Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/547/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/547/23 пров. № А/857/11817/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н. В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року (суддя Гулик А.Г., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №380/547/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про стягнення коштів, встановив: У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 cереднє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.06.2021 року до 06.11.2022 року включно, у розмірі 42449,93 грн.. Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи, що такі не підлягають до задоволення за їх безпідставністю, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовну відмовити повністю. Ухвалою суду першої інстанції від 07.06.2023 визнано причини пропуску для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом поважними та поновлено пропущений строк звернення до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 42435 грн. 92 коп.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач в частині задоволених позовних вимог та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт вважає безпідставним застосування положень статей 116, 117 КЗпП України, щодо виплати середнього заробітку за індексацію грошового забезпечення. Також вважає апелянт хибним розрахунок середнього заробітку, який не відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначає, що судом при визначенні частки суми, яка має бути виплачена позивачеві як середнє грошове забезпечення і її істотності, має бути враховано не лише суму грошового забезпечення, але й всі суми, що були нараховані і виплачені при звільненні. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 07.06.2023 року скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військовій частині НОМЕР_1 від 25.06.2021 №136 (по стройовій частині) ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 4). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №380/24325/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січень 2008 року за період з січня 2016 по лютий 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січень 2008 року за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, з врахуванням виплаченим сум (а.с. 5-8). На виконання рішення суду відповідачем 07.11.2022 на банківський рахунок позивача було перераховано 42440,66 грн, що підтверджується копією виписки з банківського рахунку (а.с. 9). Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом до адміністративного суду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Матеріалами справи підтверджується, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2021 №136 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На виконання судового рішенням у справі №380/24325/21 відповідач 07.11.2022 перерахував на банківський рахунок позивача кошти у сумі 42440,66 грн.. За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у належному розмірі, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №380/24325/21, просить стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Оскільки виплату індексацію грошового забезпечення не виплачено в день виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку і тому, відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022 року, позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення), але не більш як за шість місяців. Відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні лише 07.11.2022. Тобто, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі, що складає 42435,92 грн.. Колегія суддів вважає такий розмір обґрунтованим з урахуванням наступного. Згідно із п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 07.11.2022, а не при виключенні останнього із списків частини 26.12.2021, то строк затримки розрахунку складає 184 календарних днів (з 26.06.2021 наступний день після звільнення до 06.11.2022 день який передує дню виплати). Водночас, суд першої інстанції вірно врахував внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), згідно з якими відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 26.06.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по 26.12.2021 тривалістю 184 календарних днів. Матеріалами справи підтверджується на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за останні два повних календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило у квітні 2021 року 17736,75 грн, у травні 2021 року 17736,75 грн. (а.с. 10). Кількість календарних днів служби позивача у квітні-травні 2021 року становила 61 день. Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 581,53 грн в день (35473,05 грн грн/61 календарні дні). Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача, має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 107001,52 грн (середньоденний заробіток - 581,53 грн х 184 календарні дні). При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця. Враховуючи, що розрахований судом середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача у розмірі 107001,52 грн., перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, тому суд вважає за можливе застосувати до відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача. Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 42440,66 грн (грошової компенсації за невиплату індексації грошового забезпечення)/107001,52 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку)*100 = 39,66%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 39,66%, становить: 581,53 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 39,66%=230,63 грн.; 230,63 грн*184 (кількість днів затримки) = 42435,92 грн., яка вірно розрахована судом першої інстанції та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Наведеним підтверджується, що визначений судом першої інстанції розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнення, з яким погоджується апеляційний суд, повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, що узгоджується з релевантною практикою Верховного Суду, приведеною у цій справі судом. Наведена ж скаржником судова практика касаційної інстанції не є релевантною по відношенню до вказаної справи. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду 07 червня 2023 року в адміністративній справі №380/547/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль