Постанова Полтавський апеляційний суд № 643/19428/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 643/19428/20 Номер провадження 22-ц/814/1811/23Головуючий у 1-й інстанції Єрмак Н. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В., розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року у складі судді Єрмак Н. В. у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У грудні 2020 року представник КП «Харківські теплові мережі» звернувся до Московського районного суду м. Харкова з вказаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в сумі 114 451,42 грн, 3% річних у сумі 5 858,20 грн, інфляційні витрати в сумі 12 126,50 грн, а також судовий збір у розмірі 2 102 грн. Позов мотивовано тим, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з теплопостачання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №

630. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг відповідачами, станом на 01.10.2019 у них виникла заборгованість в сумі 114 451,42 грн, що утворилася за період з 01.08.2010 по 30.09.2019 з урахуванням 3% річних в сумі 5 858,20 грн та інфляційних витрат в сумі 12 126,50 грн. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за період з лютого 2018 року по вересень 2019 року включно, з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, у розмірі 54279,53 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2 102 грн в рівних частках - по 350,33 грн з кожного. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі належним чином зобов`язання щодо оплати комунальних послуг не виконали, тому наявні підстави для стягнення на користь КП «Харківські теплові мережі» суми заборгованості з урахуванням вимог частини другої статті 625 ЦК України в межах трирічного строку позовної давності. Не погодившись частково з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині зазначення про солідарне стягнення з неї та інших відповідачів суми заборгованості, вказавши у рішенні про стягнення з усіх осіб, які зареєстровані в квартирі, суми заборгованості в рівних частках, а також відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з неї та її матері ОСОБА_4 сум 3% річних та інфляційних втрат. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що нею визнається та обставина, що в квартирі, в якій мешкає вона та її мати - ОСОБА_4 , утворилася заборгованість по оплаті послуг, які надаються КП «Харківські теплові мережі» з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Проте стягнута судом заборгованість утворилася тому, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та неповнолітні ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які зареєстровані, але фактично не проживають у квартирі, мають інше місце постійного проживання, не сплачують комунальні послуги, а тому весь тягар з їх сплати лежить на її матері ОСОБА_4 , яка неодноразово прохала їх знятися з реєстрації, проте вони цього не роблять. Тому на них також постійно нараховуються суми по сплаті комунальних платежів. Зазначає, що у рішенні суду не зазначені правові підстави та посилання на норму закону або на існування договору, який би був укладений з позивачем, щодо виникнення у всіх відповідачів по справі солідарної відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань по оплаті комунальних послуг, які надаються позивачем. Вважає, що прийняття судом рішення про солідарне стягнення заборгованості значно порушує її права та інтереси, оскільки вона не працює, є інвалідом дитинства, стан її здоров`я та її матеріальне забезпечення залежить від платоспроможності матері, а солідарне стягнення з неї та її матері боргу, який утворився за рахунок того, що в оплаті послуг позивача зовсім не приймає участь сім`я її тітки ОСОБА_2 , яка на склад своєї сім`ї має сплачувати комунальні послуги в більшій частині, є необґрунтованим та незаконним. Також вважає незаконним застосування судом положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки судом не встановлено хто із боржників сумлінно і на протязі якого часу виконував свій обов`язок по оплаті комунальних послуг, а хто його не виконував та не має намір виконувати. У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Харківські теплові мережі» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. На підставі розпорядження голови Верховного Суду від 25.03.2022 № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» справу було передано для розгляду за підсудністю до Полтавського апеляційного суду. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України). Згідно частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з теплопостачання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № f38a52d6-6c35-4fd0-929a-212b0ab1246e від 21.12.2020 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , а також неповнолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого опалення та підігріву води для потреб гарячого водопостачання, які надає позивач (а. с. 8). Інформаційна довідка з Реєстру територіальної громади міста Харкова містить офіційні відомості про осіб, зареєстрованих за певною адресою, є належним доказом зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання особи, оскільки при надходженні позовної заяви надається на запит суду. Нарахування щомісячних платежів за теплову енергію за вказаною адресою за особовим рахунком споживача ОСОБА_2 № 3291 здійснюється за затвердженими нормативами (нормами) споживання, виходячи з розміру опалювальної площі та опалювального періоду - при обрахуванні щомісячних платежів за опалення квартири, та кількості зареєстрованих осіб, що впливає на визначення норм споживання гарячої води та відповідно нарахування щомісячних платежів за її підігрів. Згідно відомостей нарахування і оплати за теплову енергію з урахуванням періоду платежу за період з 01.08.2010 по 30.09.2019 свої зобов`язання з оплати наданих послуг теплопостачання відповідачі виконували неналежним чином, внаслідок чого станом на 01.10.2019 виник борг в сумі 114 451,42 грн, на який позивачем нараховано 12 126,05 грн інфляційних втрат та 5 858,02 грн 3% річних (а. с. 3-4, 5). Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2019 року у справі № 643/18996/19 відмовлено у видачі судового наказу за заявою КП «Харківські теплові мережі» про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 127 261,88 грн за період з 01.08.2010 по 30.09.2019 (а. с. 2). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, будучи споживачами послуг з теплопостачання, не виконали зобов`язання по оплаті наданих послуг, тому виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних в межах строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Правовідносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання теплової енергії споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ЦК України, постановами Кабінету Міністрів України у сфері житлово-комунальних послуг. За частинами другою, четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), частиною першою статті 1, частиною першою статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII), які діяли у період виникнення спірних правовідносин, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води є, зокрема, споживачі (індивідуальні та колективні) та виконавець комунальної послуги. Житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, у даному випадку - суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація); індивідуальним споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Згідно частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частиною першою статті 12 Закону № 2189-VIII встановлено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII споживачі мають право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідні норми містились і у частині першій статті 19, пункті 1 частини першої, пункті 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV. Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19). Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 1875-IV, частини першої статті 9 Закону № 2189-VIII плата за спожиті житлово-комунальні послуги здійснюється щомісячно, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно порядку надання житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що встановлений статтями 21, 22 Закону № 2189-VIII, одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії та спожитої споживачем гарячої води визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на комунальну послугу з постачання гарячої води, що виробляється суб`єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, визначаються та встановлюються органом, що регулює діяльність такого суб`єкта господарювання, окремо для кожного багатоквартирного будинку з урахуванням собівартості надання такої послуги, а також рентабельності суб`єкта господарювання, що провадить таку діяльність. Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість (далі - Правила № 630), згідно пунктів 18, 20, 30 встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води та теплової енергії або до затверджених нормативів (норм) споживання. У разі відсутності у споживачів квартирних лічильників та загальнобудинкового лічильника норми споживання з централізованої подачі гарячої води становлять 3 кубометри на особу на місяць, з урахуванням фактичних днів надання послуги у розрахунковому періоді, з послуги опалення нарахування проводиться із розрахунку опалювальної площі, залежно від температури зовнішнього повітря та кількості днів надання послуги. Пунктом 6 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV було передбачено право споживача на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.. Згідно із пунктом 6 частини першої статтею 7 Закону «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Пункт 11 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII передбачає, що споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Управитель багатоквартирного будинку має право отримувати інформацію від споживачів про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (пункт 4 частини третьої статті 8 Закону). Факт не проживання осіб, які зареєстровані у житлі споживача, але мають інше постійне місце проживання, може підтверджуватись довідкою, що видана на підставі акту щодо підтвердження факту проживання без реєстрації/факту непроживання, підписаною не менш як 3 сусідами, а також довідкою про фактичне проживання (перебування) осіб без реєстрації за іншою адресою, у тому числі, у зв`язку з роботою, лікуванням, навчанням, тривалим відрядженням, відбуванням покарання, проходження військової служби, взяттям на облік внутрішньо переміщеної особи тощо. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151 «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання» у разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема, відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, виконавець проводить перерахунок розміру плати за фактично надані послуги шляхом зменшення розміру плати за надання послуг. Виконавець зобов`язаний провести такий перерахунок протягом місяця незалежно від наявності заборгованості. Таким чином, якщо особа була відсутня за місцем проживання і надала відповідні документи, вона має право на перерахунок розміру наданих послуг та їх оплати. У справі, що переглядається, таких доказів не надано та не підтверджено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та неповнолітні ОСОБА_7 і ОСОБА_8 проживають за іншою адресою та послуг з централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 у спірний період вони не отримували. Згідно частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Наведений процесуальний обов`язок відповідачами не виконано, суду не надано доказів не проживання у вказаній квартирі відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 й неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , тобто, того факту, що нарахована позивачем заборгованість не відповідає кількості наданих послуг, належними доказами не підтверджено, відтак підстав для перегляду обсягу послуг з централізованого постачання гарячої води, що обраховуються за нормою споживання на кожну особу, яка має право користування жилим приміщенням за вказаною адресою, апеляційним судом не вбачається. При цьому споживачі не позбавлені права звернутися до виконавця комунальної послуги, надавши відповідні документи для проведення перерахунку обсягу наданих послуг та розміру плати за підігрів води. Послуги з централізованого опалення нараховуються виходячи з розміру опалювальної площі, тому кількість зареєстрованих у квартирі осіб не впливає на обсяг такої послуги та її вартість. