Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/20910/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/20910/22 (суддя Сидоренко Д.В., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Темченко Є.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №160/20910/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 21 грудня 2022 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі відповідач-2) згідно з яким, з урахуванням уточнень, просить: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39788766) №813-к від 30.11.2022 року про звільнення з посади головного державного інспектора Відділу нагляду у металургії та машинобудуванні, котлонагляду, за підйомними спорудами та енергетиці у місті Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 05.12.2022, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області відповідно до частини 1-1 статті 87 Закону України "Про державну службу" з припиненням державної служби; - поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора Відділу нагляду у металургії та машинобудуванні, котлонагляду, за підйомними спорудами та енергетиці у місті Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області з 05.12.2022 року; - стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39788766), а в разі його ліквідації на момент прийняття судом рішення, з правонаступника - Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (ЄДРПОУ 44729283) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.12.2022 року до дня поновлення на роботі за кожен день вимушеного прогулу; - стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39788766), а в разі його ліквідації на момент прийняття судом рішення, з правонаступника - Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (ЄДРПОУ 44729283), на користь Адвокатського об`єднання КОПАРТ витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у зв`язку з розглядом цієї справи. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що його звільнення є незаконним, оскільки воно відбулось без додержання державних гарантій, закріплених статтею 87 Закону України "Про державну службу", адже з моменту попередження і до фактичного звільнення не пропонувалася жодна вакантна посада державної служби у новоствореному органі, ураховуючи, що фактично відбулось злиття державних органів з питань праці (реорганізація), а не ліквідація Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №813-к від 30.11.2022р. "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ". Поновив ОСОБА_1 з 06.12.2022 року на посаді головного державного інспектора Відділу нагляду у металургії та машинобудуванні, котлонагляду, за підйомними спорудами та енергетиці у місті Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Стягнув з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.12.2022 по 25.05.2023р. у сумі 52765,00 грн., який визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів та вже виплачених сум. Вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції виходив з того, що недотримання відповідачем-1 встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача є підставою для задоволення позову. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області оскаржило його в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає фактичні обставини справи, а також те, що на підставі пункту 1 частини 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» державний службовець звільняється, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмовлення від переведення на запропоновану посаду. Посилається на те, що суд першої інстанції не надав оцінку тому факту, що ПКМ України від 12.06.2022 року № 14 не скасована та є чинною; Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не є правонаступником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимоги щодо стягнення з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, а в разі його ліквідації на момент прийняття судом рішення, з правонаступника - Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, на користь Адвокатського об`єднання КОПАРТ витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у зв`язку з розглядом цієї справи позивач оскаржив його в цій частині в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача-1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу позивача, відповідач-1 враховуючи відсутність деталізації затраченого часу на правову допомогу, просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача-1 яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача-1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач працював на посаді головного державного інспектора Відділу нагляду у металургії та машинобудуванні, котлонагляду, за підйомними спорудами та енергетиці у місті Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Наказом Державної служби України з питань праці від 17.01.2022 року №29 Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області із змінами внесеними наказом від 25.01.2022 №17, вирішено питання про ліквідацію як юридичної особи публічного права Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, призначено голову ліквідаційної комісії та серед іншого, останньому наказано забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією. Головою комісії з ліквідації 26.01.2022 ознайомлено позивача з попередженням про наступне звільнення (від 24.01.2022 року) згідно з п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №813-к від 30.11.2022 року Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 припинено державну службу та звільнено позивача з посади головного державного інспектора Відділу нагляду у металургії та машинобудуванні, котлонагляду, за підйомними спорудами та енергетиці у місті Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, 05.12.2022 року відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Підстава: попередження про наступне звільнення від 24.01.2022 року. Правомірність та обґрунтованість вказаного наказу відповідача-1, поновлення на попередній посаді та стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки у Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, проте не зробив цього. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 87 Закону України "Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Таким чином, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу та у зв`язку з ліквідацією державного органу є різними підставами припинення державної служби. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів. Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади -- до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. При цьому, як правильно з`ясовано судом першої інстанції постановою Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022 року Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, та утворити юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. Пунктом 3 вказаної Постанови серед іншого визначено, що: територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Державну службу з питань праці; міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Зазначені положення Постанови Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022 року щодо передачі виконання завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються іншому управлінню Державної служби з питань праці - свідчить про правильність позиція позивача, з якою погодився суд першої інстанції, та яка полягає у тому, що у Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю. Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що у Постанові Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022 року як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей). Доводи апеляційних скарг зазначені висновки не спростовують. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, сформовану у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а, яку обґрунтовано врахував суд першої інстанції, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області зареєстроване як юридична особа 13.05.2015 року та станом на 26.10.2023 року перебуває у стані припинення юридичної особи. Зазначені обставини сторонами не заперечувались. Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Проте, як правильно з`ясував суд першої інстанції, в порушення наведеної норми Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачеві не запропонувало. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про недотримання управлінням Держпраці у Дніпропетровській області встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскарженого наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно з положеннями статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. Отже, суд першої інстанції, встановивши протиправність оскарженого наказу правильно поновив позивача на посаді з якої його було звільнено. Згідно з частиною другою статі 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 року № 108/95 - ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100). Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Враховуючи те, що звільнення позивача відбулось у грудні 2022 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за жовтень листопад 2022 року. Згідно з довідкою відповідача (т.1 а.с.194), заробітна плата позивача за жовтень 2022 року складає 10154 грн та за листопад 2022 року 5415,82 грн. тому враховуючи кількість відпрацьованих робочих днів у жовтні 2022 року - 21 та в листопаді 2022 року 15, середньоденна заробітна плата позивача дорівнює 432,50 грн, виходячи з розрахунку (10154 грн + 5415,82 грн) : (21 + 15) = 432,50 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що період вимушеного прогулу позивача складає 122 робочих дня з наступного дня після звільнення 06 грудня 2022 року та по час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі 25 травня 2023 року. Враховуючи це, розмір середнього заробітку позивача за вказаний час вимушеного прогулу, становить 52765 грн виходячи з розрахунку: 432,50 грн х 122 робочих дня. При цьому, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Відносно доводів Головного управління Держпраці у Дніпропетровській щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду обставинам справи слід зазначити наступне. Так відповідач-1 в апеляційній скарзі не зазначає які саме обставини, що мають значення для справи не досліджено судом першої інстанції, та які висновки суду протирічать обставинам справи, що свідчить про безпідставність зазначених доводів. Щодо інших доводів, викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Крім того, відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення. Щодо доводів апеляційної скарги позивача відносно витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає наступне. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 КАС України). Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Так, відповідно до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 08 грудня 2022 року та акта приймання-передачі наданої правової допомоги від 21.12.2022 року сторони погодили витрати на правову допомогу яку позивач повинен оплатити протягом шести місяців після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті (т.1 а.с.24,25). Проте, в цьому договорі та акті до нього не зазначено які саме із переліку послуг було надано позивачу, а які ні. В матеріалах відсутні докази отримання позивачем таких послуг у об`ємі зазначеному в акті. При цьому, підстави позову та обставини цієї справи не є складними, оскільки відносно спірних відносин Верховним Судом сформовано сталу практику, як наслідок супроводження адвокатами цієї справи в суді першої інстанції не потребує додаткових зусиль та знань, враховуючи загальнодоступність судової практики з розгляду аналогічних справ, а тому визначений адвокатським об`єднанням розмір правової допомоги у розмірі 12000 грн за написання позову та представництво інтересів позивача в суді першої інстанції є завищеним. Водночас, поданий представником позивача позов свідчить про проведену адвокатом роботу, а доводи цього позову були оцінені та враховані при постановленні судового рішення за результатами судового розгляду справи. Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є позивачем у справі, колегія суддів вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №160/20910/22 в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови якою слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №160/20910/22 в частині розподілу судових витрат скасувати та в цій частині прийняти нову постанову якою стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 26 жовтня 2023 року. Повне судове рішення складено 26 жовтня 2023 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя В.А. Шальєва