Постанова Київський апеляційний суд № 939/1804/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 939/1804/22 Головуючий у І інстанції Герасименко М.М. Провадження № 22-ц/824/11396/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в с т а н о в и в: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 18 січня 2023 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 18 травня 2023 року до суду надійшло клопотання представника відповідача - адвоката Семенюка К.В. про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/7411/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики. Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_2 вважає фіктивним договір позики, укладений 12 червня 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , які є сином і батьком, оскільки дії сторін договору спрямовані на зменшення складу спільного сумісного майна подружжя і вплив вирішення спору щодо поділу такого майна. Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики (справа № 759/7411/23). Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки від рішення, що може бути ухвалено Святошинським районним судом м. Києва у справі про визнання недійсним договору позики, залежить вирішення справи про поділ спільного сумісного майна подружжя, розгляд цієї справи об`єктивно неможливий до розгляду цивільної справи № 759/7411/23. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Шаповалова А.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції невірно розтлумачив положення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України та не навів в ухвалі мотивів неможливості розгляду даної справи про поділ майна подружжя до вирішення іншої справи про визнання договору позики недійсним, зокрема, не вказав у чому саме полягає взаємозв`язок предметів розгляду справ, а також передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, зупинивши провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. Суд не навів мотивів, на підставі яких він дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів, а сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Сторона позивача вважає, що наявність у Святошинському районному суді м. Києва справи № 759/7411/23 не може бути перешкодою для розгляду справи № 939/1804/22, адже зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у справі, що переглядається. Крім того, зауважує, що зупинення провадження у справі № 939/1804/22 до набрання рішенням законної сили у справі № 759/7411/23 може неабияк вплинути на дотримання судом розумних строків розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Семенюк К.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення -без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального права та надав належну оцінку доказам і обставинам справи, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про зупинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі. Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що на розгляді Бородянського районного суду Київської області у порядку загального позовного провадження перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Предметом поділу між сторонами окрім рухомого та нерухомого майна, зазначеного у позовах, є автомобіль марки «Toyota Land CruiserPrado», 2011 року випуску, який ОСОБА_1 вважає своїм особистим майном, набутим ним під час шлюбу за особисті грошові кошти, взяті в борг у його батька - ОСОБА_3 на підставі договору позики від 12 червня 2021 року, а ОСОБА_2 вважає вказане майно спільним сумісним, що було відчужене ОСОБА_1 без її згоди як іншого з подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2022 року у справі № 759/29349/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 12 червня 2021 року у розмірі 700 000,00 грн. З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 01 травня 2023 року у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 759/7411/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 12 червня 2021 року. Суд першої інстанції вважав, що вказані обставини є належними і достатніми підставами для зупинення провадження у справі згідно із пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки від рішення суду у справі № 759/7411/23 залежить вирішення даної справи № 939/1804/22 та її подальший розгляд об`єктивно неможливий. Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. ЄСПЛзауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи». Випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині першій статті 251 ЦПК України. За змістом пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У такому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 5 частини першої статті 253 ЦПК України). Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зупиняє провадження у справі, лише у тому випадку, коли її неможливо розглянути у зв`язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов`язаний зі встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження. Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій, справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи. Аналіз матеріалів справи свідчить, що предметом поділу між сторонами, серед іншого майна, є автомобіль марки «Toyota Land CruiserPrado», д.н.з. НОМЕР_1 , який ОСОБА_1 26 листопада 2021 року відчужив (переоформив) без згоди ОСОБА_2 , тому, на думку останньої, вартість цього рухомого майна повинна враховуватися при поділі майна подружжя і вона має право на грошову компенсацію у вигляді 1/2 частки ринкової вартості спірного автомобіля. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя (стаття 57 СК України), та спільна сумісна власність подружжя (стаття 60 СК України). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (пункти 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. Колегія суддів констатує, що з огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду першої інстанції слід було у даному конкретному випадку з`ясовувати: як саме пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Підстава, передбачена пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, виникає в процесі тоді, коли ухвалення рішення можливо лише після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається, зокрема, в порядку цивільного судочинства. Однак, суд першої інстанції у порушення вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зазначивши лише про наявність іншої справи, предметом розгляду якої є визнання недійсним договору позики, укладеного 12 червня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто під час перебування останнього у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , до вирішення якої зупиняється провадження у даній справі про поділ спільного сумісного майна подружжя, не навів жодних мотивів неможливості розгляду спору, не проаналізував предмети та підстави позовів у справах і не вказав обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі з укладення правочину позики виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді даної справи наявність обставин, якими сторони обґрунтували свої позовні вимоги і заперечення на них. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя та у зв`язку з цим зробив відповідні висновки щодо використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) та його регулюючу силу для сторін. Отже, перебування у провадженні Святошинського районного суду м. Києвацивільної справи № 759/7411/23 про визнання недійсним договору позики ніяким чином не впливає на можливість вирішення між сторонами спору щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, а суд, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі з підстав визначених статтею 251 ЦПК України, не вправі посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а повинен дотриматися розумності тривалості судового провадження. У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі». Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що призведе до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»). Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про задоволення клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у справі в зв`язку із неможливістю розгляду даної справи до вирішення іншого спору, що розглядається в порядку цивільного судочинства іншим судом. Склад учасників процесу, подані ними докази, підстави заявлених позовів, відзивів на них та відповідей на відзиви, дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому доводи представника відповідача не свідчили про безумовний обов`язок суду першої інстанції зупинити провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, чим може бути порушено право іншого учасника справи на справедливий суд та розумні строки розгляду справи. ЄСПЛ також наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). Враховуючи викладене, суд першої інстанції з порушенням вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України безпідставно зупинив провадження у справі, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи й перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо зупинення провадження у справі є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2023 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: С.А. Голуб Т.О. Писана Д.О. Таргоній