Постанова Київський апеляційний суд № 759/12711/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №759/12711/20 Головуючий у І інстанції - Сенько М.Ф. апеляційне провадження №22-ц/824/1525/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за кредитними договором №600199108 від 24 січня 2013 року у розмірі 42 821,11 грн, а також судовий збір у сумі 2 102 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. В обґрунтування позову зазначено, що між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем 24 січня 2013 року укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Також 24 січня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Додаток до вказаного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках обслуговування продукту «Картка комфорту». Відповідно до пункту 1 вказаного Додатку на підставі анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб банк відкрив рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривні та випустив міжнародну платіжну карту строком дії 3 роки з моменту її випуску. Пунктом 2.1 Додатку встановлено, що ліміт відновлювальної кредитної лінії складає 20 000 грн. За змістом пункту 2.2 Додатку визначено, що процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії складає 55% річних на торгові операції та на операції зняття коштів. У відповідності до пункту 2.3 Додатку мінімальний платіж складає 7% від суми загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією. Дата сплати обов`язкового мінімального платежу за кредитом - до 12 числа. Зауважував, що позивач зобов`язання за кредитним договором виконав, водночас відповідачем свої зобов`язання за кредитним договором виконувались неналежним чином, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 виникла заборгованість. На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, ТОВ «Вердикт Капітал», правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс», звернулося до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Уважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. У мотивування вимог зазначає, що вихідними даними до розрахунку суми заборгованості були відомості, відображені в Додатку до Договору відступлення права вимоги №16-01/19/1 від 16 січня 2019 року. Так, станом на дату набуття права вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» до позичальника/відповідача, заборгованість становила по основній сумі 17 465,99 грн, з пені - 21 954,88 грн. Вказує, що підтвердженням видачі кредиту є Додаток №1 до Договору відступлення права вимоги №16-01/19/1 від 16 січня 2019 року, тобто дана сума була фіксованою та набута новим кредитором. Зауважує, що з метою підтвердження наявної заборгованості, ТОВ «Вердикт Капітал» на адресу первісного кредитора АТ «Альфа-Банк» надіслало запит з вимогою надати виписку по рахунку за кредитним договором №600199108 та розрахунок заборгованості станом на дату відступлення права вимоги. Проте, станом на дату подання апеляційної скарги відповіді товариством не отримано. Посилається на те, що у відповідності до пункту 13.3 Розділу публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» сторони домовились про те, що позовна давність за спорами, що випливають із Договору, в тому числі із будь-якої Угод про використання продуктів банку, що укладені на підставі цього договору, включаючи, але не обмежуючись відшкодуванням збитків, сплати неустойок (штрафів) тощо, становить 10 років. Вказане застереження до цього договору є договором про збільшення строку позовної давності. Відповідач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором є обов`язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір. Строк дії кредитної лінії 1 рік, що зазначено в довідці про умови кредитування, тобто до 24 січня 2014 року та строк самої картки 3 роки, тобто до 24 січня 2016 року, а позивач звернувся до суду з позовом 03 серпня 2020 року, тобто після спливу строку позовної давності. Проте, колегія не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 24 січня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Договір), шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Також 24 січня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Додаток до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Картка комфорту»). Відповідно до пункту 1 зазначеного Додатку до Договору, на підставі анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб банк відкрив рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривні та випустив міжнародну платіжну карту МаstегСаrd Standart строком дії 3 роки з моменту її випуску Пунктом 2.1. Додатку до Договору встановлено, що ліміт відновлювальної кредитної лінії складає 20 000 грн. Пунктом 2.2. Додатку до Договору визначено, що процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії складає 55% річних на торгові операції та на операції зняття коштів. Відповідно до пункту 2.3. Додатку до Договору, мінімальний платіж складає 7% від суми Загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією. Дата сплати обов`язкового мінімального платежу за Кредитом - до 12 числа. 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №600199108 від 24 січня 2013 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та боржником. 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» укладено Договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА» а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №600199108 від 24 січня 2013 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та боржником. 16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №600199108 від 24 січня 2013 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та боржником. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Згідно частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За правилами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів. Відповідно до статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною першою статті 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов кредитного договору, що підлягає стягненню з позичальника станом на 09 липня 2020 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 37 725,91 грн. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що останній платіж за кредитним договором здійснила у 2014 року, а тому вважала, що позивач пропустив строк позовної давності. Також зауважила, що 02 серпня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. вчинено виконавчий напис №1527 у зв`язку з боргом за кредитним договором №600199108 від 24 січня 2013 року, яким запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» у розмірі 68 313,50 грн, що включають витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 650 грн, які підлягають стягненню з боржника. 03 вересня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А. на підставі вказаного виконавчого напису відкрито виконавче провадження НОМЕР_2. Таким чином, з матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що 24 січня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Договір), шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Проте, під час розгляду справи позивачем не було надано відповідних доказів на підтвердження наявності чи відсутності заборгованості та її розміру, а саме, виписки по рахунку, яка є первинним документом, належним підтвердженням наявності та розміру заборгованості. Розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору не є підтвердженням наявності заборгованості та правильності цього розрахунку. Окрім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, подаючи позовну заяву, позивач зазначає розмір заборгованості за кредитним договором станом на 09 липня 2020 року, при цьому не вказуючи за який період часу дана заборгованість виникла. У розрахунку заборгованості, який міститься у матеріалах справи, взагалі відсутній детальний розрахунок боргу. З цього розрахунку неможливо встановити період заборгованості, а також чи сплачувала відповідач кошти за цим кредитним договором та в якому розмірі. Отже, з долучених до позову документів неможливо встановити, яким чином нарахована заборгованість відповідача у розмірі 42 821,11 грн. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства. Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Згідно частини другої статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Враховуючи викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» у зв`язку з їх необґрунтованістю. При цьому доводи апеляційної скарги ТОВ «Вердикт Капітал», правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс», не спростовують висновків суду першої інстанції у вказаній частині. Разом з тим, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» одночасно за недоведеністю та спливом строку позовної давності. Місцевий суд не врахував, що згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли дійде висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог. Отже, перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц; від 07 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16; від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц; від 05 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц; №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц; від 07 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18; від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц. Таким чином, суд першої інстанції, правильно відмовивши у задоволенні позову за необґрунтованістю, помилково послався на пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення. Згідно статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань на сплив строку позовної давності. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року- змінити шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань суду першої інстанції на сплив строку позовної давності як на підставу для відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник