. В 2000 році був звільнений з роботи за невідповідність з займаної посади, призначено пенсію. Протягом 5-6 місяців спостерігалося зниження настрою, байдужість. Влітку 2001 року став діяльний, мало спав, позичав у знайомих гроші, вважав, що за ним слідкують. Лікувався стаціонарно в психіатричному відділенні з 19.11.01 р. по 13.12.01 р. З тих пір неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні (2003 р.- двічі, 2005 р. - двічі, 2007 р.- двічі, 2010 р.- 4 рази, 2011р. з 14.09.11 р. по 10.01.12 р, з 18.04.15 р. по 26.06. 15р.) з діагнозом: Психічні розлади органічного походження. Наступна госпіталізація: з 04.08. 15 р. по 03.02.16 р. з діагнозом: Психічні розлади органічного походження. Тоді пацієнт вживав спиртні напої, був діяльним, конфліктним, роздягненим ходив по місту, чіплявся до перехожих. Наступна госпіталізація: з 19.03.16 р. по 19.09.16 р., діагноз: психічні розлади (маніакальні) обумовлені органічним ураженням головного мозку травматичного генезу; 2017 р. Остання виписка: 19.07.2020 р. Дома ліки не приймає. Задовольняючи заву, суд першої інстанції виходив з того, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Висновок суду першої інстанції про задоволення заяви зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання. Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг. Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (пункт 96 рішення у справі «Заїченко проти України (№ 2) від 26 лютого 2015 року (заява № 45797/09)). Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Ухвалюючи рішення про задоволення заяви КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для її задоволення, оскільки згідно висновку огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку № 01-2-24/840 від 06 серпня 2021 року, комісія оглянула ОСОБА_1 , в результаті чого, було встановлено, що він виявляє ознаки психічного захворювання в вигляді: маячний шизофреноподібний розлад органічного походження, про що свідчать дані медичної документації (амбулаторна картка, огляд лікаря приймального відділення, письмова заява сина), а також психотичні розлади у вигляді: агресивності, конфліктності, маячних ідей величі. Окрім цього, встановлено, що у 1997 році в автомобільній аварії ОСОБА_1 отримав ЧМТ, лікувався в 3-му відділенні ВОПНЛ ім. Ющенко. В 2000 році був звільнений з роботи за невідповідність з займаної посади, призначено пенсію. Протягом 5-6 місяців спостерігалося зниження настрою, байдужість. Влітку 2001 року став діяльний, мало спав, позичав у знайомих гроші, вважав, що за ним слідкують. Лікувався стаціонарно в психіатричному відділенні з 19.11.01 р. по 13.12.01 р. З тих пір неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні (2003 р.- двічі, 2005 р. - двічі, 2007 р.- двічі, 2010 р.- 4 рази, 2011р. з 14.09.11 р. по 10.01.12 р, з 18.04.15 р. по 26.06. 15р.) з діагнозом: Психічні розлади органічного походження. Наступна госпіталізація: з 04.08. 15 р. по 03.02.16 р. з діагнозом: Психічні розлади органічного походження. Тоді пацієнт вживав спиртні напої, був діяльним, конфліктним, роздягненим ходив по місту, чіплявся до перехожих. Наступна госпіталізація: з 19.03.16 р. по 19.09.16 р., діагноз: психічні розлади (маніакальні) обумовлені органічним ураженням головного мозку травматичного генезу; 2017 р. Остання виписка: 19.07.2020 р. Крім того, ОСОБА_1 уже було раніше госпіталізовано у психіатричний стаціонар в примусовому порядку, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2020 року у справі № 127/15369/20, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги є безпідставними і такими, що спростовуються вищевказаним висновком лікарів-психіатрів № 01-2-24/840 від 06 серпня 2021 року. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2021 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський Повний текст постанови складено 18 жовтня 2021 року.