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (частини перша, друга статті 543 ЦК України). Згідно частини третьої статті 9 Закону № 2189-VIII дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Оскільки особовий рахунок на оплату комунальних послуг між відповідачами не розділений та між ними відсутня домовленість про розподіл комунальних платежів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за надані комунальні послуги з теплопостачання, що передбачено статтею 9 Закону «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, статтею 541 ЦК України, та доводами апеляційної скарги не спростовується. Частиною першою статті 544 ЦК України визначено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , що тягар з оплати наданих позивачем комунальних послуг лежить виключно на її матері ОСОБА_4 , є безпідставними, оскільки усі особи, які досягли повноліття та не визнані судом недієздатними, як ті, що фактично проживають, так і ті, що зареєстровані у житлі споживача, як особи, яким надаються житлово-комунальні послуги, зобов`язані оплачувати такі послуги та несуть солідарну відповідальність з їх оплати разом зі споживачем. У разі виконання солідарного обов`язку споживач має право зворотної вимоги (регресу) до решти зобов`язаних осіб (солідарних боржників). Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін, як грошового зобов`язання, на них поширюються правила частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, що полягає у відшкодуванні кредитору матеріальних втрат та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). Таким чином вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, як і вимога по основному зобов`язанню, піддаються впливу позовної давності, яка відповідно до частин третьої, четвертої, п`ятої статті 267 ЦК України застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, та є підставою для відмови у позові, якщо суд не встановить поважних причин пропущення позовної давності. Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Оскільки обов`язок споживача сплатити виконавцю за спожиту житлово-комунальну послугу визначається щомісячно, відповідальність за прострочення такого грошового зобов`язання згідно частини другої статті 625 ЦК України настає за кожним щомісячним платежем, отже, і своє право вимоги до боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, кредитор має реалізувати в межах трирічного строку позовної давності щодо кожного щомісячного платежу. При цьому подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу не перериває перебіг позовної давності (р. 1.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)). Встановивши, що позивач має право на судовий захист лише в межах строку позовної давності - за три роки до дня звернення з цим позовом до відповідачів, суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані за період з 01.10.2016 по 30.09.2019, та невірно визначив суму заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів. З огляду на те, що між сторонами виникли фактичні договірні правовідносини та ними не встановлений інший, ніж визначений у пункті 18 Правил № 630 строк внесення платежів, а саме - до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, з 21 числа такого місяця наступає прострочення боржника з оплати цих послуг і кредитор (виконавець послуги) набуває право на стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання за кожним щомісячним платежем, за яким також з 21 числа починається перебіг позовної давності. Оскільки позивач звернувся до суду із вказаним позовом 09.12.2020, строк виконання зобов`язання з оплати комунальних послуг позивача, наданих відповідачам у грудні 2017 року - у межах строку позовної давності, настав 20.01.2018, отже, з 21.01.2018 виникло прострочення боржників та відповідно з цього часу підлягають нарахуванню інфляційні втрати та 3% річних за кожним щомісячним платежем, строк виконання якого настав станом на 01.10.2019, включаючи платіж за серпень 2019 року. При цьому при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Постанови КМУ № 1078). Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період. У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%. Вказані правові висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19 та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Проте, суд першої інстанції, визнавши правильним розрахунок позивача, вказаного не врахував. Суд не перевірив визначені Держкомстатом України місячні та річні індекси споживчих цін у спірний період прострочення оплати відповідачами кожного щомісячного платежу у межах строку позовної давності, не врахував вимоги Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови КМУ № 1078 від 17.07.2003 та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007, а також не перевірив правильність обрахування 3% річних щодо кожного такого простроченого платежу, що призвело до неправильного обрахунку загальної суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів, та, як наслідок - помилкового вирішення справи. Відповідно до наведеної у вказаній постанові ОП КГС ВС від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19 методики розрахунку інфляційних збитків за кожним щомісячним платежем, а саме: суми послідовно перемноженого на індекси інфляції за весь період заборгованості по 01.10.2019 залишку боргу за кожним щомісячним платежем з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць, поділеного на 100%, солідарному стягненню з відповідачів з урахуванням вимог статті 625 ЦК України підлягає 53 182,19 грн заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, що виникла станом на 01.10.2019, яка складається з 49 079,62 грн - суми основного боргу за період з грудня 2017 року по вересень 2019 року та 2 893,43 грн - інфляційних втрат й 1 209,14 грн - 3% річних від простроченої суми, включаючи платіж за серпень 2019 року. Оскільки строк виконання зобов`язання з оплати відповідачами комунальних послуг, наданих у вересні 2019 року, настав 20.10.2019, відповідно до заявлених позовних вимог колегія суддів не вбачає підстав для нарахування на суму платежу за вересень 2019 року індексу інфляції та 3% річних станом на 01.10.2019. З огляду на наведене, дійшовши правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги теплопостачання підлягають частковому задоволенню через пропуск позивачем позовної давності, вирішуючи справу суд першої інстанції допустив порушення у застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог КП «Харківські теплові мережі». Відповідно до вимог частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апелянт звільнена від сплати судового збору, за правилами частини шостої статті 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги, в іншій частині компенсуються за рахунок держави. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення. Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії (опалення та гарячу воду) з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних станом на 01.10.2019 у сумі 53 182,19 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» по 140,66 грн у відшкодування сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» в дохід держави 69,37 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна