Постанова 4856 № 600/4630/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4630/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 17 жовтня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті грошових коштів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 згідно заяви-розрахунку № 1910219445-2023-16 по листкам непрацездатності серії АДУ № 122448 та серії АДУ №122466 незаконними; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перерахувати грошові кошти на рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 згідно заяви-розрахунку № 1910219445-2023-16 по листкам непрацездатності серії АДУ № 122448 та серії АДУ № 122466. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи. На підставі ч. 2 ст. 312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.07.2023 позовну заяву залишено без руху та вказано на необхідність надати: - позовну заяву в новій редакції (для суду та для відповідача) із уточненим складом учасників справи та/або сформувати належні позовні вимоги, обрати належний спосіб захисту порушеного права безпосередньо ОСОБА_1 ; - відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті грошових коштів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 ; - заяву-розрахунок № 1910219445-2023-16; - докази сплати фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за травень, червень та вересень 2022 р. На виконання ухвали суду позивач частково усунуто недоліки позову та подано до суду позовну заяву в новій редакції, в якій позивач просила суд: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у виплаті грошових коштів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 згідно заяви-розрахунку № 1910219445-2023-16 по листкам непрацездатності серії АДУ № 122448 та серії АДУ № 122466; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перерахувати грошові кошти на рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 згідно заяви-розрахунку № 1910219445-2023-16 по листкам непрацездатності серії АДУ № 122448 та серії АДУ № 122466. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто недоліків позову в частині уточнення складу учасників справи та/або сформувати належні позовні вимоги, не обрано належний спосіб захисту порушеного права безпосередньо ОСОБА_1 , оскільки в ухвалі від 12.07.2023 Суд наголошував позивачу, що зі змісту позовної заяви вбачається, що сторонами у спірних відносинах є пенсійний орган та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , зважаючи на те, що оскаржувана відмова була надана відповідачем саме фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , а не позивачу. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду з огляду на наступне. Згідно із п.4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч.2 ст.171 КАС України). Так, ч. 5 ст. 160 КАС України містить вимоги до позовної заяви, а саме: - найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; - повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; - зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; - зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; - виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; - відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; - відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; - перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; - у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; - у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; - власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. В даному випадку, позивачем наведених вимог не дотримано і в повній мірі недоліки позовної заяви не було усунуто, враховуючи, що ОСОБА_1 не уточнено складу учасників справи та/або не сформульовано належні позовні вимоги, не обрано належний спосіб захисту порушеного права безпосередньо ОСОБА_1 . Відповідно до ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно із ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Визначення поняття «адміністративної справи» наведено у статті 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому, публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Пунктом 19 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другоїстатті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Так, в ухвалі від 12.07.2023 суд першої інстанції наголошував позивачу, що зі змісту позовної заяви вбачається, що сторонами у спірних відносинах є пенсійний орган та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , оскільки оскаржувана відмова була надана відповідачем саме фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , а не позивачу. Крім того, процедура нарахування та виплата лікарняних включає 3 суб`єкта правовідносин: працівника, роботодавця та пенсійний орган. Однак, у працівника виникають безпосередні правовідносини лише з роботодавцем, який відповідальний за повну та своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат (лікарняних) працівнику. При цьому, правовідносини щодо нарахування пенсійним органом коштів роботодавцю виникає виключно між роботодавцем та таким пенсійним органом, а працівник у спірних правовідносинах виступає як зацікавлена особа. На підставі пояснень позивача суд першої інстанції вірно встановив, що у спірних правовідносинах фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , як роботодавець ОСОБА_1 , обрала пасивну поведінку щодо виконання обов`язків перед своїм працівником, однак це не дає позивачу підстав звертатись в інтересах роботодавця до третьої особи з даним позовом, оскільки безпосередніх правовідносин між працівником та пенсійним органом не виникало. Враховуючи вищенаведене, позивачем обрано невірний спосіб захисту сформувавши позов фактично в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.