Ухвала КЦС ВС № 522/21883/16-ц

УХВАЛА 24 жовтня 2023 року м. Київ справа № 522/21883/16-ц провадження № 61-14400ск23 Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , державний нотаріус Першої Одеської державної нотаріальної контори Садова Т. С., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Богун Ірина Андріївна, про визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадкування, визнання права власності, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , державний нотаріус Першої Одеської державної нотаріальної контори Садова Т. С., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Богун І. А., про визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадкування, визнання права власності. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 06 жовтня 2023 року ОСОБА_1 (далі - заявник) засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М. Баранова О. О. заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, посилаючись на те, що вперше звернулася з касаційною скаргою на вищевказані судові рішення 30 квітня 2023 року, яку 23 червня 2023 року повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків касаційної скарги. 20 липня 2023 року нею вдруге подано касаційну скаргу, яку ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року визнано неподаною та повернуто відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України. Втретє її касаційну скаргу повернуто 28 вересня 2023 року за ухвалою Верховного Суду з підстав того, що касаційна скарга не підписана електронним цифровим підписом. Клопотання підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення. 23 червня 2023 року за ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України. 28 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на вищевказані судові рішення повернуто, оскільки вона не підписана електронним цифровим підписом. Враховуючи, що ОСОБА_1 обґрунтувала пропуск строку на касаційне оскарження з огляду на те, що вже зверталася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року в межах тридцятиденного строку з дня ознайомлення з їх змістом, однак її касаційна скарга була неодноразово повернута, і після постановлення ухвали Верховного Суду від 28 вересня 2023 року про повернення касаційної скарги заявник в найкоротші строки (06 жовтня 2023 року) подала до Верховного Суду нову касаційну скаргу, подане нею клопотання необхідно задовольнити і поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року. При цьому Верховний Суд врахував закріплені в частині третій статті 2 ЦПК України основні засади (принципи) цивільного судочинства, а саме верховенство права та забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Разом з тим, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Касаційна скарга оформлена з порушенням пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України. За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Процесуальний закон покладає на заявника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Заявник у поданій касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, однак не зазначає підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України. Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України). За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та копії скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи. Також у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку та розміру. До касаційної скарги додано клопотання про відстрочення сплати судового збору, враховуючи, що заявник знаходиться у Республіці Болгарія як біженка у скрутному матеріальному стані, а соціальні виплати, які вона там отримує є єдиним джерелом для існування. Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Відповідно статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку, рахунків в банківських установах, тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64). Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Відтак, заявником не надано документів, які підтверджують її майновий стан та інших документів, що підтверджують підстави відстрочення сплати судового збору відповідно до закону, а отже підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору відсутні. Отже заявник має сплатити судовий збір за подання цієї касаційної скарги. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час звернення з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата була установлена у розмірі 1 378,00 грн. Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час вчинення процесуальної дії) за подання до суду позовної заяви майнового характеру (визнання права власності), яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати. Згідно із підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час вчинення процесуальної дії) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру (визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадкування), яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. За підпунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. Тягар доказування вартості майна несе позивач у справі. Так, судові рішення, які оскаржує заявник, свідчать про існування окрім вимог немайнового характеру (визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадкування) й вимоги майнового характеру (визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 ). Оскільки з поданої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень неможливо встановити ціну позову станом на день звернення до суду з вимогою майнового характеру, заявник зобов`язана самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору щодо вимоги майнового характеру та сплатити суму судового збору як за вимогами майнового так і немайнового характеру. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві, Печерський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». На підтвердження сплати судового збору до Верховного Суду необхідно надати документ, що підтверджує його сплату або документи, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону. Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків. На підставі наведеного, керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року. Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року і надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя В. М. Ігнатенко