Постанова 4852 № 280/5337/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 березня 2023 року м. Дніпросправа № 280/5337/22 (суддя Новіков І.В., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., за участю секретаря судового засідання Давіденко Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року у справі № 280/5337/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРА» до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАРА» 07 вересня 2022 року звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати прийняте 25.08.2022 року відповідачем податкове повідомлення-рішення №0053180703. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки відповідачем порушено порядок проведення перевірки, на підставі висновків якої і було прийнято оскаржене рішення. Своїми діями відповідач порушив положення пп.69.2 п.69 підрозд.10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, згідно з яким проведення документальної позапланової перевірки під час дії воєнного стану прямо заборонено. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року позов задоволено повністю. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки проведення податкової перевірки відносно підприємства, яке перебуває на тимчасово непідконтрольній території України та яке не перемістилося на іншу територію, яка є підконтрольною Україні, безумовно порушує права платника на участь у податковій перевірці, а сама перевірка не може бути проведена об`єктивно. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не з`ясування обставин, які необхідно було встановити, суперечності висновків суду фактичним обставинам справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає про правомірну реалізацію своїх повноважень шляхом проведення позапланової невиїзної перевірки, ненадання позивачем всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій. Посилається на незастосування судом положень п. 85.2 ст. 85 ПК України, згідно з якими передбачено обов`язок платника податків надати посадовим особам контролюючого органу всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки та положень п. 44.6 ст. 44 ПК України. Звертає увагу на практику Верховного Суду у справі №280/597/19 від 01.06.2022 року згідно з якою платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.44.1 ст. 41 ПК України. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 16.06.2022 ГУ ДПС у Вінницькій області видано наказ №1279к Про проведення відповідно до пп.78.1.8 п.78.1 ст.78, ст.79 та п.200.11 ст.200 Податкового кодексу України документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТАРА» (код ЄДРПОУ 19273338), за яким наказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТАРА» (код ЄДРПОУ 19273338, податкова адреса: 72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Будівельна, буд.71/8), щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке зазначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах. У період з 01.07.2022 по 14.07.2022 співробітниками ГУ ДПС у Вінницькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТАРА» (код ЄДРПОУ 19273338) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке зазначене з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків, за результатами якої складено акт від 21.07.2022 №4015/02-32-07-03/19273338 (далі акт перевірки). Відповідно до висновків цього акта перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2022 року у декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету встановлено порушення платником податків: абзацу б) п.200.4, п.200.7, п.200.9 ст.200 Податкового кодексу України та пункту 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, в результаті чого ТОВ «ТАРА»: завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р.20.1 (20.2.1) Декларації) за січень 2022 року на суму 1233238 грн.; занижено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд.21 Декларації) за січень 2022 року на суму 1233238 грн. Позивач, не погодившись з висновками акта перевірки подав заперечення, які контролюючим органом було залишені без задоволення. На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 25.08.2022 №0053180703, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування на суму 1 233 238,00 грн. Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідачем прийнято не правомірно, оскільки відповідачем не спростовано правомірність декларування позивачем в декларації з ПДВ за січень 2022 року показника від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в сумі 1504315 грн, з яких бюджетному відшкодуванню підлягає ПДВ в сумі 1233238 грн. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Відповідно до пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент виникнення спірних правовідносин та розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано. Відповідно до підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім: а) камеральних перевірок; б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями; в) фактичних перевірок. Документальні позапланові перевірки під час дії воєнного стану проводяться за наявності під час проведення перевірок безпечного: доступу, допуску до територій, приміщень та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об`єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов`язані з іншими об`єктами оподаткування такими платниками податків; доступу, допуску до документів, довідок про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншої інформації, пов`язаної з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансової і статистичної звітності у порядку та на підставах, визначених законом; проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. Як правильно з`ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи контролюючим органом призначено позапланову невиїзну перевірку позивача, у зв`язку із тим, що ТОВ ТАРА яке зареєстровано та фактично знаходиться в місті Мелітополь Запорізької області, яке є тимчасово окупованою територією України, у декларації за січень 2022 року заявлено до відшкодування з бюджету податку на додану вартість у розмірі більше 100 тис. гривень. При цьому з початку окупації, тобто з 26 лютого 2022 року, територія та всі активи, бухгалтерські та інші документи підприємства було захоплено представниками окупаційних військ, у зв`язку з чим підприємство повністю припинило свою господарську діяльність. На момент виникнення спірних правовідносин підприємство не відновило в повному обсязі безпечний доступ до територій, приміщень та інших активів, що використовувались для провадження господарської діяльності, оскільки місто Мелітополь продовжує перебувати у тимчасовій окупації. Враховуючи зазначені обставини колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкова перевірка відносно позивача не могла бути проведена та повинна була бути зупинена, у зв`язку із відсутністю безпечного доступу, допуску до документів, довідок про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншої інформації, пов`язаної з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи. Проведення податкової перевірки відносно підприємства, яке перебуває на тимчасово непідконтрольній території України та яке не перемістилося на іншу територію, яка є підконтрольною Україні, безумовно порушує права платника на участь у податковій перевірці, а сама перевірка не може бути проведена об`єктивно. При цьому, як правильно з`ясував суд першої інстанції, фактично відповідачем висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства зроблено через ненадання позивачем документів, а отже контролюючим органом не було на підставі наданих документів об`єктивно встановлено порушення вимог чинного законодавства позивачем, а лише було констатовано не надання платником податків документів, що мало місце з об`єктивних підстав, з урахуванням того, що підприємство перебуває на окупованій території. Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі щодо неправильного застосування п.44.1 ст.44 ПК України, згідно з якою: для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством слід зазначити наступне. Судом першої інстанції з`ясовано, що позивачем до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення до контролюючого органу було подано заперечення на висновки акта перевірки від 21.07.2022 №1015/02-32-07-08/19273338, до яких долучено первинні документи бухгалтерської та податкової звітності та зазначено про перегляд результати перевірки з призначенням нової перевірку з урахуванням додаткових документів. Проте, листом від 18.08.2022 №17488/6/02-32-07-09-15 заперечення позивача залишено без задоволення. При цьому, як обґрунтовано зазначив позивач у позові, контролюючим органом під час розгляду заперечень взагалі не була надана оцінка тим документам, які були додатково надані позивачем, як і не зазначено жодної причини чому контролюючим органом не взято до уваги такі документи. Згідно з п.44.6 ст.44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані обставини вказують на порушення відповідачем порядку проведення перевірки та на те, що під час формування висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства контролюючим органом не було належним чином досліджено обставини господарської діяльності позивача. Згідно із п.200.1 ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п. 200.4 ст. 200 ПКУ); в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з п.200.7 ст.200 ПКУ платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Відповідно до п.187.1. ст.187 ПКУ датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. У свою чергу, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПКУ, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (п. 198.1 ст. 198 ПК України). Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України). Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна складена та зареєстрована після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Отже, враховуючи зазначені норми податкового законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовано правомірність декларування позивачем в декларації з ПДВ за січень 2022 року показника від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9 декларації) в сумі 1504315 грн., з яких бюджетному відшкодуванню підлягає ПДВ в сумі 1233238 грн., як таке, що фактично сплачено постачальникам або до Державного бюджету України. Суд обґрунтовано звернув увагу на правову позицію викладену у пункті 110 рішення у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Європейського Суду з прав людини згідно з якої адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Враховуючи зазначене, посилання відповідача на необґрунтоване незастосування судом п. 85.2 ст. 85 ПК України є безпідставним, а неврахування практики Верховного Суду у справі №280/597/19 від 01.06.2022 року згідно з якою платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.44.1 ст. 41 ПК України пов`язано з тим, що зазначене рішення прийнято у справі в якій досліджувались правовідносини що виникли за інших фактичних обставин. Також щодо доводів відповідача про не з`ясування судом обставин, які необхідно було встановити, суперечності висновків суду фактичним обставинам справи слід зазначити, що відповідач в апеляційній скарзі не зазначає які саме обставини повинен був встановити суд першої інстанції та які висновки суду суперечать фактичним обставинам справи, що робить неможливим з`ясування цього питання судом. Щодо інших доводів, викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Крім того, відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи відповідача, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Зазначений обов`язок відповідач не виконав. Відповідно до частин 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269). Як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу її зміст містить обґрунтування які зазначено і в позові, а тому написання такого відзиву не потребувало від адвоката значного часу та додаткових знань та зусиль. Крім того, представництво інтересів позивача в апеляційному суду відбувалось нетривалий час, а саме лише півгодини та за допомогою відео зв`язку, що не потребувало явки до суду, як наслідок суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що зазначена адвокатом вартість послуги на складення відзиву на апеляційну скаргу та представництва інтересів позивача в суді апеляційної інстанції не відповідає обставинам справи. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне частково задовольнити вимоги позивача в частині відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у загальній сумі 3000 грн., які підлягають стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року у справі № 280/5337/22 без змін. Стягнути з Головного управління ДПС у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРА» понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3000 (три тисячі) грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 30 березня 2023 року. Повне судове рішення складено 31 березня 2023 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко